Опубликовано: 1.10.2025. 3:16
Выводить в слайдере на главной странице
В українському сегменті соцмереж відбувається скандал через інтерв'ю банкіра Сергія Тігіпка (володіє групою ТАС і частково «Монобанком»).
Бізнесмен вперше за довгий час дав велике інтерв'ю українському Forbes, присвячене інвестиціям у повоєнну Україну. Після чого на журналіста, який спілкувався з Тігіпком, обрушилися хвилі критики через те, що банкір працював віце-прем'єром за часів Януковича, очолював його передвиборчий штаб і був третім номером у передвиборчому списку Партії Регіонів.
Після Майдану Тігіпко брав участь у президентських та парламентських виборах 2014 року, але його партія не здолала прохідний бар'єр. Тігіпко пішов із політики, зосередився на бізнесі і відтоді у публічному просторі особливо не з'являвся.
Але після виходу інтерв'ю його автора – головного редактора видання Бориса Давиденка – почали звинувачувати у «непатріотичності». Йому писали, що рекламувати Тігіпка - «аморально» і як публічна особистість банкір «немає права існування».
У відповідь на претензії Борис Давиденко написав, що до більшості багатих людей України є ті чи інші питання ідеологічного та корупційного характеру, оскільки вони вели свій бізнес за будь-якої влади і так чи інакше були з нею пов'язані.
«З іншого боку, компанії цих людей створюють левову частку «недержавного» ВВП та забезпечують роботою мільйони українців, а товарами та послугами – десятки мільйонів», - заявив Давиденко.
Його також підтримали деякі інші блогери та бізнесмени. Вони дорікнули критикам інтерв'ю, що ті демонізують українських бізнесменів, чим підривають повоєнні інвестиції в українську економіку (див. скрини).
Тим часом скандал навколо цього інтерв'ю досить показовий з точки зору процесів, що відбуваються в країні.
У скандалі, за бажання, звісно, побачити багато приватних аспектів. Це і особисті образи, і замовлення конкурентів, які давно намагаються підвести Тігіпка під санкції РНБО, і просто «класову ненависть».
Однак є і один важливий ідеологічний момент, який не пов'язаний з кон'юнктурою і може мати далекосяжні наслідки.
Більшість найбільших українських бізнесменів, які володіють основними активами, це люди, які утримують командні висоти в економіці вже протягом останніх 20-25 років, незважаючи на всі політичні потрясіння та зміни.
Ні вибори із зміною президентів, ні Майдани не призводили до глобального переділу власності. До часткового – так. Але до глобального - ні. Великий бізнес залишався «при своїх», швидко передмовляючись з будь-якою новою владою.
Однак повномасштабна війна для цієї «формули стабільності» стала великим випробуванням. Сів у в'язницю Коломойський, націоналізовано багато його активів. Відібрали облгази у Фірташа. Великі проблеми у Жеваго.
Загалом бізнес став зазнавати значно потужнішого тиску з боку держструктур. Держапарат вперше став домінантною силою, знизивши до мінімуму політичний вплив тих, кого раніше називали олігархами.
Але здебільшого найбільші підприємці позиції зберегли, хоча й змушені враховувати умови, що змінилися, знаходячи точки дотику з владою, активно допомагаючи фронту, фінансуючи цілі підрозділи ЗСУ та Нацгвардії (уточним, що в даному випадку йдеться про великий бізнес - малий і середній бізнес зараз стикається з тим.
Проте ситуація в країні дуже швидко змінюється. І на обрії для великого українського бізнесу виникає ще одна, потенційно дуже серйозна загроза, що складається з двох елементів, які в перспективі можуть доповнити один одного.
Перший елемент – наміри великих західних компаній після завершення війни зайти до України. У найбільш прямій і цинічній формі про це говорить Трамп, який змусив Київ підписати «ресурсну угоду», яка дає американським компаніям право «першої ночі» в освоєнні родовищ («щоб повернути усі витрачені Америкою на допомогу Україні гроші»). Але навряд чи захочуть залишитись осторонь і європейські компанії.
Оскільки значна частина привабливих активів (родовища, енергетика, об'єкти інфраструктури) вже знаходяться в руках українського великого бізнесу, для останнього виникає загроза, що ці активи спробують у нього «віджати». Тим більше, що останніми роками вже активно відпрацьовується механізм через санкції РНБО.
Другий елемент виявився у скандалі з Тігіпком. В Україні з 2014 року сформувалося певне середовище, яке є міксом представників організацій, які живуть на західні гранти та близьких до них ЗМІ, націоналістів та політично активних військових (раніше їх було прийнято називати «комбатами»). Вони вважають себе новою, справжньою, елітою країни. Відповідно «стару» еліту, яка сформувалася в останні десятиліття, вони за еліту не визнають.
Цьогорічну війну вони сприймають як унікальний шанс на повне перезавантаження держави. І в цій концепції колишні еліти в «новій Україні» не повинні зберегти ні владу, ні власність, які мають перейти до «справжніх патріотів».
Власне кажучи, претензії, які висловлювалися щодо Тігіпка («він був міністром при Януковичі, одним із вождів Партії регіонів», «він тіло від плоті колишньої корумпованої системи») можна пред'явити до всього українського великого бізнесу, який завжди дружив із владою.
І до Ахметова (був нардепом і одним із головних спонсорів Партії Регіонів, а також «Опоблоку»), і до Порошенка (був міністром при Януковичі), і до Пінчука (зять екс-президента), і до Гереги (екс-нардеп від Партії Регіонів) та до багатьох інших.
Причому Тігіпко мав певні заслуги перед Майданом – відіграв велику роль у втраті Януковичем більшості у Раді у лютому 2014 року. Та й останні 10 років узагалі ніяк у політиці не брав участі. Проте був затаврований, фактично, як «ворог народу».
Чого вже тоді казати про інших.
До описаного вище середовищі великий бізнес завжди мав поблажливе ставлення. Тим більше, що багато її представників роками харчувалися (та й досі годуються) з рук олігархату.
Однак події цього літа показали, що вона вже має певну політичну суб'єктність і користується підтримкою європейців.
Крім того, що важливіше, активність цього середовища може зрезонувати з намірами західних корпорацій освоювати український ринок. Фактично, давши «ідеологічне обґрунтування» для «віджиму» активів у «неправильного» бізнесу. Особливо, якщо дане середовище візьме під контроль силові структури та суди, до чого воно докладає зараз великих зусиль.
І така загроза є цілком реальною.
Страна
