Горячие новости

Не тимчасові переселенці: 4 роки життя внутрішньо переміщених осіб в Україні

Відколи 2014 року Росія анексувала Крим і розпочалася війна на Донбасі, Україна зазнає наймасовішої внутрішньої міграції з часів аварії на Чорнобильській атомній станції 1986 року. За даними Міністерства соціальної політики України в березні 2018 року в країні було зареєстровано близько 1,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Попри продовження війни, окупації та загрози для життя, кількість зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб скорочувалась протягом останніх двох років, водночас, уряд і громадські організації зазначають постійну і дедалі інтенсивнішу двосторонню міграцію. Це не дає нам можливості мати точнішу статистику щодо кількості мігрантів, але дозволяє отримати інформацію про ті проблеми, на які вони наражаються.

Житло – перша проблема для ВПО, яка постає перед ними, щойно вони залишають свої домівки. 2014 року, коли перша хвиля міграції хлинула в сусідні з Донбасом регіони, місцева влада і суспільство намагалися розвʼязати проблему, тимчасово поселяючи мігрантів у лікарнях, літніх таборах, санаторіях тощо. Переконання, що хвиля внутрішньої міграції – тимчасове явище, виявилось трагічно хибним. Отож дехто з поселених в тимчасових притулках, мешкають там місяці, ба й роки.

2014 року той самий уряд ухвалив постанову про надання державної допомоги на оренду житла та житлово-комунальні витрати, і вона досі чинна. Однак її отримують менше 15% зареєстрованих ВПО.

Один зі шляхів розвʼязання житлової проблеми ВПО – будівництво компактних поселень і міст переходу. Такі проекти раніше втілювались у Грузії та в Азербайджані, а також і в Україні після 2014 року, та вони надто часто виявлялись задорогими і непопулярними. Ізольоване від інших поселень розташування ускладнює соціальну інтеграцію, працевлаштування, надання медичних і освітніх послуг.

«Під час першої хвилі міграції у нас було багато дзвінків від людей, які шукали тимчасове житло, і від тих, хто був готовий його надати. Тепер у нас дуже мало таких запитів. Зараз люди вже більш-менш поінформовані про національні програми для переселенців – тобто, про відсутність, насправді, таких програм, – розповідає «UkraineWorld» Ольга Гвоздьова, координатор громадської організації «Донбас SOS», – це стало головною причиною повернення додому.

В інтервʼю «UkraineWorld» голова Представництва в Україні Міжнародної організації з міграції доктор Томас Лотар Вайс поділився останніми даними, які вони зібрали: «Станом на березень поточного року в понад половини ВПО (54%) ледь вистачає грошей на придбання їжі на щоденній основі. Середньомісячний дохід на одного ВПО становить нині 2239 грн. (85 доларів США), трохи менше, ніж у грудні 2017 р. – 2446 грн. (93 долари). Це менше за прожитковий мінімум – 3215 (122 долари) на місяць – розрахований Міністерством соціальної політики України. Також поміж найгостріших пробем ВПО назвали умови життя (20%), а саме, брак житлової площі, теплоізоляції, опалення тощо, високу орендну плату (15%) та великі комунальні платежі (15%).

Ситуація ще більше ускладнюється через гендерний і віковий склад громади ВПО. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців відношення чоловіків і жінок поміж ВПО у світі загалом приблизно рівне. Натомість в Україні суттєва перевага жінок – 62% ВПО. Навіть більше, тільки близько 24% ВПО – працездатні дорослі (з них понад 70% – жінки), 59% ВПО – пенсіонери, 13% – діти і 4% людей з інвалідністю. Через переселення понад половина жінок, які раніше працювали, стали безробітними. Вони також належать до найвразливішої частини робочої сили, за даними Українського інституту соціальних досліджень, і часто мають несприятливі умови праці та нижчу заробітну плату.

