Ілля Кононов: УРОКИ ВІЙНИ

Опубликовано: 21.02.2025. 6:13

Путінська агресія проти України викликала у її громадян загальний моральний протест. Багатьох чоловіків і жінок вона змусила взятися за зброю та захищати свою країну. Якби моральна енергія мала здатність матеріалізуватися, то вона б уже давно спопелила кремлівського автократа. Однак зараз, коли з'явилася можливість припинити війну, ми маємо відійти від емоцій. Щоб досягти справедливого та міцного повоєнного врегулювання необхідно зрозуміти саму природу нинішньої війни та її причини. На жаль, державна пропаганда України та частково країн Заходу зображає її абсолютно ірраціональною, а її початок пов'язує з божевільним рішенням однієї людини. Такий погляд не дозволяє надійно прогнозувати майбутнє, а отже, не дозволяє запропонувати програму врегулювання поточної війни та запобігання можливим новим війнам.

Російсько-українська війна, яка триває вже три роки, дає матеріал для багатьох висновків про сучасний світ.

Звичайно, не тільки про сучасний світ загалом, а й про сучасні Україну, Росію, США, Євросоюз, характер війни, який постійно змінюється.

Очевидно, що російсько-українська війна не просто війна між двома країнами. Хоча театром воєнних дій є територія України та частково територія РФ, але ця війна має глобальне значення.

Найголовнішими передумовами її виникнення були міжнародні протиріччя, які далеко виходять за межі відносин України та Росії. Від її результату залежить не лише майбутнє безпосередньо воюючих сторін, а й увесь світопорядок. Слід одразу наголосити, що причини цієї війни носять геополітичний характер. Звичайно, ці причини включають економічний компонент, але він запакований у геополітику. Сторони, що змагаються між собою, воюють за устрій світової капіталістичної системи, який буде для них найбільш сприятливий, за своє місце в цій системі в найближчі 25–30 років. Надалі я зосереджуся на цьому аспекті.

Насамперед слід зробити найзагальніший висновок: початок цієї війни показав, що світова капіталістична система не може позбавитися війн як політичного інструменту. Після закінчення Холодної війни у ​​світовому експертному співтоваристві поширилося переконання, що у нинішньому світі великі війни стали практично неможливими. Мартін ван Кревельд висловився досить експресивно: «Угода з дияволом, укладена в XVII ст., згідно з якою держава пропонувала своїм громадянам набагато кращий повсякденний захист в обмін на їхню готовність пожертвувати собою заради держави у разі потреби, можливо буде розірвана» (Кревельд 2020: 499).

Вчені межі XX ст. та початку XXI ст. констатували, що у глобальному світі рівень політичного та побутового насильства став значно нижчим, ніж у будь-який період людської історії до цього. Навіть такий блискучий аналітик як А. П. Назаретян сказав:

«Після того, як відбулося гуманітарне притирання до нової технології (fitting), технологія тим менш небезпечна, чим вона потенційно більш руйнівна. Так, від балістичних ракет у світі не загинув ніхто і, певно, вже не загине» (Социальное насилие 2008: 82).

Зараз, коли жителі України у своїх додатках на смартфонах «Тривога!» по кілька разів на тиждень бачать попередження про балістичну атаку, це виглядає знущанням. Від влучень ракет постійно гинуть люди. Ось лише один із останніх прикладів. 1 лютого 2025 р. російська ракета Х-22 потрапила в Полтаві по житловому будинку, вбивши 14 людей, серед яких три дитини (Погибли 14 человек 2025).

Ця війна постійно руйнує червоні лінії, які раніше здавалися непохитними. Завдаються удари по енергетиці, що є терором проти цивільного населення. У постійній небезпеці перебувають атомні електростанції по обидві лінії фронту. На сході України перетворено на руїни кілька міст (Бахмут, Часів Яр, Попасна, Рубіжне, Авдіївка, Торецьк) та безліч дрібніших населених пунктів. Розстріли полонених стали майже буденністю (Морфінів 2024 року).

