Головна > Статьи > ВВС: «Нас дратують їхні прапори». Чи правда, що поляки розлюбили українців, і наскільки серйозні ці розбіжності > ВВС: «Нас дратують їхні прапори». Чи правда, що поляки розлюбили українців, і наскільки серйозні ці розбіжності
ВВС: «Нас дратують їхні прапори». Чи правда, що поляки розлюбили українців, і наскільки серйозні ці розбіжності
Опубликовано: 1.06.2025. 6:09
Выводить в слайдере на главной странице
Страна
Після спалаху любові до українців на початку війни Росії проти України, польське суспільство повертається до прози життя. Соціологічні дослідження показують, що ставлення поляків до українців упродовж останніх півтора-двох років погіршується. Про це говорять не лише опитування, а й самі українці, які мешкають у Польщі. Чим пояснюється зміна настроїв та що буде далі? Аналізує ВВС.[1]
Зміни, які відчувають українці, тим більше помітні на контрасті із ситуацією трирічної давності. Відразу після початку великої початку великої війни мільйони людей тікали від бойових дій саме через польський кордон і знаходили тут не лише притулок, а й підтримку.
За різними даними, від 50% до 70% мешканців Польщі так чи інакше були залучені на допомогу українцям. У всіх частинах Польщі виникали самодіяльні пункти роздачі гуманітарної допомоги, десятки тисяч поляків дали українцям притулок у власних будинках та квартирах.
«Перегнули палицю».
Чому у відносинах України та Польщі виникла напруженість?
Масштаби стихійного руху дивували навіть самих поляків, не кажучи вже про західних спостерігачів. Тодішній посол США у Варшаві Марк Бжезінський заявляв, що ставлення польського суспільства до українських біженців свідчить, що Польща є справжньою гуманітарною супердержавою.
Результати соцопитування, проведеного варшавським центром CBOS на початку 2023 року, показали, що 51% мешканців Польщі заявляють про симпатію до українців, а антипатію до них зазнають лише 17% поляків.
«Неможливо було очікувати, що такий стан величезних позитивних емоцій, спричинений шоком через російську агресію, повномасштабну війну проти України, міг тривати роками, — вважає заступник директора варшавського Центру Мерошевського Лукаш Адамський. — Воно могло тривати кілька тижнів, максимум кілька місяців. А потім процеси, закладені в людській сутності, беруть своє, і ситуація повертається до раціональнішого підходу».
Дослідження CBOS від лютого 2025 року показує: кількість поляків, які відкрито говорять соціологам про антипатію до українців, склала 38% і вперше за багато років перевищила кількість тих, хто продовжує відчувати до них симпатію — 30%.
Боротьба за ресурси та підсвідомий страх
Професор-соціолог із краківського університету UKEN Петро Длугош бачить головну причину змін у тому, що приїзд сотень тисяч українців змусив поляків відчути подих конкуренції за ресурси — у широкому значенні слова.
Українці, які втекли від війни, часто готові працювати за менші гроші і в деяких сегментах економіки чинять тиск на ринок праці.
Приїзд до Польщі сотень тисяч нових жителів закономірно призвів до зростання цін на оренду житла — насамперед у великих містах, куди попрямували біженці.
Польські системи охорони здоров'я чи освіти, які й до того були не в ідеальному стані, теж мали прийняти сотні тисяч людей — і це позначилося на якості роботи, що не залишилося непоміченим поляками.
Чимало поляків заявляють про втому від війни, в якій країна опосередковано бере участь. Дорожчають товари, підвищуються тарифи і політики пояснюють це війною в Україні. Найчастіше вони мають рацію.
ЗМІ розповідають про те, що Польща ризикує стати наступною жертвою російської агресії, тому армію треба нарощувати та переозброювати, а для дорослих громадян, можливо, запроваджувати обов'язкову загальновійськову підготовку — і все це не додає середньостатистичному поляку впевненості у завтрашньому дні.
Спрацьовує психологічний механізм — якщо людина не може зганяти свою фрустрацію на справжньому джерелі цього почуття, вона знайде для цього інший об'єкт, доступніший, хоч і не обов'язково причетний до першопричини фрустрації.
