ПРЕЦЕДЕНТ: КОМПЕНСАЦИЯ ИМУЩЕСТВА В ЗОНЕ АТО БЕЗ ЕВРОПЕЙСКОГО СУДА. РЕШЕНИЕ ВСТУПИЛО В СИЛУ

Компенсация имущества в зоне АТО без европейского суда...решение вступило в силу...2 инстанция. Об этом в Фейсбук сообщает юрист-правозащитник Лилия Веревкина.

Она дала ссылку на первое беспрецедентное решение суда в пользу потерпевшего в зоне АТО.

Далее - документы из зала суда.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Біляєвої О.М., Новікової Г.В.

при секретарі Чуряєві В.С.

за участю:

прокурора Профатило О.П.

представника відповідача Вірченка Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті Донецької області справу за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 січня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

07 грудня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди.

Зазначала, що є власником квартири АДРЕСА_1, площею 45,8 кв.м.

З 12 квітня 2014 року по 05 липня 2014 року на території м. Слов'янська проводились диверсійні дії, неодноразові обстріли житлових районів міста, в зв'язку з чим на час проведення антитерористичної операції вона змушена була покинути свою квартиру.

07 червня 2014 року під час масового обстрілу в будинок, в якому розташована її квартира, потрапили снаряди, виникла пожежа, внаслідок чого квартира знищена і відновленню не підлягає. За фактом пожежі до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 липня 2014 року внесено відомості про досудове розслідування кримінального провадження за ознаками частини 2 ст. 194 КК України.

Посилаючись на те, що до теперішнього часу інше житло їй не надано, завдана їй шкода не відшкодована, просила стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на відшкодування матеріальної шкоди, завданої її житлу внаслідок проведення антитерористичної операції, 387 000 грн., виходячи з площі зруйнованої квартири 45,8 кв.м та опосередкованої вартості спорудження житла по Донецькій області 7 810 грн. за 1 кв.м. (а.с. 1-5).

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 січня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено (а.с. 48-49).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Посилається на те, що під час обстрілів м. Слов'янська її квартира зруйнована та відновленню не підлягає.

Закон України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, за рахунок коштів Державного бюджету України. Проте до цього часу житла їй ніхто не надав і вона змушена жити у пристройці.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Жоден закон не звільняє державу від обов'язку відшкодування збитків, заподіяних внаслідок проведення антитерористичної операції (а.с. 48 - 49).

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_3 не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення їй 09 березня 2016 року поштового відправлення про явку до суду 15 березня 2016 року (форма № 119) (а.с. 113).

Представник відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України ОСОБА_2, який діє на підставі довіреностей, виданих Міністерством юстиції України 28 грудня 2015 року за № 896/9/32-15 відповідно до ст. 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», та Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області 04 лютого 2016 року за № 10-10/64, прокурор Профатило О.П., який також діє в інтересах держави, проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Уповноважена особа безпосередньо Кабінету Міністрів України поштове повідомлення про явку до суду 15 березня 2016 року отримала 09 березня 2016 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (форма № 119) (а.с. 118).

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення уповноваженій особі 09 березня 2016 року поштового відправлення про явку до суду 15 березня 2016 року (форма № 119) (а.с. 113). Представник Державної казначейської служби України причини неявки в судове засідання не повідомив і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що він не з'явився в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України ОСОБА_2, прокурора Профатило О.П., дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

До такого висновку апеляційний суд дійшов виходячи з наступного:

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 24 листопада 1995 року Слов'янською психіатричною лікарнею, на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 45,8 кв.м (а.с. 13).

