ГАЛИЧИНА О СЕБЕ И О ДОНБАССЕ. (СТАТЬЯ 4)

В ходе исследования «Украина: образы регионов и межрегиональные отношения» выяснилось, что абрис географических границ Западной Украины даже для жителей Галичины является достаточно неопределенным. Иногда участники фокус-групп (ФГИ) ставили знак равенства между Западной Украиной и Галичиной, присоединяя с ней Волынь и все Правобережье. Восток Украины, Донбасс в их региональном сознании нередко отождествляется со всем Левобережьем.

 Выясняя региональные идентичности Востока и Запада Украины, луганский Центр по изучению общественных процессов и проблем гуманизма, Луганский национальный университет им. Т.Шевченко, Дрогобычский государственный педагогический университет им. И.Франко и Национальный университет «Львовская политехника» попытались ответить на следующие вопросы: превратилась ли существующая совокупность образов, характеризующая сегодняшний облик Украины, в мощную символическую формацию? Восприняты ли эти образы населением? Какую роль они играют в повседневной жизни людей?

Два « мира» по разные стороны Збруча

Как ни странно, жители Галичины  нередко теряются, когда им задается вопрос о географии их региона. Строго говоря, Западная Украина для жителей Галичины начинается «на запад от реки Збруч».

 «До Заходу можна віднести тільки Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську області. Ну, Волинську ще. За культурою і історією можна брати до Дніпра». (К.Я.В., різбляр по дереву, депутат сільської ради, с. Нижній Лужок, 21.11.2008 р.).

Уже в Хмельницкой области они видят «другой жизненный мир», который начинается с характеристики повседневности. Она проявляется в традициях и даже в именах людей.

Образно об этом высказался один из участников фокус-группы во Львове.«Стосовно того, щоб змоделювати Схід і Захід за Кіплінгом, то поїдьте у Підволочиськ і в Волочиськ. То є два містечка, то є Тернопільська і Хмельницька області. Там багато родичів живуть, але там Толі, Валери, Лени, а тут вже буде Степан, Роман, Богдан. . Межа пройшла по Збручі. Був розділ Польщі, три розділи Польщі. Вже тоді лівобережжя було під Росією». (Т.Б.І., директор школи, Львів, 20.11.2008 р.).            

Как оказалось, два украинских населенных пункта находятся друг против друга, но - на разных берегах реки Збруч. На правом её берегу в Тернопольской области расположился поселок Пидволочиськ, где проживает 7,7 тыс. жителей, на левом берегу, в Хмельницкой области  - городок Волочиськ, с населением чуть больше 21 тыс. чел. Оба населенных пункта ведут свою родословную с 1463 года. Возникли они на одной и той же древней дороге, которая в этом месте пересекает р. Збруч. Но, несмотря на общность большей части своей истории, в них сохраняются и развиваются разные жизненные миры. Это случай уникальный и заслуживающий пристального изучения.

«Культурный центр», «миссия», «обида»

Жители Галичины образ своего региона конструируют с опорой на такие понятия как «культура», «культурный центр», «миссия», «обида».

Однако, примечательно, что во время ФГИ образ Галичины представлялся через его сравнение с образом Донбасса. «Особисто я сказав би, якщо говорити про Україну, як про суцільний організм людини,  Донбас - серце, він дає ресурс для життя країни, а Західна Україна або Галичина -  може бути душею або обличчям країни. Я не хочу применшувати заслуги інших регіонів, але все ж таки Західна Україна давно претендує на роль культурної столиці, хоча в економічному плані ми тут не можемо посперечатись з Донбасом, а в культурному плані, я думаю, нам є що показати». (К.В.І., викладач університету, Львів, 20.11.2008 р.).

