Опубликовано: 4.03.2026. 20:33
У 90-х роках Збігнєв Бжезінський написав знамениту книгу "Велика шахівниця", в якій виклав свою концепцію світової геополітики.
Багато його оцінок були вкрай спірними і негативно вплинули на перебіг подій. Зокрема, він надавав Україні гіпертрофованого значення для Росії та Заходу. Зайшовши потім "в політичні маси", ця хибна концепція стала однією з причин нинішньої війни.
Але в основному Бжезинський виходив з актуальної на момент видання книги картини світу, в якій США після перемоги в холодній війні керували світопорядком у союзі з іншими країнами "глобального Заходу" і мали на меті поширення ліберальних цінностей на всю земну кулю.
З того часу багато що змінилося. Глобальний Захід здав свої позиції, незахідні країни підсилили свої позиції.
Проте, у своїй основі, світ, описаний Бжезинським, продовжував існування, хоча поступово трансформувався у бік більшої багатополярності.
Вторгнення Росії в Україну, яке часто сприймають як "початок нової епохи", таким насправді не було. Хоча воно і стало сильним ударом по міжнародному праву, а також призвело до значних геополітичних змін (зміцнилася взаємодія між США та Європою, між Китаєм та Росією), проте загальних трендів це не змінило. РФ не було для цього достатніх ресурсів та впливу на світові процеси.
Колишній світопорядок і вся система міжнародних інститутів, створена після 1945 року, опинилися на межі краху лише цього року, коли по них почала бити головна наддержава планети, на якій цей світопорядок багато в чому тримався. Тобто – США.
Захоплення Мадуро, напад на Іран і вбивство Хаменеї, погрози анексії Гренландії та Канади, фактична блокада Куби, створення Ради світу Трампа як альтернативи ООН – всі ці дії (або наміри) завдають по сформованому після Другої світової війни світопорядку сильний удар, повністю перевертають глобальну «ш».
(Про феномен Дональда Трампа ми вже писали ). [1]
Тому підходити зараз до визначення геополітичної стратегії, виходячи з реалій навіть 2025 року (не кажучи вже про більш ранні часи), однаково, що в серпні 1939 року для Британії та Франції повернутися до запеклих диспутів на тему, чиєю підмандатною територією має бути Мосул1 за угодою С16.
Але багато великих світових гравців зараз саме так і поводяться, керуючись колишніми геополітичними концепціями, які вже стали явно неактуальними. У тому числі й у війні в Україні.
Але все гаразд.
1. Самодержавство гегемона. У чому сенс дій Трампа?
Дії Трампа отримали чимало різних трактувань. Причому вони варіювалися залежно від того, що саме робив президент США.
Наприклад, коли Трамп викрадав Мадуро або давав відмашку нападати на Іран і на вбивство Хаменеї, в Європі на це реагували стримано-позитивно, сприймаючи як боротьбу з диктаторами, поширення демократичних цінностей та пророкуючи таку саму долю президенту РФ Володимиру Путіну.
Але коли Трамп говорить про анексію Гренландії чи Канади, реакція абсолютно інша: у хід ідуть звинувачення в тому, що президент США руйнує заснований на правилах світопорядок і взагалі стає союзником Путіна, повертаючи світ в епоху сфер впливу великих держав.
При цьому сам Трамп насправді не приховує сенсу своїх дій. І він не має нічого спільного з описаними вище трактуваннями.
Безперечно, Трамп руйнує світовий порядок. Але не для того, щоб з кимось ділитися сферами впливу, а навпаки: щоб зберегти світове домінування США. Тому що за колишнього світопорядку американці швидко втрачали свою перевагу та конкурентоспроможність, а світ йшов до багатополярності. Відкриті ринки та вільна торгівля зробили вибуховим зростання економік незахідних країн, туди потяглися виробництва, а Китай почав наздоганяти США вже й у технологіях.