Згідно акту № 368 від 12 вересня 2014 року обстеження об'єкта, пошкодженого під час проведення антитерористичної операції, який затверджено протоколом засідання робочої комісії № 6 від 17.09.2014 року та рішенням Слов'янської міської ради від 18.02.2015 року № 99, комісією у складі в.о. начальника УЖКГ Діденко Д.І., заступника начальника УЖКГ Заруба О.В., начальника відділу цивільного захисту Новак В.А., спеціаліста 1 категорії УЖКГ Денисенко Н.В., директора ТОВ «Ліра ЛТД» Батрак Л.Д., інженера ТОВ «Ліра ЛТД» Паскаль Є.В., з метою визначення обґрунтованих заходів щодо забезпечення надійності та безпеки при подальшій експлуатації об'єкта (визначення придатності/непридатності об'єкта для подальшої експлуатації), а також обсягу та видів ремонтно-відновлювальних робіт відповідно до ВСН 57-88 «Положення про технічне обстеження житлових будівель» проведено обстеження квартири АДРЕСА_1 та встановлено, що частково пошкоджено внутрішні та зовнішні несучі стіни; повністю зруйновано перегородки, перекриття над другим поверхом, віконні блоки та блоки вхідних і міжкімнатних дверей, інженерні комунікації, а також повністю пошкоджено інженерні комунікації на об'єкті.

Комісія дійшла висновку, що об'єкт для подальшої експлуатації непридатний, третя категорія технічного стану (а.с. 38).

Згідно акту про пожежу від 29 жовтня 2014 року, який складений за участю головного інспектора відділу державного нагляду, контролю та цивільного захисту у сфері пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту Слов'янського районного управління Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Донецькій області Тимченко С.М., через пожежу, яка виникла 06 червня 2014 року (час орієнтовний) в квартирі АДРЕСА_1, власник квартири - ОСОБА_3, згідно заяви ОСОБА_3 від 29 жовтня 2014 року повністю знищені житловий будинок та розташована в ньому квартира з усім майном. Причина пожежі (встановлена) - внесення джерела запалення ззовні, внаслідок артилерійського обстрілу під час проведення антитерористичної операції. Винні особи чи особа на час складання акту про пожежу не встановлені. Пожежні підрозділи участь у ліквідації пожежі не приймали у зв'язку з обстрілом з вогнепальної зброї та відсутністю телефонного зв'язку лінії 101 під час проведення активної фази АТО (а.с. 11).

Органом досудового розслідування Слов'янського МВ ГУМВС України в Донецькій області 23 липня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення за ознаками частини 2 ст. 194 КК України за фактом пошкодження в ході проведення АТО будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з кримінального провадження № 12014050510002247 (а.с. 6).

Зазначені обставини жодною із сторін не оспорюються.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Позивачем не доведено факт заподіяння їй 07 червня 2014 року шкоди в розмірі 387 000 грн. саме відповідачами по справі - Кабінетом Міністрів України та Державною казначейською службою України.

Встановлені у справі обставини та надані сторонами докази не дають підстав зробити висновок, що шкода завдана позивачці внаслідок руйнування її жилого будинку, завдана саме внаслідок кримінального правопорушення, оскільки ні досудовим слідством, ні судом процесуальні рішення стосовно цього не приймалися. Кримінальне провадження розпочато за заявою ОСОБА_3 заст. 194 частиною 2 КК України.

Закон, який би регулював порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не прийнято. Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1002-р від 16.10.2014 року затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) обєктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей. Однак на теперішній час відсутній закон чи нормативний акт, який регулює такий порядок, не встановлено державний орган, на який покладено обов'язок здійснювати таке відшкодування, та механізм визначення розміру відшкодування.

За положеннями ст. 1166 ЦК України на позивача покладається обов'язок доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи. До таких висновків суд дійшов порушивши норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Проте в порушення статті 41 Конституції України право приватної власності позивача порушено, належна їй на праві власності квартира не з її волі стала непридатна для подальшої експлуатації, що підтверджується актом № 368 від 12 вересня 2014 року обстеження квартири АДРЕСА_1 (а.с. 38).

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач посилалась на те, що така завдана їй внаслідок подій, які відбувалися на території м. Слов'янська в період з 12 квітня 2014 року по 05 липня 2014 року, а саме, внаслідок обстрілу житлових районів міста в період проведення антитерористичної операції.

Дійсно, Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно ст. 1 зазначеного Закону терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18.05.2010 р. № 2258-VI).

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, місто Слов'янськ Донецької області, в якому була розташована квартира позивача, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);

- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою).

На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05.01.2015 року № 1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.