Моніторингова місія ООН зафіксувала різке зростання повідомлень про вбивства полонених українських військовослужбовців росіянами: «З кінця серпня 2024 року моніторингова місія зафіксувала вбивства 79 осіб у 24 окремих інцидентах — або на місці після здачі в полон, або під час перебування під контролем. Це відбувалося у районах наступальних операцій російських військ. Також, зазначається у прес-релізі, місія задокументувала один епізод вбивства пораненого та нездатного вести бойові дії російського військовослужбовця українськими військовими у 2024 році» (Мониторинговая миссия 2025).

З боку керівництва РФ не припиняють лунати загрози ядерного удару. І, судячи з усього, у світі почав руйнуватися консенсус про незастосування ядерної зброї.

Коли відбувається те, на що мало очікували, виникає когнітивний дисонанс, який вимагає нових пояснень. Проте, в РФ та в Україні ми, швидше, бачимо спроби напустити ідеологічний туман для приховування реальних причин та механізмів війни. Ідеологи воюючих сторін повертають один проти одного популярні у світі концепти. Так, В. Путін пов'язує розпочату війну з антиколоніалізмом: «Очевидно, що нинішня неоколоніальна модель в кінцевому рахунку приречена. Але повторю, що її реальні господарі до кінця чіплятимуться за неї. Їм просто нічого запропонувати світу, крім збереження тієї самої системи грабежів і рекету» (Речь Путина 2022).

Український історик С. Плохий, який працює в США, висловлює фактично офіційну точку зору правлячих кіл України: «Багато в чому поточний конфлікт – це старомодна імперська війна, яку ведуть російські еліти, які вважають себе спадкоємцями великодержавних експансіоністських традицій Російської імперії та Радянського Союзу» (Плохій 2023: 20).

В Україні серед провладних інтелектуалів дуже поширене прагнення пояснювати війну певними ірраціональними, навіть інфернальними рисами російського народу, російської культури.

Скажімо, член-кореспондент НАНУ Лариса Якубова заявляє: «За п’ятсот років свого існування “русская культура” створила величезний арсенал інструментів для асиміляції та знищення культури етносів і країн, на які поширила свій вплив. Існування цього конгломерату завойованих земель і народів всередині Російської Федерації спрямовує його енергію виключно на війну і подальшу експансію, тому, що ця культура масштабує ненависть, запаковану в ній, починаючи від дитячих казок і мультиків, віршиків, закінчуючи пересічною культурою обивателя, соціальними відносинами, інституційними відносинами» (Колективний Путін 2025).

На цьому поясненні побудовано українську політику «деколонізації», яка по суті є обґрунтуванням нової залежності.

На прикладі України видно, що сучасні війни починаються у тих місцях світової капіталістичної системи, в яких системні протиріччя досягають найвищої напруги.

Один із творців сучасної теорії світової капіталістичної системи Іммануїл Валлерстайн дійшов висновку, що в особливо небезпечні періоди вона вступає тоді, коли в ній назріває зміна гегемона.

У своєму історичному розвитку світова капіталістична система сформувалася як тришарова, включаючи ядро, напівпериферію та периферію. У ядрі виділяється країна, яка має найбільшу економічну, військову та культурну вагу, отримуючи можливість встановлювати загальні правила функціонування цієї складної системи. Такий стан дозволяє країні-гегемону стати світовим центром накопичення капіталу, збираючи з усього світу геоекономічну ренту.

Однак, як у всій світовій капіталістичній системі, так і в її ядрі триває постійне змагання, постійна боротьба за підтвердження свого становища чи покращення своїх позицій. І. Валлерстайн писав: «...Є три держави, яким вдавалося досягти гегемонії, хоча тривало це недовго. Першими були Сполучені Провінції, які сьогодні відомі як Нідерланди, в середині XVII століття. Другим - Сполучене Королівство в середині XIX століття. І треті — Сполучені Штати в середині XX століття. Що дозволяє нам називати ці держави гегемонами, так це те, що на якийсь період вони могли визначати правила гри для всієї міждержавної системи, панували в світоекономіці, лідирували у виробництві, торгівлі і фінансах, домагалися зручних їм політичних рішень з мінімальним залученням військової сили, хоча у військовому плані всі вони були сильними, створювали культурний лексикон, яким користувався увесь світ» (Валлерстайн 2006: 145 - 146).