Безробіття залишається найболючішим моментом для ВПО. За даними Київського міжнародного інституту соціології, на початку 2018 року 60% мігрантів були безробітними проти 30% 2015 року. Національна моніторингова система дає трохиінші результати: наразі працюють близько 50% ВПО проти 35% 2016 року. За свідченнями Міжнародної організації з міграції, станом на березень 2018 року частка безробітних поміж ВПО становила 48%. Варто зауважити, що близько 70% працездатних ВПО мають вищу освіту.

До категорії внутрішньо переміщених осіб належать близько 3% українців – це найбільша група ВПО в Європі. Але в останні два роки кількість зареєстрованих ВПО і людей, які звертаються по соціальну допомогу, зменшилась. Частково це пояснюється тим, що люди влаштувалися на нових місцях і не поновлюють свій статус ВПО, є також проблема в отриманні та підтвердженні статусу ВПО. Але інший фактор – брак фінансової мотивації робити це. Субсидія працездатної особи становить 442 гривні (17 доларів), на пенсіонерів і дітей – 884 гривні (33 долари), але не більше 2400 гривень (91 долар) на сімʼю. І поновлювати статус ВПО треба щопівроку. Без цього жодна особа з тимчасово окупованих територій не може розраховувати на соціальну допомогу. Ще й більше, соціальні працівники відвідують нові місця проживання, щоб переконатися, що людина – справжній мігрант. «Отримання або поновлення ідентифікаційних документів, соціальних пільг та пенсій – основні питання, які нам ставлять на гарячій лінії не тільки ВПО, але й мешканці неконтрольованих зон, – пояснює Ольга Гвоздьова. – Система верифікації та формальності в банківській сфері та соціальних службах змушують багатьох вимушених переселенців почуватися «небажаними».

ВПО не тільки мігрують з і до зони воєнних дій, вони також прагнуть осісти якнайближче до своїх домівок, у тому ж чи в сусідньому регіоні. Ба й більше, за опитуванням Міжнародної організації з міграції, 78% ВПО, які повернулися на непідконтрольні уряду України території, планують залишатися там наступні три місяці, і тільки 8% збираються повернутися на підконтрольну територію. «І це попри те, що тільки 39% ВПО, які повернулися, почуваються в безпеці, на непідконтрольних територіях проти 70% на підконтрольній територіїї, – зауважує доктор Вайс. – Більшість респондентів (64%) назвали причиною повернення володіння нерухомістю, де можна жити, не сплачуючи оренду. Друга найчастіше повторювана причина (43%) – сімейні обставини».

Визнання того, що ВПО – не тимчасова проблема, а незворотний фактор змін для всього українського суспільства є ключем до розвʼязання цих численних проблем. «Вимушені переселенці докладають своїх знань, досвіду та ідей до життя нових громад, – каже доктор Вайс. – Ми бачили поміж ВПО чимало яскравих особистостей, які проявили стійкість і завзяття у розвитку своєї справи на новому місці, попри всі труднощі, на які вони наражаються. Ми просто допомагаємо їм – надаємо додаткові ресурси, навчаємо – але саме завдяки своїй цілеспрямованості наші бенефіціари досягають результатів, які вражають. Наприклад, одна з наших бенефіціарів, Вікторія переїхала з Донецької області до Луцька, відновила місцевий рибний завод і зараз в неї працює 11 працівників! Інший ВПО і наш грантоотримувач, Валерій, тримає власне тепличне господарство в селі на Волині. Його обрали місцевим депутатом, він бере участь в очищенні місцевого озера і знайомить місцеву громаду з кримськими традиціями».

Війна, кліматичні зміни та пошуки ліпшого життя в мегаполісах змушують одних людей залишати свої домівки, а інших – будувати стіни, щоб захистити своє стабільне затишне життя. Але людські потоки не можна відкинути назад. Тільки розширюючи простір безпеки і можливостей для якомога більшої кількості людей можна скоротити площу наметів, відчаю і втрат.

 Анна Кислицька, ukraineworld.org