Саме на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р, розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації від 05.01.2015 року № 1 12 вересня 2014 року була обстежена квартира позивача та складено акт № 368 від 12 вересня 2014 року обстеження об'єкта, пошкодженого під час проведення антитерористичної операції, який затверджено протоколом засідання робочої комісії № 6 від 17.09.2014 року та рішенням Слов'янської міської ради від 18.02.2015 року № 99, згідно якого квартира АДРЕСА_1, яка належить позивачу, для подальшої експлуатації не придатна (а.с. 38).

Той факт, що належна позивачу квартира пошкоджена саме під час проведення антитерористичної операції, підтверджується і актом про пожежу від 29 жовтня 2014 року, згідно якого через пожежу, яка виникла 06 червня 2014 року (час орієнтовний), в квартирі багатоквартирного жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1, власник квартири - ОСОБА_3, згідно заяви ОСОБА_3 від 29.10.2014 року повністю знищені житловий будинок та розташована в ньому квартира із усім майном. Причина пожежі (встановлена) - внесення джерела запалення ззовні, внаслідок артилерійського обстрілу під час проведення антитерористичної операції (а.с.11).

Відповідно до п. 7 Порядку обліку пожеж та їх наслідків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 2030 від 26.12.2003 року, документом, який засвідчує факт пожежі, є акт, що підписується Комісією, до складу якої входить не менш як три особи, у тому числі представник територіального органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій, представник адміністрації (власник) об'єкта, потерпілий. Наказом МНС України № 119 від 15.03.2004 року затверджено форму такого акта про пожежу.

Саме за цією формою та за участю головного інспектора відділу державного нагляду, контролю та цивільного захисту у сфері пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту Слов'янського районного управління Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Донецькій області Тимченко С.М. і складено акт про пожежу від 29 жовтня 2014 року.

Відповідно до статті 4 та частини 4 ст. 5 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій (частина четверта статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.10.2012 р. № 5461-VI).

Тобто, матеріалами справи доведено, що квартира позивача була розташована в районі проведення антитерористичної операції, була пошкоджена в період проведення антитерористичної операції та внаслідок її проведення. Факт пошкодження квартири та висновок про те, що вона не придатна для подальшої експлуатації, підтверджується актами, один з яких складений на виконання доручення суб'єкта боротьби з тероризмом (Кабінету Міністрів України) - робочою комісією Слов'янської міської ради на виконання повноважень міського штабу з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області, а другий (акт про пожежу від 29 жовтня 2014 року, в якому зазначена причина пошкодження квартири) - самим суб'єктом боротьби з тероризмом - Слов'янським районним управлінням Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Донецькій області.

Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту заподіяння їй шкоди не відповідає обставинам справи.

Та обставина, що в позовній заяві позивач зазначила, що її квартира була знищена внаслідок обстрілу та пожежі 07 червня 2014 року (а.с. 1-5), а в акті про пожежу від 29 жовтня 2014 року зазначено, що пожежа виникла 06 червня 2014 року (а.с. 11), не має суттєвого значення, оскільки по-перше, в акті про пожежу зазначено, що час пожежі - 06 червня 2014 року встановлено приблизно, по-друге, суттєве значення має той факт, що шкода була завдана в період, починаючи з 07 квітня 2014 року, тобто в період проведення антитерористичної операції.

Як зазначає позивач, у зв'язку із обстрілами вона була змушена покинути квартиру.

Є відомим фактом, що селище Семенівка м. Слов'янська, де була розташована квартира позивача, в період з початку проведення антитерористичної операції до 05 липня 2014 року більш, ніж інші райони м. Слов'янська піддавалося обстрілам, перебування в цьому районі було дуже небезпечним, що і унеможливило встановлення точного часу виникнення пожежі. Як зазначено в акті про пожежу від 29 жовтня 2014 року, через обстріли з вогнепальної зброї в період проведення активної фази антитерористичної операції пожежні підрозділи участі в гасінні пожежі не приймали (а.с. 11).

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Враховуючи зазначене, доводи представника Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про те, що належним відповідачем по цій справі є заподіювач шкоди, не ґрунтуються на законі.