«Можливо, [поляки] підсвідомо звинувачують українців за те, що війна триває так довго», — йдеться у дослідженні професора Длугоша.
«Неправильні» біженці
Як каже Длугош, його дослідження та роботи українських колег показали, що вагому частину біженців, які приїхали з України, становлять представниці середнього класу — молоді, освічені жителі великих міст.
Ті, хто переможніше, за його словами, здебільшого залишилися в Україні або виїхали з Польщі далі на захід — у країни, які пропонували українським біженцям більший соцпакет.
Такі біженці — не потребують допомоги польської держави, готові винайняти хорошу квартиру, купити телефон останньої моделі — не схожі на біженців із новин про події в Сирії чи Афганістані.
«Зрозуміло, що тут йдеться не про всіх українців, але раніше середньостатистичному поляку треба було виїхати на Захід, щоб побачити людей, які живуть багато, — розмірковує Длугош. — А зараз не треба нікуди виїжджати — такі люди самі приїхали сюди. І, що найгірше, вони приїхали з України — не з Німеччини, Голландії чи Великобританії, бо тоді б такого дисонансу не викликали. Це приїхали українці, яких поляки завжди трактували зверхньо, бо „всім відомо, що в Україні гірше", „там бідно" і так далі. А тут раптом виявилося, що звідти приїхали люди із високим рівнем життя, із високим рівнем культури».
Негативне ставлення до українців з боку менш забезпечених поляків, а саме у цій групі воно фіксується найчастіше, соціолог пропонує сприймати як захисний механізм.
З іншого боку, дослідники Варшавського університету, які також фіксують значне погіршення ставлення поляків до українських біженців, називають його головною причиною roszczeniowość українських біженців. Це польське слово важко перекласти — йдеться про щось середнє між вимогливістю та претензійністю.
Професор Роберт Станішевський, який керує серією цих досліджень, розповідав про це в інтерв'ю TOK FM. За його словами, респонденти розповідають, що українці, з якими вони спілкуються, нібито стверджують, що їм у Польщі належить більше ресурсів, допомоги та поваги, ніж самим полякам.
«З'являється наратив, що ми, мовляв, воюємо не за територіальну цілісність України, а за свободу Польщі навіть більше за вас, ніж за нас. І кажуть це люди, які перебувають у Польщі, які не воюють – здебільшого це молодь та жінки», – передає він слова учасників дослідження.
За його словами, полякам такої позиції українців не подобається.
Професор Длугош із Кракова знає про дослідження варшавських колег, але не береться їх коментувати.
«У трьох моїх дослідженнях, відповідаючи на відкриті питання, українці дякували Польщі та польському суспільству за допомогу, за підтримку, — каже він. — ЗМІ називають цю roszczeniowość головною причиною. Але, можливо, й так, що коли люди чують питання про українців, вони відповідають те, що чули у ЗМІ».
Українці, з якими ми розмовляємо в Польщі, не заперечують, що серед тисяч і тисяч переселенців зустрічаються й далеко не найприємніші люди. Однак, переносити негативне ставлення на всіх українців нечесно, вважають вони.
Підпис до фото - "Польські фермери блокують рух транспорту під час акції протесту, 22 травня 2025 року".
Випадкова ракета та роздратовані фермери
Наші співрозмовники констатують: є певний зв'язок між відносинами поляків до українців, які мешкають у Польщі, та міждержавними відносинами між Варшавою та Києвом.
Якщо провідні польські політики позитивно відгукуються про Україну та українців, то й польське суспільство ставитиметься до них прихильніше, а якщо у відносинах держав починаються проблеми, то й ставлення буде інше.
Перші місяці великої війни відрізнялися практично ідеальними двосторонніми відносинами Києва та Варшави, які, як писали ЗМІ, будувались багато в чому на міцній дружбі між президентами Анджеєм Дудою та Володимиром Зеленським.
Перше велике непорозуміння між державами виникло у листопаді 2022 року, коли на польське село Пшеводув поблизу кордону з Україною впала ракета.
