Г. Россолінський-Ляйбе: Вшанування в Україні С.Бандери регулярно викликає роздратування за кордоном

Газета Neue Zurcher Zeitung опублікувала статтю відомого вченого, професора Вільного університету Берліна Гжегоша Россолінського-Ляйбе (Grzegorz Rossolinski-Liebe) «Важка спадщина. Як Україні бути із суперечливим «національним героєм» Степаном Бандерою?»

Бандера в ній оцінюється як "суперечливий "національний герой", і, на думку автора, "регулярно викликає роздратування за кордоном".

Жінка з портретом Степана Бандери під час маршу пам'яті у Києві, 1 січня 2017 року. Фото з газети.

Поштовхом до написання тексту стали захоплені висловлювання про Степана Бандеру колишнього посла України у Німеччині.

Вони викликали заперечення з боку Німеччини, Ізраїлю та найбільшого союзника України у нинішній ситуації Польщі.

Автор статті стверджує, що Україна потребує нового історичного бачення. До цього часу суперечки німецьких та українських істориків відбувалися під килимом. Нині постать С. Бандери у світлі російської агресії набула особливої амбівалентності.

Г. Россолінський-Ляйбе коротко розповідає про життя С. Бандери, роблячи висновок, що ОУН під його керівництвом еволюціонувала у бік фашизму. За його даними, багато українських націоналістів у Галичині пішли працювати до німецької поліції та причетні до етнічних чисток, особливо до знищення євреїв. Це відповідало попереднім теоретичним настановам цього громадського руху, який прагнув етнічної чистоти під час створення української держави.

Коли 90% євреїв було вбито, близько 5 тис. поліцейських залишили службу та пішли в УПА. Автор статті звинувачує їх у вбивстві близько 100 тис. поляків на Волині та Галичині.

З 1944 р. у Західній Україні розпочався сталінський терор. Боротьба з УПА призвела до масового терору НКВС, коли було вбито близько 150 тис. чол. та близько 200 тис. осіб – депортовано. Хоча кількість прихильників УПА не перевищувала 100 тис., десь півмільйона західних українців було залучено до боротьби з націоналістами.

Культ Бандери спочатку підтримувався діаспорою, а з 1991 р. став регіональним феноменом. Спроби його поширити на решту України до російської агресії зазнавали краху. Цей культ не передбачав реального вивчення життя та діяльності Бандери.

На думку автора статті, фігуру Бандери слід розуміти у контексті європейського фашизму, не прирівнюючи до Гітлера чи Муссоліні, але ставлячи поряд із лідером хорватських усташів Анте Павеличем.(In diesem Narrativ hätte er seinen Platz als eine Figur im Kontext des europaweiten Faschismus, zwar nicht gleichzusetzen mit Hitler oder Mussolini, aber mit ähnlicher Bedeutung, wie sie etwa der kroatische Ustasa-Führer Ante Pavelic hat). Це стосується інших керівників ОУН.

Автор вважає, що путінська агресія проти України сприяла ще більшому включенню міфу Бандери до національно-визвольної боротьби. Але науковий погляд на нього «зняв би вітер із путінських вітрил» і сприяв би демократизації в країні.