Довгий час проблеми в західних економіках лікувалися емісією грошей, але до 2025 року вона вперлася в стелю, вище за який – лише обвал фінансової системи.
Тому Трамп пішов, з його точки зору, логічним шляхом: для збереження світової гегемонії США слід зруйнувати колишній світопорядок, ліквідувавши базові його складові, тобто свободу торгівлі та повагу до суверенітету, а замість цього ввести право сильного, користуючись тим, що у США як і раніше найсильніші у світі армія неядерну країну, примушуючи її до зміни, наприклад, торговельно-економічної політики.
Тобто якщо американські товари не здатні конкурувати з китайськими, то можна змусити силою інші країни перестати купувати китайські товари і почати купувати товари зі США. А заразом взяти під контроль джерела нафти для Пекіна, змінивши режими у Венесуелі та Ірані, змусивши ці країни торгувати енергоносіями тільки через США і купувати на виручені гроші лише американські товари (як це Трамп уже проголосив щодо Венесуели). Решта ж країн нав'язати нерівноправні торгові договори, щоб вирівняти в США баланс імпорту та експорту, спонукаючи інвесторів вкладати в розширення виробництва у Штатах. Тобто проводити типову політику колоніальних імперій на початку ХХ століття.
У цьому ж контексті можна розглядати і створення Ради світу як заміну ООН щодо "розрулювання" різних конфліктів, де замість п'яти постійних членів Ради безпеки буде лише один: США, які й стануть вирішувати проблеми, але так, щоб вигода була в американців, а решта за "розрулювання" були їм винні.
Тобто дії Трампа - це не шлях від світової американської гегемонії до багатополярності або сфер впливу і "концерту держав", а навпаки, спроба зламати колишній тренд переходу до багатополярності, якому світопорядок з ООН та іншими міжнародними інститутами, що існував після 1945 року, сильно сприяв, щоб зберегти і зміцнити американську.
Це, по суті, перехід від американської гегемонії у форматі "конституційної монархії", при якій дії гегемона все ж таки обмежувалися деякими правилами, до американської гегемонії у форматі "самодержавного абсолютизму", при якому жодних обмежень у гегемона більше немає.
Власне, вчорашній виступ міністра війни Піта Хегсета, коли він проголосив нове кредо американської армії, наголошує на зміні на рівні стилю та смислів: "Ми більше не захисники. Ми воїни, натреновані вбивати ворогів і ламати їхню волю".
Все це, звичайно, не означає, що американці будуть втручатися в усі справи в будь-якій точці світу. Для управління загальнопланетарними процесами у цьому немає потреби. Вашингтону достатньо лише досягти ситуації, за якої:
2. "Опіумні війни 2.0" та "колонія Європа". Внутрішні та зовнішні проблеми Трампа
Однак на шляху реалізації цієї стратегії Трамп має серйозні перешкоди. Насамперед перешкоди внутрішньоамериканські, а саме нестабільне політичне становище Трампа. Більшість американців президента США не підтримують, як і значну частину еліти.
І якщо десь чергова військова операція призведе до великих жертв серед американців чи переросте у тривалу війну, це може стати політичною смертю для Трампа.
З іншого боку, існують і зовнішні перешкоди. Вони полягають у наявності у світі сил, котрим новий світопорядок Трампа несе екзистенційну загрозу. Таких країн є чимало. І мова не тільки про Венесуелу, Іран і Кубу. Вашингтон загрожує анексією Канади та Гренландії. Погрожує багатьом іншим країнам: Мексиці, Колумбії, Бразилії, ПАР. Однак перелічені держави самі по собі навряд чи можуть ефективно протистояти Трампу - хіба що якщо його супротивники в Латинській Америці об'єднаються з Канадою в "антитрамповський" альянс, чого поки що ніщо не віщує.
Однак у світі є три сили, які можуть організувати опір "новому курсу Трампа".