В результаті загинули двоє місцевих жителів. Українська влада заявила, що це була російська атака, але слідство показало, що на Пшеводув впала українська ракета ППО, яка могла нештатно спрацювати під час масованого російського удару, завданого того дня.
Варшава тоді заявила, що не збирається звинувачувати Київ у тому, що трапилося, а Україна так і не визнала своєї відповідальності за інцидент.
"Україна очікувала, що ми в Польщі визнаємо, що це була російська ракета, НАТО опинилося під атакою - вважає політолог Адамський. - Це дуже охолодило ставлення польської еліти до України".
У другій половині 2023 року масові протести розпочали фермери — численна та політично впливова група у Польщі.
Польські фермери перекрили кордон із Україною і не пропускали навіть пасажирів.
Зерно було набагато дешевшим за польське, що, як заявляли фермери, обрушило ціну на сільгосппродукцію місцевого виробництва. Боротися з українським зерном поляки вирішили, заблокувавши кордон з Україною і фактично паралізувавши рух між країнами.
Ті події призвели до обвалу позитивного ставлення до поляків в Україні. Протести, підтримані переважно польським суспільством, у воюючій країні сприйняли як удар у спину.
Зеленський вкрай емоційно коментував ці протести з трибуни Генасамблеї ООН: «Тривожно бачити, як деякі наші друзі в Європі розігрують солідарність у політичному театрі, перетворюючи зерно на трилер.
Українська реакція обурила польських політиків, які сприйняли її так: невдячні українці звинувачують нас, своїх найкращих друзів у роботі на Москву.
Зернові протести тривали, риторика польських політиків та фермерів набувала дедалі більше антиукраїнських мотивів і виплескувалася у ЗМІ, а звідти до публічного простору.
Після того, як Україна відновила зерновий експорт морським коридором, цінність експортного маршруту через Польщу скоротилася фактично до нуля, фермерські протести на кордоні припинилися. Проте градус риторики поляків щодо українців уже не знижувався.
Автор фото Reuters
Архівне фото: вказівник на безкоштовний автобус до Польщі
Найвразливіші діти
Голова громадської ініціативи «Євромайдан Варшава» Наталія Панченко, яка мешкає у Польщі останні півтора десятки років, каже, що найчастіше стикаються з негативним ставленням дві великі групи українців, які мешкають у Польщі.
Перша — ті, хто за робочими обов'язками контактує з великою кількістю людей: передусім представники сфери послуг, на яких найпростіше зірвати злість просто за те, що людина розмовляє польською з акцентом чи має на бейджику українське ім'я.
Подібні історії трапляються не лише з тими українцями, які працюють на низькооплачуваних роботах, каже Панченко: «Одна лікар-стоматолог розповідала мені про клієнтів, які лікували у неї зуби 10 років, а нещодавно сказали, що більше до неї не ходити, бо вона є українкою… Цей випадок лише підтверджує, що люди в цьому плані часто просто не мислять раціонально».
Друга група — українські діти, які зазнають буллінгу в школах.
На думку Наталі Панченко, не можна говорити, що діти і в інших ситуаціях бувають жорстокими. Вона вважає ґрунтом для знущань те, що польські діти чують у себе вдома: «Умовний Януш дискутував на кухні з дружиною весь вечір, а вранці син Януша прийшов до школи і почав плекати своїх українських однокласників, бо він від свого батька почув, що треба всіх українців гнати».
Як кажуть українці, з якими ми спілкувалися, польські школи часто не справляються із цими проблемами. Ось і в історії дитячого психолога Тетяни та її доньки вирішувати проблему довелося самостійно.
Через кілька місяців навчання у варшавській школі першокласниця Мар'яна почала плакати вранці та просила не відправляти її на заняття, згодом у дівчинки з'явилися психосоматичні проблеми. Причиною проблеми виявився один із однокласників Мар'яни.
«Цей хлопчик розповідав їй у класі, що ти, мовляв, какашка, бо ти з України... Бувало, що її штовхали, давали підніжки різні такі речі», — згадує Тетяна. За її словами, класна керівниця пропонувала звернутися до шкільного психолога, а той до директора, а загальна думка педагогів була така, що дівчинці просто треба «прокачати» свою опірність.
