"Крок заради миру". На Донеччині відбулося відведення військ, підрозділи ЗСУ відійшли від недавніх позицій на Маріупольському напрямку

На білу ракету в небі Приазов’я, запущену з позицій українських військ, — умовний сигнал готовності до початку відведення військ і техніки від лінії фронту — з того боку відповіли такою самою. А після обміну зеленими ракетами почулася команда: «Завести двигуни!». Українські бійці, вмощуючись у вантажівці та на броні БМП, не приховували, що їм шкода залишати добре облаштовані та обжиті позиції. Втім, накази в армії не обговорюють, а виконують. І хоч бійці їхали на кілометр назад від смертельної небезпеки, один із них висловив загальний настрій красномовною фразою: «Ех, не в той бік ми рухаємося!». 

Дотримання угод із того боку не гарантується

 «Усе. Війська відведено відповідно до рамкових угод, підписаних у Мінську 21 вересня. Все відбулося тихо, без провокацій бойовиків», — трохи згодом підтвердив прес-секретар оперативно-тактичної групи сектору «Маріуполь» Олександр Кіндсфатер. Документ, який напрацювала тристороння контактна група, передбачає відведення військ і важкої техніки поблизу населених пунктів Станиця Луганська і Золоте в сусідній області та неподалік села Петрівське на Донеччині. Є намір створити три «зони безпеки» розміром не менш 2х2 квадратні кілометри кожна. Ці ділянки, запевняють військові, не мають великого стратегічного значення.

«Лінію розмежування не переносять нікуди. Це розведення зроблено тільки для того, щоб унеможливити використання стрілецької зброї», — прокоментував такі дії керівник української частини Спільного центру контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін Борис Кременецький. Населені пункти ніхто нікому не здавав, адже Петрівське, як і раніше, окуповане представниками  так званої ДНР, а Богданівка залишається під нашим контролем. Проте проблема в тому, що ніхто не може дати гарантії, що протилежна сторона дотримуватиметься угод і не зазіхне на територію, де донедавна стояли підрозділи ЗСУ. Варто нагадати, частину військ і техніки в цій зоні вдалося відвести тільки з  третьої спроби. Попри готовність з українського боку виконувати домовленості, проросійські незаконні військові формування влаштовували обстріли, звинувачуючи у провокаціях ЗСУ. Приміром, ігноруючи оголошений тут режим тиші, буквально за кілька днів до початку відведення військ по українських позиціях гатили з міномета».

 Ще однією перешкодою стало те, що бойовики всіляко перешкоджали роботі міжнародних спостерігачів місії ОБСЄ, які мали б перевірити відхід військ та техніки по той бік фронту. Порушення рамкової угоди з протилежного боку нікого не дивує і не насторожує. На жаль, у недавній історії гібридної війни вже були випадки, коли закономірне бажання домогтися бодай тимчасового перемир’я закінчувалося втратою українських територій. Наприкінці 2014 року після тимчасового затишшя проросійські війська пішли в наступ на Дебальцеве, яке за мінськими угодами мало б бути українським, але й досі його контролюють «дири».

Жителі Приазов’я  мають власний сумний досвід розведення військ, коли село Оленівка та місто Докучаєвськ окупували бойовики. Не дивно, що нині не бракує песимістичних прогнозів щодо подальшого розвитку подій на цій ділянці фронту. Всі давно переконалися: встановлення миру на Донбасі не є метою проросійських незаконних військових формувань. Залишається великий ризик знову втратити частину території, і найбільше цього побоюються люди, які тут живуть.