По-перше, це Китай, проти якого головним чином спрямована політика Трампа. Судячи з логіки дій Вашингтона, його мета – повернути часи опіумних війн ХІХ століття, коли західні держави за допомогою "дипломатії канонерок" змінювали сальдо торговельного балансу з Китаєм з негативного на позитивне. По суті, всі дії США з морською блокадою різних країн та встановленням свого контролю над нафтоносними регіонами світу – це репетиція для головної битви: обмеження зовнішньої торгівлі Китаю. Як і вже відпрацьовані на Індії вторинні мита, за допомогою яких Вашингтон змушує Нью-Делі відмовитись від купівлі російських енергоносіїв. Якщо такий інструмент спрацьовує з нафтою з РФ, то чому його не можна застосувати у майбутньому проти, наприклад, китайських електромобілів? Так само і приклад Куби, куди США через загрозу введення мит заблокували постачання енергоносіїв. Так само Вашингтон може в майбутньому блокувати і постачання будь-яких товарів до КНР.
Звичайно, для Китаю такий розвиток подій гранично небезпечний.
Друга сила, для якої нова геополітика Трампа несе, по суті, смертельну загрозу, – це Європейський Союз. Якщо коротко, стратегія ця полягає в тому, щоб перетворити Європу на американську колонію, зацементувавши нерівноправні угоди з нею, змусивши витрачати гроші на закупівлю американських товарів (особливо зброї шляхом збільшення військових витрат) на шкоду власному виробництву, запустивши процеси деіндустріалізації європейських держав і демонтажу європейської держави. Відродження економічної могутності США.
Європа як єдиний сильний суб'єкт для американців у рамках нової геополітики Трампа абсолютно не потрібна, оскільки зберігає принаймні теоретичну можливість для власної, відмінної від Вашингтона, геополітичної та геоекономічної гри. Отже, на користь Штатів, послаблювати ЄС та заохочувати в ньому внутрішні тертя аж до розвалу Євросоюзу. Ставити окремо європейські країни на повну залежність від американців набагато легше, ніж нагинати весь ЄС цілком.
У Європі існує думка, за якою можна переконати Трампа сприймати її як нехай молодших, але корисних партнерів у межах " глобального Заходу " . Особливо активно намагаються просувати цю тему британці та деякі європейські політики на кшталт Фрідріха Мерца. Однак Вашингтон не демонструє жодних ознак того, що він готовий до цього.
Для Трампа Євросоюз мало чим принципово відрізняється від режимів Мадуро чи Хаменеї – він така сама потенційна жертва. І з кожним новим геополітичним успіхом Трампа його політика щодо європейців посилюватиметься.
Третя сила, якій загрожує політика Трампа, – це Росія. Однак на відміну від ситуації з Китаєм та Європою, стосовно яких тактика і стратегія Білого дому цілком однозначні, з РФ вона поки що балансує у стані вибору між двома різними підходами.
Перший підхід, який домінує серед "яструбів" у Республіканській партії (а саме вони зараз головні двигуни нового курсу на "самодержавний гегемонізм"), виходить із того, що Америка та Росія практично по всіх напрямках виступають суперниками: вони конкурують на ринках нафти та газу, ядерної енергетики, зброї. Тому на користь Вашингтона вигнати російських конкурентів зі світових ринків, щоб самим зайняти їхнє місце.
Крім того, Росія - єдина країна на планеті, яка має порівнянний з американським ядерний арсенал, достатній для знищення США, тому в будь-якій антиамериканській коаліції, яка може скластися у світі, вона буде необхідною точкою збирання.
Нарешті, РФ є провідною країною у світі за покладами з корисними копалинами. І без управління ними описана вище концепція планетарного домінування Америки повноцінно не працюватиме.
Тобто, виходячи з підходу республіканських "яструбів", Росія стоїть серед інших багатих ресурсами країн на кшталт Венесуели, Канади, Ірану та Нігерії, які потрібно взяти під американський контроль. А з огляду на зв'язки РФ із Китаєм, ця мета стає завданням першорядної важливості.