«Зрештою, я почала працювати зі своєю дитиною на тему цієї опірності. Ми створили для неї розуміння того, що вона сильна, і вона може відповідати. Якщо її хтось ударить, щоб вона відповідала тим самим. Якщо хтось образить словесно, щоб вона теж відповідала. І це все припинилося тільки в той момент, коли Мар'яна почала стояти за себе», — згадує Тетяна.
«Ефект салону краси»
Професор Длугош припускає, що антипатія до українців переважає у всіх демографічних групах Польщі. Проте є дві з них, на які дослідники радять звернути особливу увагу.
Перша – бідні поляки. Вони схильні звинувачувати українців у власних життєвих негараздах, вважають, що польська держава має допомагати насамперед їм, або навіть заздрять українцям, які приїхали з країни, охопленої війною, а почуваються найчастіше краще, ніж місцеві.
Друга група — хоч як це парадоксально, молоді жінки до 29 років. Професор Станішевський із Варшавського університету зазначає, що саме дівчата без вищої освіти заявляють про антипатію до українців удвічі частіше, ніж загальна маса поляків.
Існує версія про те, що справа в конкуренції між молодими українками та польками за чоловіків. Длугош вважає, що справа дійсно в конкуренції, але не за чоловіків, а за житло і за робочі місця, адже польські дівчата й раніше були найвразливішою категорією на ринку праці.
В анонімному анкетуванні, яке професор провів серед студенток свого вишу, вказували й інші причини, через які польські дівчата прохолодно ставляться до українок. Наприклад, студентки, які підробляли продавщицями, скаржилися на хамство українських покупців, а інші висловлювали подив з приводу того, що українська мати може накричати на свою дитину і відшльопати її прямо на вулиці. А ще польські дівчата, судячи з анкет, не в захваті від манер деяких українських хлопців.
Професор Станішевський у розмові з TOK FM назвав це «ефектом салону краси» — саме там, на думку соціолога, найчастіше відбуваються конфлікти між представницями української та польської національностей.
Найбільш позитивне ставлення до українців у поляків старшої вікової категорії — від 60 років і більше, палають дослідники.
«Ці цифри свідчать, що представники молодого покоління набагато менше знають про Україну і менше цікавляться нею, вони не відчувають впливу міфів польської культури, які змушували поляків не бути байдужими до українців», — коментує Адамський із варшавського Центру Мерошевського.
Тролі чи «пенсіонери із глибинки»?
А ще молоді поляки проводять більше часу в інтернеті, який наші співрозмовники називають бездонним та безконтрольним джерелом антиукраїнських меседжів.
Керівник польської правозахисної асоціації Nigdy Więcej професор Рафал Панковський розповів, що перші такі меседжі його організація зафіксувала ще перші тижні після початку великої війни.
Звіт його асоціації "Як порахувати ненависть. Хейтери про українців", опублікований у лютому 2023 року, показав, що за перший рік після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в польському інтернеті з'явилося майже 400 тисяч антиукраїнських заяв, які отримали сумарно 547 млн. переглядів. Згодом масштаб лише зростав.
Сьогодні з хейтом по відношенню до українців можна зустрітися буквально скрізь — у будь-якій соцмережі, у коментарях на спортивних сайтах та під новинами на будь-які теми. Іноді поширення антиукраїнських меседжів має усі риси спланованих кампаній.
На початку травня цього року, коли у стінах Варшавського університету сталося вбивство (молодий чоловік сокирою відрубав голову прибиральниці) кілька аккаунтів у соцмережах поширили чутку про те, що вбивця — українець на ім'я Дмитро. Масштаби фейку були такими, що зі спеціальним спростуванням змушений був виступати представник МВС.
Поширена у Польщі думка — за інтернет-хейтом проти України та українців стоять російські «фабрики тролів», і на користь цієї версії свідчить те, що часто антиукраїнські меседжі на інтернет-майданчиках написані поганою польською мовою.