Головним принципом головним рушієм капіталістичної економіки є нескінченне накопичення капіталу, що породжує постійну боротьбу за ресурси, за прибуток, а для їх досягнення за відповідні структурні позиції (Wallerstein 2006: 54)1 [1]. Країни напівпериферії прагнуть піднятися до складу ядра, а в самому ядрі йде змагання за першість.

З кінцем Холодної війни США опинилися в позиції, здавалося б, єдиного безперечного лідера, який має непорівнянну з якоюсь іншою країною могутність.

Однак їм уже в той час доводилося з тривогою спостерігати за підйомом Китаю.

Власне, зростаюча міць цієї країни для Заходу стала зрозумілою після червневих подій 1989 р. на площі Тяньаньмень, коли уряд КНР придушив студентські протести, показавши, що він не має наміру звертати увагу на реакцію країн ядра світової капіталістичної системи. Збігнєв Бжезінський передав цей стан так:

«Якийсь час після 1991 року здавалося, що Америка тепер може довго спочивати на лаврах — суперників не передбачається, зате наслідувачів по всьому світу хоч греблю гати, і історія ніби зупинилася. <…> Однак невдовзі вражаючий стрибок Китаю на вершину світової ієрархії, який сколихнув тривогу в американській душі, що заспокоїлася з часів блискучого економічного підйому Японії 1980-х, і зростаючий у 2000-х державний борг, викликали сумніви щодо стійкості американської економіки в довгостроковій перспективі» (Бжезинский 2013: 69–70).

Тривоги додав той факт, що при використанні паритету купівельної спроможності при зіставленні економік США та КНР, китайська економіка випередила американську ще 2014 р. І з того часу розрив збільшувався на користь КНР (Bake 2022).

Цей розрив разюче виявляється в деяких індустріальних областях. Тут можна як інтегральним показником скористатися виробництвом стали. У 2022 р. США виробили її 82 млн. т., а Китай – 990 млн. т. (Ciccantel and al. 2023: 465). Тепер США втрачають монополію і на ринку штучного інтелекту (США теряют 2025 рік). Спроби Д. Трампа під час його першого президентства боротися з відставанням США заборонними тарифами 25% на імпорт стимулювали зміну світових товарних ланцюжків і лише прискорили підрив американської гегемонії (Ciccantel and al. 2023: 461). Під час президентства Дж. Байдена суперництво з Китаєм за першість стало головним завданням американської політики.

Дж. Байден говорив: «При мені» Китай не досягне своєї мети «стати провідною країною у світі, найбагатшою країною у світі і наймогутнішою країною у світі» (Wright 2021). Після другого приходу Трампа до влади історія з тарифами повторюється, і, мабуть, матиме той самий ефект.

У силовому полі цього протистояння знаходиться уся світова капіталістична система. Проте сучасна боротьба за гегемонію відрізняється від попередніх випадків. Зараз на місце гегемона претендує країна, яка піднялася з периферії на напівпериферію, а тепер входить у світове ядро ​​і може заявити права на домінуючу роль у ньому. Такий перебіг подій уперше з часу складання світової капіталістичної системи підриває її євроцентричний дизайн. До того ж, КНР – офіційно соціалістична країна. Звичайно, на світовому рівні Китай грає за капіталістичними правилами, його внутрішнє життя обуржуазилося. Але це поєднується з керівною роллю Комуністичної партії Китаю, зі збереженням марксизму як офіційної ідеології. У будь-якому випадку ці риси в протистоянні США та КНР роблять боротьбу за гегемонію особливо гострою.