 Одной из важнейших характеристик культуры своего региона галичане называют толерантность, прежде всего религиозную, а также уважение к традициям. «Я ніколи не буду стукати молотком, коли мій сусід поряд святкує. Толерантність -  то є нам притаманне. Можливо ми занадто десь толерантні, але то є, і то є добре. Я бачив на Волині, куди я поїхав до свого друга на весілля, як в неділю люди спокійно копають городи. У нас такого не можна собі уявити. Якщо якусь роботу необхідно зробити, то тільки після обіду і так, щоб тебе ніхто не бачив. Хоч ти можеш бути атеїстом сімсот разів. То є традиція». (Т.Б.І., директор школи, Львів, 20.11.2008 р.). Во время дискуссий это положение не оспаривалось, но сразу высказывалось сожаление о безуспешности претензий Галичины на место «культурного центра страны». «Вона може і претендує на певне місце якогось культурного, духовного центру. Але чи вся Україна з цим згідна, що вона має цей статус? Я дуже, дуже сумніваюсь». (В.Ю.В., викладач університету, Львів, 20.11.2008 р.).

Для жителей Галичины характерен определенный мессианизм. Воспинимая свой регион как Пьемонт подлинной украинскости, они считают своей миссией нести эту украинскость на восток.«Ми відчуваємо себе українцями і десь відчуваємо певний обов’язок перед нашими земляками, з Донбасу в тому числі. Коли ми зустрічаємося, то може бути навіть на відпочинку, може бути тут у Львові, в Києві, чи де, звичайно ми свою думку не скриваємо, ми говоримо про неї. І в результаті спілкування потім все-таки є розуміння, тому що проблеми вони ті самі, особливо на рівні простих людей, от як ми вчителі». (Т.Б.І., директор школи, Львів, 20.11.2008 р.). Однако участники фокус-групп тут же подчеркивали, что у Галичины сейчас нет ни экономических, ни политических средств для реализации этой миссии. Чувство обиды за свой регион роднит Галичину и Донбасс. «Я десь відчуваю нашу Галичину скривдженою. Скривдженою власне за роки незалежності. Наші підприємства-гіганти були фактично закриті. Був локаут. Вони були зруйновані і їх донедавна дорізали, і перестали металобрухт приймати. Це підприємства хімічної промисловості, машинобудівні підприємства. Я можу вам перелічити. На Сході підприємства працювали». (Т.Б.І., директор школи, Львів, 20.11.2008 р.). «Скажіть, був коли-небудь Президент з Західної України? Ні, не було! А якийсь там прем’єр-міністр? Ні, не було! Правда?! А чому?» (І.М., викладач університету, Дрогобич, 21.11.2008 р.).

Жители Галичины о Востоке Украины и Донбассе

Восток в целом и Донбасс, в частности, для жителей Галичины  также не имеют четких контуров. Часто Восток отождествляют с Левобережной Украиной. Иногда в ответах респондентов заметно влияние географической карты. Пытаясь определить, какие области можно отнести к восточным, они говорят о верхе и низе. «Східна Україна – там, де проходить шов по Дніпру. До Східної України я відношу  Полтавську, Харківську, Луганську, Донецьку області. Потім… Сумську. А внизу - то є до півдня. Південний регіон -  Миколаїв, Херсон, Одеса, Крим. Ну, Крим взагалі відокремлюється, так, як Київ. Окрему структуру рахуємо. А от уже до заходу… Чисто до заходу треба відносити, я рахую, Тернопільську, Львівську і Івано-Франківську області. Але, чесно кажучи, от я була і в Хмельницьку, і в Вінниці. Щось таке є ближче, ближче до заходу». (Х.Н.О., методист в коледжі, Львів, 20.11.2008 р.). Иногда в ходе ФГИ фиксировались казусы, свидетельствующие о том, что для украинцев их страна является «неизведанной» и воспринимаемой в некоем «тумане». Назову это «прецедентом Полтавы и Харькова». Респонденты сомневались, относить ли их к Востоку Украины. «Полтава біля Харкова знаходиться. Це, напевно, що східна». (М.В.І., робітник, Львів, 20.11.2008 р.). «Харків? Не можу точно сказати. Але до сходу він не відноситься». (П.Р.В., заст. директора корпорації, Львів, 20.11.2008 р.). О Харькове речь пойдет и в связи с Донбассом. «Донбас? Це… Зараз скажу. Це - Луганська область, Донецька область, і, напевно, Харків. Ні, не Харків. Харків – це окремо». (Х.Н.О., методист в коледжі, Львів, 20.11.2008 р.).

