"Регіони як вони є". У Прикарпатському університеті ім Стефаника створили комп’ютерну гру "Шлях Василя Стефаника"

Комп’ютерну гру-вікторину «Шлях Василя Стефаника» презентували в Прикарпатському національному університеті.

Інтелектуально-навчальна гра «Шлях Василя Стефаника» призначена для учнів, учителів, студентів, викладачів, а також усіх, хто бажає перевірити і удосконалити свої знання з біографії та творчості письменника. Мапа гри, по якій рухаються гравці, відображає життєвий шлях Василя Стефаника від дня народження до останніх днів. Всі «зупинки» гри виконано художником у олівці з листівок того часу та потім оцифровано. В центрі – камінний хрест як символ долі та нагадування про однойменний відомий твір Василя Стефаника. Шлях відтворює сім знакових етапів біографії відомого українського письменника, до яких поставлено питання з 4 варіантами відповіді. Також питання, зокрема, стосуються зображень того часу, творів Стефаника і навіть його почерку, інформує пресслужба університету.

Головним персонажем гри є талісман університету – карпатська рись. Вона і ставить кожному учаснику запитання. Всього у грі є 5 категорій, в кожній з яких лише одна з 4 відповідей правильна. Максимально за одну правильну відповідь можна отримати 100 балів (за умови якщо гравець відповів правильно і впорався з питанням за 10 секунд). Всі результати зберігаються і порівнюються з іншими учасниками. У гру можна грати як індивідуально, так і командами.

Турнір команд гри «Шлях Василя Стефаник» розпочнеться 23 квітня, а фінал відбудеться 13 травня у Прикарпатському університеті. Переможці змагання та їхні вчителі отримають призи.

Довідка: Васи́ль Семе́нович Стефа́ник (14 травня 1871, Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — 7 грудня 1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик. Посол (депутат) Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії. Зять священника УГКЦ, посла Галицького сейму Кирила Гаморака.

1896—1897 рр. — час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників на перших порах пов'язувалося з модерністичною абстрактно-символічною поетикою. У 1896—1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і намагається видати їх окремою книжкою під заголовком «З осені». Та підготовлена книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його смерті («Амбіції», «Чарівник», «Ользі присвячую», «У воздухах плавають ліси», «Городчик до бога ридав», «Вночі» та ін.). 1897 р. у чернівецькій газеті «Праця» побачили світ перші реалістичні новели Стефаника — «Виводили з села», «Лист», «Побожна», «В корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська», які привернули увагу літературної громадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села. Проте не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну манеру Стефаника.

З 1910 року разом з дружиною й трьома синами (Семеном, Кирилом, Юрієм) переїхав до рідного села, у якому жив до кінця свого життя. З 1908 й до розвалу Австро-Угорщини (1918) — депутат австрійського парламенту від радикальної партії. Уся його громадсько-культурна діяльність була спрямована на піднесення самосвідомості народу західноукраїнських земель, відчуття кровної спорідненості з усім українським народом.

Твори В. Стефаника перекладено багатьма мовами світу (англійською, болгарською, грузинською, іспанською, італійською, литовською, німецькою, новогрецькою, польською, російською, румунською, сербохорватською, словацькою, словенською, угорською, французькою, чеською та іншими).