Ще однією важливою особливістю боротьби за гегемонію, що розгортається, є та обставина, що вона відбувається в умовах кризи світового капіталізму і є його частиною. Можна сказати, що періодичні кризи – це спосіб існування капіталізму. Однак, після виграшу в Холодній війні, після катастрофи світової системи соціалізму, світова капіталістична система досить швидко вступила у тривалу смугу нестабільності.

У розпал фінансової кризи 2007-2008 років теоретики обговорювали чотири кризові складові цієї нестабільності: паразитизм фінансового капіталу, що колосально збільшив нерівність у суспільстві; втрата сили імперіалізмом США, що виявилося в їхньому провалі в Іраку та Афганістані; поява нових центрів сили; підрив стійкості людства через руйнування біосфери (Tabb 2008).

Останню обставину відзначимо особливо. Ряд вчених (С. П. Капіца, І. М. Дьяконов, А. П. Назаретян, А. Д. Панов, Г. Д. Снукс, А. В. Коротаєв, Л. Є. Грінін, Е. С. Кульпін та ін.) дійшли висновку, що людство вступило в більш глибоку кризу, ніж криза окремої соціальної системи. Цей висновок було зроблено на основі вивчення темпоральних циклів людської історії, циклів подолання криз та переходу до якісно нових способів розвитку. Математичне моделювання показує, що зараз розвиток людства наблизився до сингулярності. Всі значення при збереженні попередніх параметрів розвитку зростають до нескінченності, а, отже, це свідчить про неможливість продовжувати існуючий шлях розвитку, сподіватися на методи подолання криз, що використовувалися раніше.

А. Д. Панов пише: «Звідси випливає, що характер еволюції Землі неминуче має змінитися у найближчому майбутньому чи змінився. Ми знаходимося на початку абсолютно нового – постсингулярного – рукава еволюції. <…> Це не проста еволюційна криза, яких було багато в історії планетарної системи, це криза всього атрактора планетарної еволюції» (Панов 2008:40).

Немає однозначного, єдиного, безальтернативного виходу із цієї ситуації. А. П. Назаретян справедливо писав: «Слід очікувати, що в найближчі десятиліття відбудеться або обвал, або фазовий перехід, що перевершує за революційним значенням походження життя і який можна порівняти тільки з Великим вибухом і з утворенням у Всесвіті важких елементів» (Назаретян 2012: 231).

За останні десять років кризові явища лише посилилися. Накладення кризи світової капіталістичної системи на глибоку ендо-екзогенну кризу людства просто не осмислюється.

Боротьба за гегемонію дестабілізувала міжнародні відносини.

Серйозне значення набули альтернативні стосовно світопорядку на чолі з G7 об'єднання – БРІКС, ШОС та ін.

Перше економічне об'єднання включає 10 країн, у яких мешкає майже 45% населення планети. Домінуючу роль у цьому об'єднанні відіграє Китай. Проте дедалі більші претензії на світову роль почала пред'являти РФ, ставши третім глобальним центром сили.

З. Бжезінський, відштовхуючись від ідей Хелфорда Маккіндера про осьовий простір Євразії, пропонував залучити РФ на бік США. Це мало дати можливість США контролювати Євразію та протидіяти Китаю:

«Для цієї комплексної ініціативи знадобиться протягом наступних кількох десятиліть зв'язати за допомогою таких інституцій, як ЄС та НАТО, Росію та Туреччину із Заходом, який уже включає і ЄС, і США» (Бжезинский 2013: 200).

Але справи пішли в іншому напрямку. Керівництво РФ хотіло б на рівних з американцями вирішувати світові проблеми, але ті погоджувалися лише на ситуаційне підпорядковане партнерство.

Аналітики зазначають, що «на курс зіткнення Вашингтон і Москву поставив саме бушевський “хрестовий похід за демократію” – політика, покликана просувати демократію у глобальному масштабі» (Плохій 2023: 102).