Доводи прокурора про те, що позивачем не доведено факт завдання їй шкоди саме терористичним актом, як злочинним діянням, відповідальність за яке передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України, що вирок суду щодо винної в терористичному акті особи відсутній, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону. Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про те, що встановлені у справі обставини та надані сторонами докази не дають підстав для висновку, що шкода майну позивача завдана саме внаслідок кримінального правопорушення, на теперішній час є правильним і підстави для застосування до спірних правовідносин статті 1177 ЦК України відсутні.

Пославшись на ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», якою регулюються правовідносини, що виникли між сторонами, суд першої інстанції неправильно витлумачив цей закон, неправильно сприйняв його зміст і сутність та дійшов помилкового висновку про те, що закон, який би регулював порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не прийнято, що на теперішній час не встановлено державний орган, на який покладено обов'язок здійснювати таке відшкодування, та механізм визначення розміру відшкодування. Суд першої інстанції не врахував, що згідно ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону, тобто покладається на державу.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 в якості відповідача зазначила саме Державу Україна та відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України як представника держави - Кабінет Міністрів України (а.с. 1-5).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема і Служба безпеки України, є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), апеляційний суд вважає, що Кабінет Міністрів України як представник держави позивачем визначений правильно.

Доводи представника Кабінету Міністрів України - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, яке діє на підставі довіреності Міністерства юстиції України від 28 грудня 2015 року за № 896/9/32-15, виданої відповідно до ст. 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (а.с. 35), про те, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у цій справі (а.с. 32-33), не відповідають заявленим позовним вимогам. Позов безпосередньо до Кабінету Міністрів України ОСОБА_3 не заявлявся і відповідні кошти на відшкодування шкоди позивач просила стягнути з держави (з Державного бюджету України вцілому), а не з окремого органу державної влади - Кабінету Міністрів України (з частини коштів Державного бюджету України, які виділено на фінансування Кабінету Міністрів України).

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України. Саме така правова позиція викладена в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз'яснює подібні за змістом відносини.

Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт заподіяння їй шкоди саме відповідачами по справі - Кабінетом Міністрів України та Державною казначейською службою України не відповідає заявленим позивачем вимогам. Позивач просила відшкодувати їй шкоду за рахунок держави незалежно від її вини, що і передбачає ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», та не посилалася на те, що така завдана їй неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України, тобто з їх вини.

Дійсно стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не визначає механізм визначення розміру відшкодування. Проте такий визначений Кодексом цивільного захисту України (Закон від 02.10.2012 року № 5403-VI), який введено в дію з 1 липня 2013 року.

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція держави (саме вона і є відповідачем по справі), спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період (стаття 4).

Згідно пункту 24 ст. 2 Кодексу надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.

До надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, соціальні та воєнні (пункт 4 ст. 5 Кодексу).

Відповідно до ст. 6 Кодексу цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб'єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

Одним з таких суб'єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до частини 2 ст. 17 Кодексу цивільного захисту, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій (п. 24).

Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб'єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в частині 4 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Тобто, Кодексом цивільного захисту України також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом».

Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Частиною 1 статті 86 Кодексу передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Актом № 368 обстеження об'єкта пошкодженого під час проведення антитерористичної операції від 12.09.2014 року підтверджується, що квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є позивач, для подальшої експлуатації не придатна (а.с. 38).

Відповідно до частин 3, 4, 7, 8 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований (частина 3).

Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок (частина 4).

Якщо будівництво або закупівля квартири (житлового будинку) для постраждалих здійснюється місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання, грошова компенсація за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) не виплачується (частина 7).

Постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються (частина 8).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7.112014 р. № 1085 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 2.12.2015 р. № 1276-р) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Місто Слов'янськ Донецької області до таких населених пунктів не відноситься.

З 06 липня 2014 року органи державної влади та території міста Слов'янськ Донецької області свої повноваження здійснюють в повному обсязі, проте позивач до теперішнього часу вже більш ніж на протязі півтора року житлом не забезпечена.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.

Проте до теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий.

Цим же Планом Мінрегіон, Мін'юст, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів щодо фінансування за рахунок резервного фонду державного бюджету першочергових проектів з відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Згідно цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема що стосується житлового фонду - лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.

Що стосується відновлення об'єктів житлового фонду приватної власності, субвенції на нього не надавалися.