Фактично йдеться про повернення до концепції, яку на початку свого правління поламав Путін, коли створені під час приватизації у 1990-х роках найбільші російські сировинні компанії власники продавали транснаціональним корпораціям. Нагадаємо, що у 2003 році British Petroleum купила 50% "Тюменської нафтової компанії". У тому ж році було оголошено про злиття компаній ЮКОС Михайла Ходорковського та "Сибнафти" Романа Абрамовича з планами щодо подальшого продажу об'єднаного конгломерату американським компаніям ExxonMobil і Chevron. Наприкінці 2003 року, щоб зупинити цей проєкт, Путін відправив до в'язниці Ходорковського. А потім процес повернув назад: тепер усі згадані російські компанії належать державі.
Але важко уявити собі, що Путін (та й будь-який інший керівник Росії) погодиться добровільно віддати контроль над російськими ресурсами американцям доти, доки РФ має найбільший у світі ядерний арсенал, а ситуація в країні повністю контролюється Кремлем. Тому в рамках логіки "яструбів" необхідно продовжувати спроби стратегічно послабити Росію та викликати в ній внутрішню дестабілізацію. У тому числі, можливо, шляхом фізичного усунення керівників РФ, на що вже після вбивства Хаменеї прямо натякають у західні ЗМІ.
Спираючись на потужне нафтогазове і військово-промислове лобі, а також на пов'язаних з ним республіканців і представників адміністрації Трампа, "яструби" вже на практиці просувають свою політику, фактично розпочавши проти Росії класичну торговельну війну імперіалістично-колоніальної епохи, блокуючи всіма силами. Покупців російської нафти та захоплюючи танкери тіньового флоту.
Також вони закликають нарощувати тиск на РФ та за всіма іншими напрямами, у тому числі збільшуючи постачання зброї (включаючи ракети "Томагавк") та іншу підтримку Києву.
Проте повністю переорієнтувати Трампа на свій курс ця група поки що не може, тому що в оточенні президента США поширено другий підхід щодо РФ.
Логіка цього підходу полягає в тому, що для США в рамках їх нової геополітичної стратегії важливо домогтися як мінімум нейтралітету і не ворожої щодо США позиції РФ на найближчі роки. Тому що поглиблення конфронтації Америки з Росією, особливо на тему України, може призвести до остаточного оформлення союзу Китаю та РФ, що вкрай ускладнить американські плани щодо обмеження доступу китайців до сировини, цілком можливо, до загрози ядерного ультиматуму з боку Москви на адресу Вашингтона і поставити дві країни на межу.
Крім того, Трамп має тактичні резони для нормалізації відносин з РФ: він хоче заробити очки на завершенні війни в Україні перед виборами до Конгресу, освоїти 200 мільярдів розморожених в рамках мирної угоди російських активів і залучити Путіна до Ради світу.
Теоретично можна домовитися з Москвою на цій основі, принаймні тимчасово. РФ сама тяжіє до " геополітичної многовекторності" , щоб, з одного боку, відновити торгівлю із Заходом (через зняття санкцій), з іншого боку — зберігати зв'язки України з Китаєм та інші " глобального півдня " .
Але головне - Москві важливо завершити війну в Україні на вигідних для себе умовах, що є центральною частиною потенційної угоди між США і РФ, без чого вона неможлива в принципі. Однак цей пункт просувається з надзвичайною працею.
А це гальмує і загалом увесь процес, посилюючи у Вашингтоні позиції прихильників першого, "жорсткого" підходу. Але про переговори щодо України розповімо докладніше трохи нижче.