Певний період російсько-американське протистояння відбувалося як серія конфліктів на рівні «напівпериферія – периферія». Остерігаючись ядерної війни, світовий гегемон використовував країни, що опинилися на периферії, для протидії одній з найбільших країн напівпериферії. У цьому ключі можна розглядати російсько-грузинську війну 2008 р., протистояння у Сирії, деяких країнах Африки. У цій боротьбі відбувалося руйнування норм, закріплених у Гельсінському договорі 1975 р., насамперед, норми, що гарантує непорушність кордонів. Демонстративно цю норму було порушено США та НАТО під час розпаду Югославії. Керівництво РФ вирішило, що це розв'язує їм руки. У 2014 р. було анексовано Крим, почався конфлікт малої інтенсивності на Донбасі.

Таким чином фокус протистояння між США та РФ перемістився до України.

З. Бжезинський визначив геополітичний сенс України з американської точки зору:

«Україна, новий і важливий простір на євразійській шахівниці, є геополітичним центром, бо саме її існування як незалежної держави допомагає трансформувати Росію. Без України Росія перестає бути євразійською імперією» (Бжезінский 1999: 61).

У цьому було закладено неабияку частку цинізму. Теоретик геополітики всі держави розділив на активних геостратегічних дійових осіб та геополітичні центри. Про останні він писав: «Геополітичні центри — це держави, чиє значення випливає не з їхньої сили та мотивації, а скоріше з їхнього важливого місця розташування та наслідків їхньої потенційної вразливості для дій з боку геостратегічних дійових осіб» (Бжезинский 1999: 55).

Зрозуміло, що це було переосмисленням уявлення про історичні та неісторичні народи з перспектив неоколоніалізму. Перші суб'єктні, активні, визначають самостійно свій політично курс і роблять історію, другі – залежні, за їхню територію та ресурси ведеться боротьба. Перспектива останніх – стати інструментами чужої волі.

Протистояння США та Китаю, претензії РФ на повернення світової ролі великої держави, наявність такого регіонального центру сили як Іран, який страждає від західних санкцій і підтримує бойовиків-шиїтів у різних сусідніх країнах, наявність мережі невизнаних сателітарних квазідержавних утворень, ерозія норм міжнародного права підготували світ до великої війни.

У протистоянні з Китаєм і РФ США використовували інструменти НАТО, стимулюючи його розширення. РФ намагалася дестабілізувати своїх супротивників нетрадиційними методами, які дали привід говорити про «гібридну війну». Якщо на початку цього протистояння війни допускалися як конфлікти малої інтенсивності, камуфльовані назвою «гібридна війна», то поступово відбувалося спрощення мислення світових еліт і, передусім, правлячого угруповання РФ. Раніше неприпустимі дії стали сприйматися як можливі. 2014 р. після неконституційної зміни влади в Києві відкрив своєрідне «вікно Овертона», яке підготувало громадську думку РФ до прийняття війни з Україною як нормального способу вирішення суперечностей.

Початок війни заслуговує на особливий аналіз. На жаль, ми можемо про нього судити лише за мізерною інформацією, яка стає доступною завдяки суперечностям усередині західних еліт (Woodward 2024).

Однак можна сказати, що вторгнення російських військ в Україну стало раптовим лише для мирних жителів цих країн. В елітних світах зісковзування до війни було поетапним та усвідомленим.

Спочатку з боку РФ було здійснено демонстраційні дії у вигляді накопичення військ біля кордонів України у квітні 2021 р. Потім у травні їх було відведено. 16 червня 2021 р. відбулася зустріч В. Путіна та Дж. Байдена у Женеві. А у вересні розпочалися масштабні навчання російських військ «Захід – 2021». Водночас в Україні відбувалося придушення внутрішньої опозиції. США готували альянс на випадок вторгнення військ РФ в Україну. В Україну почала постачатися сучасна зброя. Американці багато разів попереджали українське керівництво про агресивні плани Путіна (Плохій 2023: 160–162).

Напевно, навесні та влітку 2021 р. ще існувала можливість запобігти війні.