Згідно письмових заперечень Державної казначейської служби України від 21 грудня 2015 року за № 512/4235-32223 Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом (а.с. 24-25).

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Проте реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Так, у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Бурдов проти Росії", № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ) (п. 26).

Відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичий акт, на теперішній час відсутній.

Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, з системного аналізу Кодексу цивільного захисту України та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до частини 8 ст. 8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження квартири терористичним актом, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норму ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на опосередковану вартість спорудження житла за регіонами України, затверджену наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 14.08.2015 року № 194 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України». Проте цей наказ наказом Мінрегіону від 27 жовтня 2015 року № 273 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» визнано таким, що втратив чинність, та затверджено та рекомендовано до застосування показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 1 жовтня 2015 року), зокрема, по Донецькій області вартість 1 м2 загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), затверджена 7 943грн.

Враховуючи, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 24 листопада 1995 року та технічного паспорта на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа квартири позивача складає 45,8 кв.м (а.с. 7-8, а.с. 13), що діюча опосередкована вартість спорудження житла по Донецькій області за 1 м2 загальної площі квартири (з урахуванням ПДВ) складає 7 943грн., що відповідачами суду не надано доказів про те, що пошкоджена квартира була застрахована, позивач відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України має право на грошову компенсацію за пошкоджену квартиру в розмірі 363 789,40 грн. (45,8 кв.м х 7 943 грн.).

Доводи прокурора про те, що в позовній заяві ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, як підстава позову, позивачем не зазначена, не ґрунтуються на процесуальному законі.

Відповідно до частини 2 ст. 119 ЦПК України позовна заява щодо суті позовних вимог повинна містити зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

І зміст позовних вимог, і обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, в позовній заяві зазначені. Позивач просить відшкодувати їй шкоду, завдану її майну терористичним актом в період проведення антитерористичної операції.

Процесуальний закон не зобов'язує позивача зазначати в позовній заяві правову норму, яка регулює спірні правовідносини та підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Питання які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин вирішує суд під час ухвалення рішення (стаття 214 ЦПК України).

Частиною 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.

Відповідачами суду не надано доказів про те, що позивач відмовилася добровільно передати пошкоджену квартиру органу місцевого самоврядування. До того ж, виходячи з висновку, який затверджений рішенням органу місцевого самоврядування - Слов'янською міською радою, квартира позивача, яка пошкоджена під час проведення антитерористичної операції, до подальшої експлуатації не придатна. Згідно акту обстеження квартири № 368 від 12 вересня 2014 року та доданих до акту фото від двоповерхового будинку, в якому на другому поверсі була розташована квартира позивача, частково залишилися лише зовнішні стіни, перекриття над другим поверхом відсутне, відсутне перекриття між першим та другим поверхом, відсутні віконні блоки та блоки вхідних та міжкімнатних дверей, інженерні комунікації на об'єкті (а.с. 9, а.с. 38, а.с. 53).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції Українигарантується (стаття 8 Конституції).

Відповідно до ст. 7 Кодексу цивільного захисту України одним з основних принципів здійснення цивільного захисту є гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина 9 ст. 8 ЦПК України).

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У подібних правовідносинах, у рішенні від 8 січня 2004 у справі Айдер та інші проти Туреччини (Ayder and Others v. Turkey) Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70). При цьому, на думку ЄСПЛ, відсутність об'єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.

У рішенні від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями "ПМР" в Придністров'ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов'язок за статтею 1 Конвенції використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110).

Таким чином, правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов'язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючу з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.

Слід зазначити, що на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Відповідно до статей 2, 6 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги позивача про незаконність та несправедливість рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, безпідставне звільнення держави від обв'язку відшкодувати шкоду є обґрунтованими. Висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 є помилковим, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, за рахунок коштів Державного бюджету в сумі 363 789,40 грн.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди задовольнити.

Відшкодувати ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка села Пліски Бахмацького району Чернігівської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджену квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, в сумі 363 789 (триста шістдесят три тисячі сімсот вісімдесят дев'ять) гривень 40 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Л.І. Соломаха

Судді: О.М. Біляєва

Г.В. Новікова