"Регіони як вони є". У ювілейний рік Василя Стефаника переможцями премії його імені визначено трьох прикарпатських літераторів

 Члени комісії детально обговорили та оцінили запропоновані твори. Вони відзначили високий художній та літературно-науковий рівень цьогорічних конкурсних пропозицій, окремі з яких уже перекладені іноземними мовами та видані за кордоном.

За результатами таємного голосування члени комісії одноголосно визнали переможцями обласної премії імені Василя Стефаника у номінації «Поезія» Богдана Томенчука з книгою «Переступний день», у номінації «Документальна і науково-критична література» Ігора Любчика з книгою «Лемківські долі: трагізм і пам’ять поколінь», у номінації «Проза» Івана Монолатія з книгою «Від Донецька до Перемишля. Як сучасна література «пам’ятає» українські міста».

«Ми можемо гордитися, що Прикарпаття багате на творчі особистості. Особливо приємно, що у ювілейний рік нашого видатного земляка Василя Стефаника премії його імені удостоєні найкращі автори», - відзначила Світлана Онищук.

Додамо, що нагородження переможців обласної премії імені Василя Стефаника в галузі літератури відбудеться 14 травня в селі Русів під час урочистостей з нагоди 150-річчя від дня народження письменника.

Довідково: Васи́ль Семе́нович Стефа́ник (14 травня 1871, Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — 7 грудня 1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик. Посол (депутат) Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії. Зять священника УГКЦ, посла Галицького сейму Кирила Гаморака.

1896—1897 рр. — час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників на перших порах пов'язувалося з модерністичною абстрактно-символічною поетикою. У 1896—1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і намагається видати їх окремою книжкою під заголовком «З осені». Та підготовлена книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його смерті («Амбіції», «Чарівник», «Ользі присвячую», «У воздухах плавають ліси», «Городчик до бога ридав», «Вночі» та ін.). 1897 р. у чернівецькій газеті «Праця» побачили світ перші реалістичні новели Стефаника — «Виводили з села», «Лист», «Побожна», «В корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська», які привернули увагу літературної громадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села. Проте не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну манеру Стефаника.

З 1910 року разом з дружиною й трьома синами (Семеном, Кирилом, Юрієм) переїхав до рідного села, у якому жив до кінця свого життя. З 1908 й до розвалу Австро-Угорщини (1918) — депутат австрійського парламенту від радикальної партії. Уся його громадсько-культурна діяльність була спрямована на піднесення самосвідомості народу західноукраїнських земель, відчуття кровної спорідненості з усім українським народом.

Твори В. Стефаника перекладено багатьма мовами світу (англійською, болгарською, грузинською, іспанською, італійською, литовською, німецькою, новогрецькою, польською, російською, румунською, сербохорватською, словацькою, словенською, угорською, французькою, чеською та іншими).