3. Трамп грає на "мізері", але опору йому немає
З огляду на все вищевикладене, "нова імперська геополітика Трампа" виглядає, на перший погляд, авантюрою, приреченою на провал. Вона не має міцного базису у країні (внутрішньополітичне становище Трампа хитке) і навіть прямо суперечить інтересам відразу кількох провідних держав світу.
І будь-яка осічка, у вигляді, наприклад, переростання чергового "бліцкригу" у затяжну війну з великими жертвами серед американців, може призвести не лише до гарантованого політичного краху Трампа, а й до занурення США в період внутрішньої смути, коли їм буде вже не до міжнародних справ.
Однак для того, щоб зупинити "американську ковзанку", потрібно, як мінімум, скоординовану протидію йому з боку сил, яким він загрожує. Тобто – Китаю, Європи та Росії.
Але нічого подібного немає.
Європа та Росія, судячи з їхньої риторики, взагалі чи не на порозі війни стоять один з одним.
Але ключовим моментом є Іран. По суті, у війні США з Іраном зараз вирішується доля нової геополітичної концепції Трампа. Якщо США втягнуться у тривалу війну або будуть змушені завершити бойові дії, не досягнувши мети зміни курсу Тегерана, це означатиме крах (або початок краху) всієї доктрини Вашингтона. Якщо ж Штати досягнуть успіху, то наступним буде не лише Куба, а й Гренландія. Штати стануть на крок ближче до здійснення задуму щодо сировинної та торговельно-економічної блокади Китаю. Крім того, з урахуванням зростання впливу американських "яструбів" у разі успіху в Ірані, велика ймовірність і різкого посилення політики США щодо РФ.
Тому, за логікою, і Китай, і Росія, і Європа мають бути зацікавлені в тому, щоби Трамп успіху в Ірані не досяг.
Однак жодних видимих зусиль у цьому напрямку жодна зі сторін не докладає. Європа (за винятком Іспанії) загалом американців підтримує. Росія і Китай на словах американців засуджують, але практичних дій щодо підтримки Ірану поки що не роблять. І якщо Москва у нинішній ситуації (коли всі ресурси зайняті в Україні) мало чим може допомогти, то Китай може допомогти сильно (докладніше – тут [2] ). Але чи захоче — питання відкрите.
Таким чином, Трамп іде дуже тонким льодом, ризикуючи в будь-який момент провалитися. Але сильної опору йому не виявляється. А тому його поки що супроводжує успіх. Хоча, безумовно, будь-яка осічка (у тому числі і в нинішній війні по Ірану) може стати для нього і для його нової геополітичної доктрини вироком.
4. Нова доктрина Трампа та війна в Україні
Головним геополітичним наслідком війни в Україні стало різке зближення Європи зі США та різке погіршення відносин Європи та Росії.
Але в нових умовах, коли і для Євросоюзу, і, потенційно, для РФ, політика Трампа є екзистенційною загрозою, логічною була б, як мінімум, нормалізація відносин європейців і Москви, а також як один з найважливіших елементів такої нормалізації - якнайшвидше припинення війни в Україні. Звісно, припинення війни вигідне й українцям, які від неї найбільше страждають.
При цьому для прихильників "яструбиної" лінії у Вашингтоні завершення війни в Україні видається невигідним. Так як її продовження, по-перше, все сильніше прив'язує європейців до американців через страх перед РФ, а по-друге, стримує потенційну активність Росії на інших напрямках (Близький Схід, Латинська Америка), послаблюючи і виснажуючи її, а також дає привід для тиску на Москву, обмежуючи американських енергоносіїв
Однак і Європі, і Росії, і Україні дуже пощастило, що особисто Трамп хоче війну закінчити з описаних вище причин.
Але проблема в тому, що жодна із сторін цим неймовірним везінням не поспішає скористатися, перебуваючи в логіці тотальної конфронтації одна з одною.
Власне, саме це є головною причиною того, що бойові дії досі триває, збільшуючи тим самим ймовірність того, що у Вашингтоні візьме гору "яструбиний" підхід і війна піде на нове коло.