«Фабрики тролів» можуть бути ні до чого. Дитячий психолог Тетяна розповідає про випадок із чату свого мікрорайону: «Нещодавно чоловік написав: мовляв, так і так, вулиця така, будинок такий, серед ночі затіяли ремонт, куди можна поскаржитися. По-польському написав, без помилок. А чоловіка звали Дмитро. У відповідь йому всі дружно розповіли, хто він, звідки і куди йому wypierdalać».
«У мене є знайомий, який у якийсь момент вирішив, що він займатиметься судовим активізмом. Що кожного разу, коли його в інтернеті ображають і там є чітка конотація з Україною та українцями, він нестиме цю справу в поліцію та прокуратуру», — розповідає журналістка Бабакова.
«І ось мені здається, що коли поліція починала шукати, хто автор того чи іншого коментаря, то виявлялося, що лише від чверті до третини випадків це було написано з Росії, — каже вона. — Інші були поляки з крові та кістки, причому не якісь там радикальні націоналісти з татуюванням польського орла на грудях. Це були польські пенсіонери із глибинки».
«Погані водії» та «Новий Єрусалим»
Саме в інтернеті бере початок і ціла низка міфів та міських легенд, що стосуються українців у Польщі, вважають дослідники.
Частина з них — наївні і нешкідливі. Наприклад, про те, що всі українці неймовірні.
Наприклад, про те, що всі українці неймовірно погано водять автомобілі, не вміють паркуватися, а українки тільки й роблять, що нарощують собі губи та нігті, щоб знайти польського чоловіка.
«Напевно, у кожного поляка є знайомий, який має знайомого, який на власні очі бачив, як українська мама з дитиною зайшла до лікаря без черги, бо вона ж українка, їй усі винні», — розповідає один із моїх співрозмовників.
Інші міфи легко зруйнувати за допомогою статистики чи елементарного здорового глузду. Наприклад, про те, що українці стали тягарем для польської системи соцзабезпечення: адже від легально працюючих у Польщі українців до держбюджету надходить у вигляді податків та відрахувань значно більше коштів, ніж їм виплачується. А чутки про те, що у Польщі діє українське злочинне угруповання, якого бояться навіть польські бандити, не підтверджуються зведеннями правоохоронних органів.
Частина таких міфів набувають масштабу складних конспірологічних теорій. Іноді, як каже Панковський, вони мають одночасно антиукраїнський та антисемітський характер. До них можна зарахувати концепцію «Укрополіна» — поєднання «України» та «Поліни», назви Польщі на івриті. Відповідно до поширеної в ультраправих колах теорії, існує якась українсько-єврейсько-німецька змова, що ставить за мету захоплення влади в Польщі.
Ще екзотичніша конспірологічна теорія — «Небесний Єрусалим». «Згідно з нею, за планом війни в Україні стоять євреї, які запланували переміщення частини українського населення до Польщі, та створення в Польщі „Укрополіна”. А на територіях південно-східної України, що звільнилися, планується створити другу єврейську державу під назвою „Небесний Єрусалим”», — розповідає Панковський.
«На жаль, навіть найбожевільніші теорії змови знаходять прихильників. Я багато разів спостерігав, як під час дискусій прихильників ультраправих ідеологій хтось із учасників встає і ставить питання, що виступає: що ви думаєте про теорію „Небесного Єрусалима”, — і він не повинен пояснювати, що це таке», — каже він.
"Навіщо українські прапори висять на польських установах?"
Останні два роки Польща живе у режимі виборчої кампанії.
Восени 2023 року парламентські вибори закінчили восьмирічну епоху правління консервативної партії «Право і справедливість» та привели до влади нинішню команду ліберального прем'єра Дональда Туска.
У 2024 р вже пройшли місцеві вибори, а 1 червня 2025р. пройде другий тур президентських виборів.
«Самі вибори не змінюють ставлення поляків до українців. Але виборча кампанія розкручує негативні наративи до українців, посилює ці негативні настрої», — каже Панченко.
«Польська політика останніми роками стала досить безпредметною та популістською. Важко знайти якусь конкретну тему для дискусії, вважає журналістка Бабакова. — Відповідно, політики обирають якісь легкі теми, на яких людей легко поляризувати, на яких легко накручувати підтримку».