Иногда Восток Украины, по мнению галичанских респондентов, вплотную «прижимается» к границе с Россией.

«Схід – це Луганщина, Дніпропетровщина, Донеччина, Запорізька область. То майже Росія там. Там всю промисловість об’єднали. Туди відправляли людей на заробітки, а у нас люди зі Сходу працювали. Тільки так їх можна ділити. По-старому -  це Лівобережна та Правобережна Україна». (К.Б.М., робітник, Дрогобич, 21.11.2008 р.). «Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя - ото і є Східна Україна». (В.Р.П., столяр, Львів, 20.11.2008 р.). «Луганська, Донецька, Харківська області - то можна вважати регіоном. А в людському понятті, то надто більше. Там ще Запорізька, Дніпропетровська області, І ми всі на них кажемо, що вони східні люди». (Б.М.І., пенсіонерка, Дрогобич, 21.11.2008 р.).

Между тем, иногда Восток в глазах жителей Галичины чрезвычайно «раздувается», захватывая  большую часть Правобережья. «В народі у нас вважають, що Схід - це і Хмельницька область…». (К.Я.В., різбляр по дереву, депутат сільської ради, с. Нижній Лужок, 21.11.2008 р.).

Нечеткость абриса географических границ Востока Украины не мешает жителям Галичины создавать и пользоваться серией насыщенных образов для определения этих земель. Для обозначения жителей восточных областей у галичан есть понятие «східняк», в оценочном отношении – достаточно нейтральное. Во время ФГИ было зафиксировано мнение, что данное определение связано с историей, а сейчас уходит в прошлое.

 «Колись ми казали «східняки». Східняком був той, хто не був під Польщею. Так говорили до Другої Світової війни. Вже молоді люди певно цієї назви не чують». (Т.Б.І., директор школи, Львів, 20.11.2008 р.). Однако, вряд ли это название полностью принадлежит прошлому. Но ценным в этом высказывании является то, что здесь вскрывается один из критериев отнесения тех или иных областей к Восточной Украине. Именно этот механизм ведет к уменьшению размеров Запада в его собственных глазах.

                                   Критерии этнической принадлежности

Кроме исторического критерия, жители Галичины при определении Востока пользуются и иными критериями. Для них несравненно более важным, чем для жителей Донбасса, является этнический критерий. Восток для них связан с русскими, «русским духом», Россией.

 «Там, мабуть, російський дух. Росіян там  більшість, а українців вже менше ». (К.Я.В., різбляр по дереву, депутат сільської ради, с. Нижній Лужок, 21.11.2008 р.). «На Заході у нас всі такі українці, а там вони себе більше відчувають росіянами». (Д.Л.О. приватний підприємець, Львів, 20.11.2008 р.). «Східна Україна більш заселена не те що російськомовними, а просто російським населенням. За національністю. Є деякі відмінності в менталітеті українців і росіян. Але якби політики на тому не наголошували, якби політики з того не робили проблему, повірте, люди б набагато спокійніше відносилися б один до одного». (Т.Л.М., вчитель, Львів, 20.11.2008 р.).