Очевидно, Путін чекав на пропозиції до переговорів, на яких він міг би диктувати умови, або, принаймні, розмовляти на рівних з американцями. Парадокс, але російська еліта носить у своїх серцях Америку як утопію. Її представники рівняються на неї, вони хочуть бути схожими на американських політиків, вони вимагають від них визнання себе як рівних. Вони відправляють дітей навчатися до американських університетів. Вони пишаються, якщо their English is fluent.

Запрошення до переговорів не було. Переговори між головою офісу українського президента Андрієм Єрмаком та заступником керівника адміністрації президента РФ Дмитром Козаком, під час яких обговорювалося невступ України до НАТО, закінчилися провалом (Плохій 2023: 166).

17 грудня 2021 р. керівництво РФ фактично пред'явило США ультиматум. Напевно, у цей момент ще зберігалася мінімальна можливість запобігти війні. Але серйозних переговорів не було. Після цього відбулося визнання керівництвом РФ незалежності ЛНР та ДНР. Війна стала неминучою.

Політичні еліти в країнах – «геополітичних центрах» зовсім не слід розглядати як безневинні жертви імперіалістичних намірів. Без їхньої участі сучасні війни не розпочинаються. Український досвід це демонструє в повному обсязі.

Українське керівництво не робило достатніх кроків для запобігання війні. Більше того, багато його дій протягом усього 2021р. і особливо зими 20021–2022 років були спрямовані на загострення ситуації. Тут і арешт В. Медведчука, і закриття опозиційних телеканалів, включно з телеканалом «Наш», і навіть висловлювання В. Зеленського на Мюнхенському форумі 19 лютого 2022 р. про можливість відновлення статусу України як ядерної держави.

Особливо слід сказати про приховування небезпеки майбутнього вторгнення керівництвом країни від свого народу. Підготовка Збройних сил України до війни розпочалася за кілька місяців до путінського вторгнення. Навколо Києва було створено два оборонні кільця, війська перекидалися на передбачувані напрямки вторгнення (Плохій 2023: 178). Українські чиновники найвищого рангу проводили зустрічі з польськими колегами для злагодження майбутньої роботи у воєнний час. Уряд Польщі відкритим текстом пояснив своїм громадянам неминучість війни та закликав бути готовими прийняти мільйони українських біженців (Maciejewska-Mieszkowska 2022). При цьому своїм громадянам керівництво України заявляло, що не бачить будь-якої небезпеки військового вторгнення. В. Зеленський взагалі обіцяв рік без війни та серйозних небезпек: «22 січня ми з вами відсвяткуємо День Соборності України, – сказав Зеленський. – У квітні відзначимо Великдень, у травні – сонце, шашлики, вихідні, День перемоги. А далі літо, ми здаватимемо ЗНО, вступати до університетів, планувати відпустку, копати городи, одружуватися, гуляти на весіллі. А далі осінь, де, сподіваюся, ми вболіватимемо за нашу збірну на Чемпіонаті світу з футболу в Катарі. А далі зима – і готуватимемося до новорічних свят» (Зеленский 2022).

За 10 днів до нападу на той момент секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данилов заявив за підсумками зустрічі з представниками Верховної Ради, що українські силовики не бачать ознак можливості широкомасштабного вторгнення Росії в Україну найближчими днями (Данілов 2022). Людей заспокоювали навіть коли західні посольства та західні компанії почали вивозити своїх співробітників за кордон. Українських громадян поставили в умови, коли вони мали лише один вихід – битися.

З 2014 р. в Україні у внутрішньому духовному житті відбулося серйозне зрушення в правий бік політичного спектру.

Він був підготовлений поступовим проникненням у різні сфери ідейного життя країни діаспорних структур ОУН, насамперед ОУН(б). До початку війни оунівці через мережу парасолькових організацій взяли під контроль провідні ідеологічні установи країни (Rudling 2024).