Однією з таких тем у ході президентської кампанії стало ставлення до України та українців, які мешкають на території Польщі. Тон передвиборчої дискусії у січні поставив кандидат від опозиційної партії «Право і справедливість» Кароль Навроцький.
Він заявив, що Україна не може претендувати на членство в НАТО та ЄС, допоки не покається за Волинську трагедію — серію етнічних чисток на Волині у 40-х роках минулого століття, яку офіційна польська історіографія вважає геноцидом поляків українськими воєнізованими формуваннями.
Мер Варшави Тшасковський та консерватор Навроцький вийшли у другий тур президентських виборів у Польщі
У квітні, коли в Україні на території Тернопільської області вперше з 2017 року розпочалися ексгумації жертв українсько-польських зіткнень, тема Волині, як здавалося, пішла з мейнстриму. Але незабаром ліберальний кандидат у президенти Рафал Тшасковський виступив за позбавлення частини українських біженок державних виплат по догляду за дітьми. І українська тематика знову повернулася до передвиборчої кампанії.
«У якийсь момент це все почало набувати якихось загрозливих масштабів, бо це було скрізь: Україна, Україна, — розповідає Бабакова. — Але, на щастя, тут повернулися старі добрі польські внутрішньополітичні справи: хто що вкрав, хто кому кум…»
На антиукраїнських слоганах побудував кампанію вкрай правий кандидат у президенти Гжегож Браун, який досі вважався маргінальним політиком. Це він на передвиборчому мітингу у місті Бяла Підляска на сході Польщі підтримав свого прихильника, який зірвав прапор України, який висів поряд із польською над входом до місцевої міськради. Акуратно складений у пакет прапор Браун згодом залишив біля дверей українського посольства у Варшаві: нам ваші прапори не потрібні.
І ось через тиждень на марші проти нелегальної імміграції в центрі Варшави троє жінок несуть плакат із зображенням пана Брауна і, перебиваючи один одного, кажуть:
«Нас дратують їхні прапори над державними установами. Навіщо українські прапори висять на польських установах? ", «Тут же Польща! Ми що приїжджаємо в Україну і там розвішуємо польські прапори?» «Чи, коли в Англії було багато поляків, ми там вішали польські прапори? Ні! Тому що британці цього не дозволили б?»
Браун з його яскраво антиукраїнською риторикою та слоганом «Стоп українізації Польщі» за підсумками першого туру виборів посів четверте місце, здобувши 6% голосів, і фактично увійшов до вищої ліги польської політики. Тривожний знак і для українців у Польщі та для українсько-польських відносин.
«Можна сподіватися, що певне зниження розпалу політичної боротьби принесе заспокоєння суспільних настроїв, що розвиваються у бік ксенофобії. Але впевненими в цьому ми не можемо бути», — побоюється правозахисник Панковський.
Що далі?
«Мені здається, що в майбутньому нічого між поляками та українцями особливо не зміниться. Суперечки як були, так і залишаться — про Волинь, про інші питання», — каже професор Длугош.
Він вважає, що влада Польщі має дивитися на ситуацію з прагматичної точки зору, адже якщо українці покинуть країну, це може негативно позначитися на польській економіці. Адже, як випливає із березневого звіту Банку національного господарства, громадяни України становлять близько 5% від загальної кількості зайнятих у Польщі.
Найбільше вони зайняті у промисловому секторі, будівництві, на транспорті та у сфері послуг. На українців припадає від 0,5 до 2,4% зростання польського ВВП, випливає зі звіту.
"Перед обличчям демографічних викликів, наприклад, старіння суспільства та дефіциту робочої сили, присутність працівників з України має стратегічне значення для стабільності та подальшого розвитку нашої країни", - заявив член правління банку Ярослав Домбровський.
«Ситуація зараз така, що чехи хочуть у себе затримати українців, німці створюють добрі умови, щоб утримати людський капітал, який прибув із України, — каже Длугош. — Можливо, і наша політика піде у цьому напрямі, і після закінчення виборів треба буде подбати про те, щоб упорядкувати стосунки між українцями та поляками».