В целом «русский вопрос» воспринимается галичанами очень эмоционально. Его можно считать одной из осей, вокруг которого вращается общественное сознание данного региона. Один из респондентов по этому поводу высказался так: «От різниця між Заходом і Сходом. В першу чергу Східна Україна не хворіє русофобією так, як Західна Україна. В Західній Україні відразу відчувається тема русофобії. Відразу ненависть до всього російського. Якщо би така дискусія проводилася на Східній Україні, ніяких висловлювань проти Росії, не було би. Чомусь на Заході зразу всіх москалів треба перевішати. Я сто процентів даю, якщо б така дискусія велася на Сході України, такої взагалі теми не піднімалося б. От це нас дуже сильно і відрізняє». (Ц.П.С., робітник, Львів, 20.11.2008 р.).

Маркером этнической принадлежности для наших респондентов в Галичине выступает языковая принадлежность. Этническая и языковая принадлежность очень часто увязываются в единство с политической лояльностью к Партии регионов. Персонифицируется это все в образе В. Януковича. Вот характерное высказывание: «Російська мова -  це одразу людина зі Сходу. Це, як ознака така. Інше -  це політичні погляди. Тому, що Схід – це Янукович, його слова, потім - Партія регіонів. Це є характеристикою Сходу для мене. Це є ознаками. <…>У них немає якихось певних традицій українського народу». (М.Д.М., студент, Дрогобич, 21.11.2008 р.).

 Распространенность русского языка на Востоке связывают с процессом «русификации». Её критической точкой считают Голодомор. Это достаточно устойчивая форма мысли.

 

 «Їм насаджували ту мову і переслідували українську. Коли був Голодомор, то я думаю, що там як раз села опустіли і були заселені росіянами. Їм надавали житло. Їм надавали все. І ті люди не можуть поважати наші традиції, нашу мову, нашу культуру. Тому що у них немає в генах того українського, того патріотичного». (Л.О.Ю., вчитель, с. Нижній Лужок, 21.11.2008 р.).

 

Важной характеристикой Востока для галичан является отличие в бытовых традициях. Бытовым традициям здесь уделят значительно большее внимание, чем в Донбассе.

 

 «Специфіка існує на побутовому рівні. Навіть в традиціях приготування їжі. Розбіжність між сходом і заходом і тут існує». (Х.Н.О., методист в коледжі, Львів, 20.11.2008 р.).

 

Однако, анализируя результаты ФГИ, мы увидели, что речь здесь идет не о том, что на Востоке другие традиции. Скорее, речь идет об отсутствии традиций как таковых. Для галичан же традиции – это один из важнейших столпов социального порядка. Они утверждаются через цикличность религиозных праздников. Отсутствие подобного ритуализма на Востоке воспринимается, как отсутствие социального порядка, а, следовательно, как недостаток.«Нехай вони віруючі, але все одно у них немає таких, як у нас, традицій. . У мене подружка живе в Сумах. Я з нею гарно спілкуюся. Вона не знає наших традицій абсолютно, а я її традицій не знаю тому, що у них нема в сім’ї традицій. Вона розказує, як у них варять кутю. Я говорю, як у нас варять. А вони - з чого небудь. Вони знають, що там повинен бути мак і -  все. Так, додали рису, наколотили. То вже не український продукт. То вже зварено, як у китайців». (К.І.М., студентський активіст, Дрогобич, 21.11.2008 р.). «На Сході, як я знаю, як говорили, в них такого нема. Ну, вони знають, що є Різдво, є Паска, але такого святкування, як у нас, - немає». (Я.Н.І., вчитель, Львів, 20.11.2008 р.).

 

 Фиксация отличий в традициях ведет к тому, что галичане начинают говорить о бескультурье Востока Украины. Они стесняются этого, понимая, что это расходиться с их нормативным образом Востока. Дополнительным фактором стеснения было то, что они видели во мне представителя Востока. Однако их культурная программа логично подталкивала к соответствующему выводу. «Певною мірою Донбас навіть рівняється на нас. Люди з Донбасу їдуть сюди, на Західну Україну, щоб відчути ці традиції, бо у них того немає. І вони відчувають свій якийсь недолік. Людина кожна хоче бути душевно багатою, а у них не має того. Там якісь рекети. Одне слово, безкультурщина. Чомусь у них немає культури». (М.Д.М., студент, Дрогобич, 21.11.2008 р.).