Що думають люди прифронтової зони

На мітингу, який напередодні відведення військових підрозділів відбувся у Волновасі, люди дали зрозуміти, що вони не вірять жодному слову проросійських бойовиків та їхніх кремлівських кураторів. Жителі довколишніх українських населених пунктів стверджують, що у відносній безпеці почуваються тільки у присутності підрозділів ЗСУ. І не дивно, що на мітингу емоційно висловлювали наміри блокувати дороги, якими війська йтимуть від лінії зіткнення. «Злі язики нам дорікають, буцімто ми два роки тому перешкоджали просуванню колон українських військ! — обурюється жителька Волновахи. — Хоч ми знаємо, що більшість пікетувальників тоді становили істеричні жінки — «туристки» з Росії, які робили потрібну картинку для їхнього брехливого телебачення. Тепер ми готові вдаватися до подібних акцій протесту, бо наші захисники — українські війська. Ми за два роки скільки натерпілися, що вважаємо: наша армія повинна рухатися тільки в бік державного кордону, за який вижене всіх зайд туди, звідки вони прибули на українську землю!».

До пікетування військових не дійшло. Проте активісти заблокували на дорозі кілька автомобілів із міжнародними спостерігачами ОБСЄ. «Нехай нарешті весь світ дізнається, що тут насправді відбувається!  — обурюється одна з учасниць акції. —  Адже деякі з цих панів розповідають, що в нас тут мир, хоч обстріли тривають! Стріляють російські загарбники з російської зброї, а міжнародні спостерігачі вперто цього не бачать! Чи вони працюють на Росію? І чому питання про те, бути чи не бути тут українським військам,  вирішується десь за кордоном і без нашої участі? Чому ніхто не запитав жителів Волновахи чи довколишніх сіл? Ми тільки хотіли, щоб цей крик душі почули міжнародні представники, але вони не бажають з нами розмовляти, а пообіцяли викликати правоохоронців, щоб ті прибрали нас із дороги. Чому їх не цікавить думка людей, які багато розповіли б про «мирне життя» у прифронтовій зоні?»

 Відведення українських військ за домовленостями з незаконними збройними формуваннями — дуже болюче питання для всіх громадян України, а для донбасівців — особливо. Місцевий люд не хоче й не може  зрозуміти, чому на третьому році підлої гібридної війни ми й досі йдемо з терористами на якісь домовленості, яких вони ніколи не виконують, але які закінчуються черговими втратами і розчаруваннями. «Багато людей, вважають, що нас просто, даруйте, «зливають», — каже Сергій, житель Волновахи. — Ми б зрозуміли, якби наші підрозділи відійшли, щоб дати можливість «дирам» відійти назавжди аж за державний кордон. Натомість війська залишають укріплені позиції, які можуть захопити бойовики. Нам кажуть, що там чергуватимуть міжнародні спостерігачі. А хіба вони колись були перешкодою? І тому ми тепер побоюємося за долю Волновахи і її жителів. Кажуть, у разі чого війська оперативно туди повернуться. Але так само нам колись обіцяли відносно швидко й успішно провести АТО».

Місцевих також дратує підхід, що «підписанти» завше оперують терміном «територія». «І ні слова про людей, які тут живуть! — зітхає жителька села Мелекіне. — Немов тут не густозаселений Донбас, а безлюдна пустеля. Хоч в області є патріоти України, які зачекалися рішучих дій, а не відведення військ на захід».                 

Емоції людей зрозуміти можна, бо вони вже більш як два роки заручники і жертви гібридної війни, якій поки не видно кінця-краю. Більшість, навчена гірким досвідом, вважає будь-які перемовини з проросійськими незаконними збройними формуваннями марними. Пояснюється така категоричність суворими реаліями прифронтового Приазов’я. А ось і свіжі підтвердження їхніх побоювань. Чи встановився на лінії зіткнення бодай відносний спокій і «режим тиші», якому має посприяти відведення військ? У суботу в секторі «Маріуполь» бойовики здійснили 27 обстрілів: під вогнем опинилися позиції ЗСУ біля Мар’їнки, Широкиного, Старогнатівки, Водного, Павлополя, Талаківки, Красногорівки. Третина обстрілів — із забороненої важкої зброї: мінометів калібрів 82 і 120 міліметрів та САУ «Гвоздика». Наступного дня зафіксовано ще 16 обстрілів, а таку активність наші військові пояснюють тим, що до окупованих Саханки, Комінтернового і Безіменного прибули нові підрозділи артилеристів — російських найманців та кадрових «їхтамнемає», які тепер проходять обкатку в бойових умовах. 

