"Толкователь": "Китай при вході до інших країн застосовує особливий тип неоколоніалізму"

Китай при вході до інших країн застосовує особливий тип неоколоніалізму – він вимагає переходу територій від держав-реципієнтів до складу Китаю (це стосується прикордонних з Китаєм держав) або китайського суверенітету над територіями – зоною його інвестицій. Аналіз дає "Толкователь".

Нагадується: «У 2011 році під юрисдикцію Китаю перейшли 1 тис. 158 кв. км територій Східного Паміру в Таджикистані. Усього ж Китай претендує на 28 тис. кв. км Таджикистану, або 20% його території – він вважає, що в 1884 року Росія обдурила Китай, відібравши за кабальним договором значні території в Центральній Азії, Казахстан уже поступився Китаю 407 кв.км, а від Киргизії відійшов ділянку в 1250 кв.км.

Друга особливість китайського неоколоніалізму – тотальне корумпування влади країн-реципієнтів, а також створення «прокитайського лобі» в країні, включаючи місцеві ЗМІ та лідерів громадської думки.

Про це пише журнал МДІМВ «Світове та національне господарство», №4, 2021 – у статті доцента кафедри світової економіки МДІМВ МЗС Росії Д.Калашнікова: «Китайська допомога у вигляді пільгових кредитів та спільних проектів вже завела низку країн-реципієнтів у боргову кабалу. За борги доводиться розплачуватись природними ресурсами, портами, інфраструктурою, іноді навіть власною територією.

Ще однією проблемою вважається корупція політиків країн-реципієнтів, що супроводжує китайську допомогу. Пекін переважно укладає закулісні двосторонні угоди у сфері допомоги розвитку.

Аналіз даних про місця народження 117 африканських лідерів та розміщення 1650 проектів китайського БМР в Африці виявив, що більшість проектів реалізувалися в регіонах народження політичних лідерів у ті роки, коли вони перебували при владі або перед виборами.

Місцеві політики в країнах, що розвиваються, часто приховують від народу сам факт отримання допомоги від Китаю, тому можна припустити, що, приховуючи статистику, Китай «зберігає обличчя» національних лідерів країн Півдня в очах виборців та світової спільноти, створює їм репутацію успішних господарників".

Однак до початку 2020 р. Китай побудував 62 порти і придбав або взяв в управління 54 порти за кордоном. Майже скрізь створюються спеціальні економічні зони (ВЕЗ) і промислові парки, тобто. Китай реалізує експортно-орієнтовану модель порт-парк-місто. Створені ВЕЗ перетворилися на анклави, пов'язані з економікою донорів, а не національною економікою, наводиться в довідці.