 

Говоря о «серости» Востока, респонденты в большинстве случаев стремились смягчить свои слова. Они ссылались на то, что их выводы, возможно, основываются на недостаточных знаниях, что так Восток изображается в СМИ. «Якийсь фільм дивилася. Показували в Запоріжжі - вулиця довга, десять кілометрів одна вулиця Леніна чи проспект Леніна. І от одна єдина така струнка вулиця. Там більш сірість така. Чи там дійсно все зосереджено на цьому потенціалі промисловому? Або нам просто насаджують то через телебачення? Ми сприймаємо той Донбас виключно як промисловість. Ми не знаємо культурних цінностей. Там теж є історичні місця, але ніколи не розказують про них. Розумієте?» (Х.Н.О., методист в коледжі, Львів, 20.11.2008 р.).

 

Восток Украины: « советские традиции + Янукович»

 

Жители Галичины связывают Восток с определенной политической традицией. Ретроспективно – это советская традиция, а в настоящем – это Партия регионов и лично В. Янукович. Когда речь заходит о советской традиции, то Запад опять-таки сжимается до Галичины.

 

«Відносно східних областей - це Луганська, Дніпропетровська, Чернігівська область. Ну, і багато інших. А поєднує їх в більшості політичне. В деякій мірі залишки комуністичної ідеології. І не потрібно навіть далеко нам на Схід ходити, коли можна взяти ближче. Наприклад, місто Бар в Вінницькій області з пам’ятником Ленінуі». (К.В.В., сільський голова, с. Нижній Лужок, 21.11.2008 р.).

 

У некоторых респондентов вызывала раздражение попытка уточнить характеристики Востока. Им это казалось само собой разумеющимся, давно решенным вопросом.

«Ми говоримо про давно відомі речі. Довший період радянської влади на Сході залишив довший слід. Давно ці питання досліджувались багатьма вченими. Про що ми говоримо? Вплив ще раніше Російської царської імперії, яка на кореню вирізала все українське. Ці традиції українські на кореню присікались. Ну про що ми говоримо? <…> Голод 33-го року. Тут не було цього. Царська влада теж по-різному могла трансформувати суспільство. Такого у нас не було. Було у нас таке, ну було гноблення трошки. Але по-різному. Тобто різні впливи…». (М.О.Є., методист університету, Львів, 20.11.2008 р.).

Регион – миллиардер?

Бедность жителей Востока Украины выглядит еще парадоксальнее, если учесть, что по общепринятому мнению  основные финансовые потоки сосредоточены именно здесь. Отсюда, дескать, происходит большинство украинских миллиардеров. Отсюда капитал совершает экспансию на Запад.

«Західний регіон був привілійованіший в культурному відношенні, але весь економічний потенціал був на Сході. Це був Донецьк, Дніпропетровськ. Всі міліонери, ну не всі, напевно, 90 відсотків міліонерів, пішло саме з того регіону. У нас викупилися всі великі магазини. У мене подружка працює в магазині. Великий універмаг, новий. І власник цього універмагу з Дніпропетровська. От вона мені розказувала про бази в Славську. Це рекреаційна зона Карпат, Дуже багато баз викуплені людьми з Донецька і Дніпропетровська.  А були розвалені. Вони мали кошти. Давайте вже відкрито говорити. І Пінчук, і Ахметов, всі багаті люди, всі звідти ідуть». (Х.Н.О., методист в коледжі, Львів, 20.11.2008 р.). «Наші всі нормальні фірми зареєстровані в Києві, а якщо не в Києві, то або в Дніпропетровську, або в Донецьку. От і все». (К.В.І., викладач університету, Львів, 20.11.2008 р.).

Иногда респонденты прямо признавались, что имеют недостаточные знания о Донбассе. Нормативный образ Донбасса вращается вокруг промышленной мощи.