Луганщина проти відведення українських військ

Олена ОСОБОВА,
«Урядовий кур'єр» [1]

У Станиці Луганській відбувся черговий мітинг, учасники якого висловилися проти відведення військових підрозділів ЗСУ з цієї територій. В акції взяли участь не тільки жителі селища, а й активісти з усієї області, які влаштували автопробіг Сєверодонецьк — Станиця Луганська з гаслом «Луганщина проти відведення українських військ». Як пояснила ідею акції волонтерка й активістка із Сєверодонецька Наталя Богуславська, «якщо ми не підтримаємо Станицю, то післязавтра ніхто не підтримає нас».

Місцеві жителі вважають, що, відповідно до підписаних у вересні в Мінську домовленостей про розведення військ, це може призвести до окупації їхнього селища бойовиками та відкрити дорогу проросійським незаконним збройним формуванням до ближніх українських сіл та міст. Занепокоєння станичан підтримав й очільник області Юрій Гарбуз, який заявив: якщо бойовики зайдуть, вони можуть потрапити через Малинівське лісництво до міста Щастя, і тоді Україна втратить більшу територію.

Крапку у справі поставило Міноборони, прес-служба якого повідомила, що на цій ділянці фронту за тиждень було здійснено 8 обстрілів, які тривають досі. «У зв’язку з невиконанням російсько-терористичними угрупованнями «Рамкового рішення Тристоронньої контактної групи про розведення сил і засобів» та здійснення систематичних обстрілів позицій українських військовослужбовців, Збройні сили України були змушені перенести терміни відведення сил і засобів на ділянці поблизу Станиці Луганської», — йдеться у повідомленні Міноборони.

Голова облдержадміністрації — керівник обласної військово-цивільної адміністрації Юрій Гарбуз подякував усім, хто підтримав його позицію щодо відведення військ, а також жителям Станиці, «у серці яких живе Україна».

Фото автора Krok 358, Krok 561  - (якщо будете використовувати – цих бійців свого часу знімав у степу неподалік Маріуполя) та Євгена Сосновського (жінка й солдат).

ТОЧКА ЗОРУ

Павло ЖЕБРІВСЬКИЙ,
Голова Донецької обласної державної
адміністрації — керівник обласної
військово-цивільної адміністрації:

— Відповідно до домовленостей, війська відведено з одного та другого боків. Хочу заспокоїти жителів Донецької області: нічого страшного не відбувається. Ця територія залишається під контролем української влади, під спостереженням наших розвідників та під наглядом ОБСЄ. У разі порушення агресором домовленості максимум за 10 хвилин наші війська в повній бойовій готовності займуть попередні позиції й візьмуть під свій контроль усю цю територію. Дуже сподіваюся, що такої необхідності не буде. Розведення військ — це правильний напрям дій, який сприятиме тому, щоб перестали гинути наші солдати. 

Мені боляче і прикро майже щодня читати зведення про те, що гинуть наші воїни чи зазнають поранень. Якщо є найменша можливість уникнути таких жертв, ми повинні докласти максимум зусиль. Так, для наших розвідників буде трохи більше роботи і небезпеки, та ми маємо рухатися до зменшення напруги і встановлення миру. 

Насамкінець. У неділю з’явилося повідомлення, що представники місії ОБСЄ залишили спостережний пункт поблизу села Петровське — спеціально обладнаний для них бліндаж та місце схованки для транспорту. За попередньою інформацією,  міжнародні спостерігачі на місці відведення військ мали б чергувати цілодобово. Втім, вони працюють тут тільки вдень, а вночі їм заборонено перебувати в потенційно небезпечній зоні. А оскільки відомо, що саме темної пори звично активізуються представники незаконних збройних формувань, стверджувати про цілковитий контроль ОБСЄ цієї ситуації було б перебільшенням. Щоправда, на спостережному пункті чергують представники СЦКК (спільного центру контролю та координації).