В Луганській обласній універсальній бібліотеці ім. Горького в Старобільську відбулося обговорення теми «Міф як зброя у гібридній війні».

21 серпня у Луганській обласній універсальній бібліотеці ім. Горького (Старобільськ) відбулося обговорення теми «Міф як зброя у гібридній війні». Про це повідомляє кореспондент Ostrovok Ольга Петренко.

Бондаренко Олександр Олександрович, доцент Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Голова ГО «Науково-аналітичний центр протидії інформаційній і консцієнтальній агресії».

Доповідач коротко розповів про походження концепції гібридної війни та наголосив, що однією з найважливіших складових є її консцієнтальна, тобто світоглядна, складова. Саме міф є зброєю в консцієнтальній війні. Всього ж він виділив чотири типи зброї у світоглядній складовій війни: 1) мова; 2) історія і міф; 3) релігія і окультні практики; 4) культурний контент.

Розробка теоретичної основи гібридної війни велася в РФ давно. До 2007 року у цій країні виходило багато робіт присвячених методам сугестії та контрсугестії і вони були широко доступними. В наші дні десять наукових центрів РФ працюють над цими питаннями, але їх роботи засекречені.

Початок консцієнтального компоненту війни проти України науковець відносить до дати 27 липня 2007 року. Саме в цей день В. Путін під час візиту до Києва у своїй промові вперше вжив вираз «на Україні» (а не «в Україні» як до того) і назвав нашу країну не зовсім вдалим проектом.

Методами консцієнтальної війни проти України стала «діаспоризація українського народу» (через поширення концептів «народ Криму», «народ Донбасу» тощо), а також фрагментація регіональних та соціально-стратових спільнот. Тобто створення цільових месседжів та відповідна робота з окремими регіональними та соціальними групами, в тому числі через культивування у них відчуття зверхності. Наприклад, культивування уявлення «Донбасс кормит Украину», цільова робота з шахтарями, козацькими організаціями та іншими соціальними групами. Таким чином досягалося «вилучення людей з форм мегаспільнот, що склалися» (український народ), людей робили лояльними до сусідньої держави.

Аби люди ставали вразливими до впливу на їх світогляд, застосовувалися методи дезінтеграції та примітивізації свідомості, зокрема через примітивні серіали та «попсу» російського виробництва. Раціональність також руйнувалася через поширення псевдонаукових та «окультних» передач типу «Битви екстрасенсів», поширення псевдопрогнозів екстрасенсів тощо.

Доповідач також розповів про можливості застосування технологій Big Data для аналізу даних, які люди самі продукують про себе у соціальних мережах, і подальшого використання їх для таргетованого впливу на думку користувачів цих сервісів. Тож він позитивно оцінив блокування роботи «ВКонтакті» та «Однокласники» в Україні.

Також було вказано, що якщо методи сугестії (навіювання, впливу) мають масовий характер та вплив і є «зброєю масового ураження», то методи контрсугестії мають індивідуальний характер, що ускладнює подолання руйнівних впливів. Але в Україні все-таки намагаються вести таку роботу (наприклад, програма «Антизомбі»).

Вчений навів типологію міфів, які стали зброєю Російської Федерації проти України:
Соціальні міфи:
1) «жебрацтво українського народу»;
2) «неповага до пенсіонерів»;
3) «українські батраки в Західній Європі»;
4) «Ветерани УПА кращі за ветеранів Великої Вітчизняної».

Політичні міфи:
1) «Захід воює проти РФ в Україні»;
2) Міф про фашистську Україну;
3) «Україна – агент Заходу»;
4) Україна неповноцінна держава (країна 404).

Економічні міфи:
1) В Україні скоро буде дефолт;
2) Захід «годує» Україну;
3) «Україна на утриманні у МВФ;
4) Україна скоро замерзне.

Історичні міфи:
1) «Міф про Новоросію»
2) «Міф про російський Крим»
3) «Древні укри»
4) «Сталін об’єднав Україну»

Окрему позицію займає мегаміф Великої Вітчизняної війни.

Релігійні (конфесійні) міфи:
1) «Москва – третій Рим»;
2) «Верховенство Московського патріархату»
3) «Єдність православних» («Единая Вера – Единая Русь Святая»)
4) Православні «брати» та інші

А також мовні міфи (наприклад, «українська мова – «недоязык»), етнічні (українці – «недонация»), культурні міфи тощо.

Механізми протидії такій зброї:
1) Антиміф – не заперечує міф, а інтерпретує його; (як людей, що працюють у напрямку створення антиміфів згадано Олега Чеславського, Юрія Рудименка)
2) Контрміф – не заперечує якийсь міф, але висуває щось своє. (Контрміф про українських «кіборгів», про яких видають книги, створюють фільм, говорять на ТБ.)
3) Десакралізація – знецінення світоглядних основ міфу та його символів. Наприклад, в РФ влада є сакральною, тож Путіна критикувати не можна, а в Україні співають «Путін – … ла-ла-ла-ла». Сюди ж слід віднести створення сатиричних текстів, фейлетонів тощо.
4) Позитивна міфотворчість (іміджева та терапевтична) («Україна – це Європа», «Ми – волелюбна та сильна нація», «Ми любимо свою країну» тощо)

Також Бондаренко О. О. розкрив основні методи маніпуляції свідомістю: «змішування в повідомленні правди та брехні в пропорції 60% на 40%», «створення жахливої брехні, про яку навіть подумати важко, що про таке людина може брехати», «масовість та повторюваність маніпулятивних меседжів» тощо.