«Східна територія України дуже важлива, особливо тому, що там розташований Донбас. Він є великим промисловим центром, і за рахунок того Україна має все на своїй території». (В.Н.М., студентка, Дрогобич, 21.11.2008 р.). «Я знаю, що там вугілля добувають, а більше нічого не знаю. Знаю, що основні фінансові потоки - в Донбасі. Я нічого не можу сказати, я не економіст.<…> Взагалі Схід України відчуваю так, що там - всі заводи, металургійна промисловість. Весь потенціал…». (М.О.Є., методист університету, Львів, 20.11.2008 р.).

Значительное число наших респондентов в Галичине говорили, что получают представления о Донбассе из СМИ. «Я читаю пресу.  Пишуть, що це край, де багато териконів. А про культуру тих людей настільки обмаль інформації, що нічого не запам’яталося мені. Не можу охарактеризувати…». (В.Ю.В., викладач університету, Львів, 20.11.2008 р.). Особо отмечалась роль телевидения в знакомстве Запада с проблемами Донбасса. «Коли дивишся телебачення, наприклад, донецький канал «Україна», там часом показують передачі, з яких можна трішки дізнатися про життя в регіонах Донецька, Луганська. Коли показують оці занепалі шахтарські міста, в яких фактично шахту закрили і вся господарка в тому місті лежить, складається таке враження, що там половина або третина зайнята такими містами-привидами як Алчевськ, де постійно вживають алкоголь, наркотики…Хоча, можливо, це не є характерним для всього Донбасу, але під впливом того, що показують, можна зробити такий висновок, що там всюди так. З передачами, які би пропагували культуру Донбасу, я особисто не стикався». (К.В.І., викладач університету,Львів, 20.11.2008 р.).

Таким образом, реальный образ Донбасса для жителей западной Украины сливается с образом депрессивного региона. В ходе дискуссии участники фокус-групп пытались найти другие образы Донбасса, связанные с «высокой культурой». Каким-то образом сюда попал певец Валерий Меладзе, не имеющий отношения к нашему региону. Но сути это не меняет. В восприятии жителей Галичины, Донбасс – парадоксальный, «опасный» регион. «В романі Сосюри «Третя рота» на Донбасі терикони, мало зелені, дуже мало води. І батько колись там після Сибіру два роки жив. Така була політика після депортації: Сибір, поті - Донбас. Але, тим не менше, дуже цікавий край. У мене він асоціюється із Солов’яненком, із Сосюрою, із Меладзе, нарешті. Не можна того забрати. І все-таки бачимо по телебаченню як живуть ті люди з великих шахтарських селищ, що їх називають містами. Тяжко передати…». (Т.Б.І., директор школи, Львів, 20.11.2008 р.).

Позитивный образ Донбасса

Единственный целиком позитивный образ Донбасса  в западной Украине связан с футболом. Он способен, пусть и ситуационно, объединять всю Украину.«За «Шахтар», коли той грає в Лізі чемпіонів, вболіває вся Україна». (К.В.І., викладач університету, Львів, 20.11.2008 р.).

Есть и нормативный, «парадный» образ Донбасса.«Для мене Донбас – образ шахтаря, металурга. В основному такі зразки виникають». (П.Р.В., заст. директора корпорації, Львів, 20.11.2008 р.).

Но одновременно Донбасс ассоциируется с сохранением традиций советской системы. Такие представления о Донбассе совмещаются в сознании одного человека. «Модель розвитку  радянської системи. Мені так здається, що це ніби як подовження в Україні цієї моделі». (П.Р.В., заст. директора корпорації, Львів, 20.11.2008 р.).

На Донбасс проецируется та же схема восприятия, что и на всю Восточную Украину: экономическое богатство края и бедность его жителей.