Зміна логіки дозволить цю війну закінчити.
Що вигідно і для Європи, і для Росії з урахуванням колосальних викликів, які обох представляє нова геополітика Трампа.
Більше ніж логічно це і для Києва. Хоча стратегія української влади зараз полягає у ставці на перемогу "яструбиної" лінії у Вашингтоні, проте, насправді, це несе величезну загрозу для України. Продовження війни в умовах наростання геополітичної напруженості кратно збільшує ймовірність екстремальних сценаріїв, включаючи застосування Росією ядерної зброї, на що з Москви йдуть постійні натяки. Що стане катастрофою для українців.
Чи зможе Європа, Росія та Україна кардинально змінити логіку своїх дій щодо нинішньої війни виходячи з розуміння нових геополітичних реалій – головне питання, відповідь на яке зумовить розвиток подій.
5. Новий курс Вашингтона: небезпека для миру
Новий курс Америки створює у світі геополітичну напруженість навіть вище, ніж була за часів Холодної війни СРСР та США.
У тому протистоянні об'єктивно радянський лад програвав через неефективність планової економіки. І зламати цей інерційний сценарій Москва могла лише військовим шляхом, аж до прямого зіткнення зі Штатами. Але вже з 60-х років у Кремлі не було жодного такого бажання. Тодішня радянська еліта, яка пережила війну і сталінські репресії, хотіла просто жити спокійно. А молодше покоління управлінців почало замислюватися над тим, що ринкова економіка з можливістю приватизації загальнонародної власності для них більш ніж вигідний варіант.
Тому Союз звалився навіть без спроби скрушити головного супротивника військовим шляхом.
Для США інерційний сценарій сьогодні означає втрату статусу єдиної наддержави (хоча він і не загрожує розпадом країни, а означає просто перехід у статус одного із світових центрів сили). Однак, на відміну від радянських вождів формату Брежнєва, адміністрація Трампа демонструє готовність боротися за збереження домінування США жорстким шляхом до військового – встановлюючи контроль за нафтоносними регіонами, блокуючи морські шляхи, змушуючи інші держави відмовлятися від торгівлі з окремими країнами, які не подобаються Вашингтону.
Безумовно, не факт, що ця стратегія спрацює – для Трампа є у ній величезні ризики. Будь-яка осічка, втягування Америки у війну, може мати для Вашингтона катастрофічні наслідки. І Трамп, у такому разі, стане американським "Горбачовим" (той також своєю перебудовою хотів СРСР не знищити, а зміцнити, але вийшло інакше).
Тим більше, що ні для кого у світі, крім частини американської еліти (далеко не всієї) "нова геополітика Трампа" нічого доброго не обіцяє. Це не буде навіть ситуація "холодної війни", коли американці для протистояння з Радянським Союзом сприяли швидкому розвитку та процвітанню своїх форпостів на кшталт Західної Німеччини, Японії та Південної Кореї. У світі "самодержавного гегемона", позбавленого великих супротивників і від ідеологічних наративів глобалізму та ліберальної демократії, Вашингтону вже не буде жодної потреби сприяти чиєму розвитку та процвітанню. Навіщо? Щоб знову виріс конкурент Штатам на кшталт Китаю та Євросоюзу?
У рамках концепції Трампа це неприпустимо.
Не передбачає нова концепція та "експорт демократії". Що вже показала політика Вашингтона щодо Венесуели, де американці роблять ставку на "перевербованих" людей Мадуро, а не на "демократичну опозицію". Не виключено, що приблизно той самий підхід Вашингтон спробує застосувати і щодо Ірану.
Загалом у рамках відродження імперіалістично-колоніального курсу для Вашингтона демократія в підлеглих країнах не потрібна. Тому що рано чи пізно товариства там можуть порушити питання про перегляд нерівноправних угод з американцями. Набагато зручніше мати справу з диктаторами місцевого значення, які будуть накопичувати багатства (у затверджених американцями рамках) і за найвище щастя сприймати особисте запрошення президента США до Мар-а-Лаго чи нової бальної зали Білого дому.