«В Волновасі Донецької області я побачила халупки маленькі. Вічно п’яні чоловіки. Жінки тяжко працюють, щоб щось зберегти чи зварити. Дитяча їжа - це таке щось дуже просте, дуже одноманітне. <…> Але по стану свого характеру, душі вони є більш щирі, вони є більш відверті. Ми більш гордовиті!». (П.О., начальник відділу міськвиконкому, Дрогобич, 21.11.2008 р.).

Эта тема большей искренности жителей Донбасса звучала во время всех ФГИ. «Мислення більш прогресивніше, ніж на Заході. Люди більш простіші. Люди більш скромніші. У нас тут кожна баба з села скаже: «Наворожити, наробити – наробимо!». Там такого поняття немає. На рахунок мови. Дійсно, розмовляють мовою не російською, а суржиком. То ламана мова, говоряться українські слова з російським таким перекрученням. Чистої української мови немає. То, навіть, і не російська мова, тому що розмовляти російською мовою в Україні не можна людям. То є така ламана мова, ні українська, ні російська. На моє враження, менталітет теж відрізняється від Західної України, тому що менталітет більш такий, я кажу, простіший. Немає такої злоби. <…>Дуже спокійно відносяться до Росії. Якось їх взагалі там не чіпає, як там Росія. А тут всі тільки про Росію думають. Над нами Росія керує, чи що? Всі наші політичні дії спрямовані проти Росії. Там вони собі живуть і не переймаються тим як там, що Росія. Там люди до церкви не ходять, але і вслід вони людину не проклинають». (Ц.П.С., робітник, Львів, 20.11.2008 р.).

Это высказывание свидетельствует о том, что в Галичине совмещаются разные дискурсы о своей сущности и о сущности страны в целом. Приведенное высказывание относится к прогрессистскому дискурсу. Недостатком Галичины считается большая традиционность в сравнении с Донбассом. Донбасс же определяется через концепт прогресса. Однако представление о жителях Донбасса как о людях, не стремящихся к материальному приобретательству, встречаются и в иных дискурсах Галичины.«Вони от не прагнуть до якихось вершин. Вони не прагнуть виділитися, вони не прагнуть ліпше як у сусіда. Вони в малому щасливі». (А.Н.Я., фармацевт, Львів, 20.11.2008 р.).

Современный Донбасс еще «крепче», чем Восток в целом, для галичан связан с Партией регионов и её лидером. «У мене з Януковичем асоціюється Донбас. Професор з двома «ф». Відомо, що він сидів в тюрмі, був злочинцем». (М.О.Є., методист університету, Львів, 20.11.2008 р.).

«Мерцающее пространство» Украины

Образ неустойчивого, мерцающего, пульсирующего пространства Украины объединяет жителей Донбасса и Галичины. Нечеткость географических образов – общая черта всей Украины.

 Украина плохо отрефлексирована в актуальной украинской культуре. Это можно рассматривать как свидетельство процесса становления украинской политической нации, который далек от завершения. Последнее можно оценить и как препятствие на этом пути. Нечеткое размещение в пространстве мешает целенаправленной деятельности. Это касается и «простых» людей, и бизнесменов. Их нечеткость затрудняет познавательные усилия. Мы видим нечто с определенной позиции, четко её осознавая. Если же наша позиция двоиться и троиться, то соответствующим образом двоится и троится наше видение социальной реальности. Наверное, с нашей пространственной нечеткостью связана и недостаточность внутренних экономических связей.

Может ли здесь помочь развитие внутреннего туризма, практика взаимных посещений жителей Донбасса и Галичины? Ответ на это могут дать рассказы о таких посещениях, которые были зафиксированы в ходе ФГИ. В гуманитарных науках и в социологии рассказанные истории принято называть словом «нарратив». Нарративный анализ является одной из бурно развивающихся направлений научного знания. Об этом в следующей статье.

Илья Кононов, специально для «ОстроВ»

• Войдите или зарегистрируйтесь, чтобы получить возможность отправлять комментарии
• Версия для печати

Комментарии