Крім того, світ стикатиметься з дедалі більшим дефіцитом ресурсів - енергоносіїв, води, продовольства. Тому, якщо концепція "самодержавного гегемона" переможе, то американська еліта просто перерозподілятиме зменшується кількість ресурсів на свою користь, залишивши решту світу "на голодному пайку", занурюючи його в злидні і в нескінченні війни. Що також, м'яко кажучи, не сприятиме демократизації планети.
Загалом, "новий чудовий світ Трампа" не стане милим і лагідним для більшості населення планети.
Тому цій концепції буде опір. Причому, у випадку з Китаєм та Росією, воно може швидко дійти до межі ядерного протистояння, якщо, наприклад, Вашингтон розпочне їхню морську блокаду або спробує фізично знищити керівництво.
Про це вчора прямо дав зрозуміти Дмитро Медведєв.
"Якщо Трамп продовжить свій шалений курс зі злочинної зміни політичних режимів, Третя світова війна безперечно почнеться. І тригером може стати будь-яка подія. Будь-яка…", - заявив Медведєв.
На питання, яка гарантія, що "одного разу хтось у західних столицях не захоче так само (як в Ірані - Ред.) вирішити проблему з непокірною Москвою?" Медведєв відповів так: "Гарантія одна: США бояться Росії і знають ціну ядерного конфлікту. У разі виникнення Хіросіма і Нагасакі будуть дитячою грою в пісочниці".
Щоправда, у багатьох у тій же Європі є сподівання, що Трамп незабаром втратить владу, повернуться демократи і все буде знову, як за "діда Байдена". Але, по-перше, далеко не факт, що Трамп найближчим часом втратить владу (особливо якщо всі його війни завершуватимуться швидкими перемогами). А по-друге, якщо й втратить, то не факт, що його наступники (хто б ними не був) повернуться до колишньої політики, якщо новий курс Вашингтона покаже свою ефективність щодо посилення американського домінування у світі та зміцнення економіки Штатів.
Тому подальший розвиток подій залежатиме не від особистості керівників США, а від того, наскільки легко Вашингтону зараз просуватиме свою нову геополітичну стратегію. Чим з більшим опором на старті вона зіткнеться, тим більша ймовірність того, що США стримають свої апетити.
При цьому єдиною реальною альтернативою "концепції Трампа" є повернення до міжнародного права та тих інститутів, які були сформовані після 1945 року.
Вони мають багато недоліків, проте альтернатива їм – світ воєн та "самодержавної гегемонії" США.
І якщо логіку, за якою міжнародне право руйнує Вашингтон, ще можна зрозуміти (хоча логіка ця є ризикованою для самих американців, але вона, принаймні, є), то коли руйнувати світопорядок закликають в інших країнах, особливо в Росії, яка має право вето в ООН, то в цьому жодної логіки не проглядається.
Розвиток світових відносин у рамках колишніх міжнародних інститутів та системи глобальної торгівлі неминуче веде до встановлення багатополярного світу. І зрозуміло, чому проти цієї системи виступають США, але незрозуміло, навіщо від неї потрібно відмовлятися Росії та іншим країнам, які не мають такої глобальної сили, як американці.
Страна [3]
Ссылки:
[1] https://www.ostrovok.lg.ua/statti/strana/yavlenie-trampa-kak-otvet-na-giperkrizis-sistemy-i-libertarianstva-v-ssha
[2] https://strana.today/news/501165-kak-eskalatsija-na-blizhnem-vostoke-povlijaet-na-vojnu-v-ukraine.html
[3] https://strana.today/news/501228-kak-i-pochemu-donald-tramp-menjaet-mirovoj-porjadok.htm