З цим пов'язані дискримінаційні заходи проти російської мови та російської культури в Україні. З позицій інтегрального націоналізму у людини мають збігатися етнічна, культурна, мовна та політичні лояльності. Інакше він чи вона розглядаються як «національні зрадники». Колись справедливо писав Віктор Поліщук: «Погляди ОУН щодо приналежності до нації мають присмак расизму» (Поліщук 1995: 47).

І українців готували до війни з піснею «Батько наш Бандера». Під час війни дискримінація російської мови та російської культури в Україні перетворилася фактично на їхню криміналізацію. Основні пласти української історії Нового часу були забарвлені виключно чорною фарбою. Єдине місце, де ніхто не забороняв в офіційній обстановці говорити російською мовою, виявився фронт. Двомовність у діючій армії скріплювала військові колективи.

Нагнітання націоналістичних настроїв не супроводжувалося якоюсь перспективою соціальної справедливості у країни. Більше того, Україну трясли корупційні скандали. «Золоті яйця Резнікова» увійшли до приказки (Відставка Резнікова 2023). Верхи суспільства та низи його дедалі більше почали жити окремими життями. Від мобілізації відкупляються ті, хто має для цього гроші. Багато чиновників, причетних до цього процесу, за час війни нажили собі великі статки (У Харківській області 2024). На фронт потрапляють люди, які не мають грошей та зв'язків. У такій ситуації в Україні повною мірою проявляється явище, якому вчені дали назву «нерівність у смерті» (Sinha, Chakrabarti 2019).

Війна показала, що прорахувалися усі воюючі сторони. Захід прорахувався в оцінках військових здатностей Росії. Керівництво РФ прорахувалося у розрахунках швидко придушити опір української армії. Жодна сторона не змогла завдати супротивникові вирішальної поразки. При цьому війна постійно змінювала свій вигляд. Починалася вона як маневрена, потім перетворювалася на позиційну, щоб знову змінитися на маневрену. Величезну роль у війні почали відігравати дрони та інші безпілотні системи. Жодний окоп, жодна траншея не можуть забезпечити відносну безпеку бійців. Протитанкові системи різко знизили значення танків. Удосконалення ППО призвело до того, що літаки не можуть працювати безпосередньо над лінією зіткнення. РФ та Україна випробували різні способи рекрутингу бійців: добровольці, мобілізація, залучення до війни найманців, ПВК, вербування для воєнних дій кримінальних елементів, які відбувають покарання у в'язницях. Однак, в даний час у ЗСУ воюють у більшості мобілізовані, а в армії РФ більшість солдатів для війни набирається на добровільній основі за велику грошову винагороду (разова виплата 2 млн. руб. та ін). Україна та Росія по-різному, але рухалися до посилення авторитаризму та репресивності політичних режимів. Колосальною помилкою української влади стала силова мобілізація, або «бусифікація», як її називають у народі. Співробітники ТЦК (Територіальних центрів комплектування) отримали назву «людоловів», що відсилає до однойменного роману української письменниці Зінаїди Тулуб. Ловля чоловіків на вулицях, побої та знущання завдали глибокої образи народу, стимулюючи дезертирство з лав ЗСУ.

Війна – це такий період життя воюючих країн, коли з'являються і швидко зникають ті чи інші можливості виграшних рішень. Україна мала дві можливості укласти досить вигідний мир – у березні – квітні 2022 р. та восени 2022 р.

У першому випадку йдеться про Стамбульські угоди. Вони не відбулися через те, що американці відмовилися надати гарантії безпеки Україні. А потім, як відомо, до Києва приїхав Борис Джонсон і сказав Володимиру Зеленському: «А давайте просто воювати!» (Журавель 2023).

Другий вигідний момент було втрачено восени 2022 р. на піку успіхів ЗСУ, які звільнили окуповані райони Харківської області, правобережну частину Херсонської області та саме місто Херсон. Тоді можливість переговорів зірвав колишній держсекретар США Ентоні Блінкен. Газета The New York Times повідомляла, що наприкінці 2022 року голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Марк Міллі запропонував Києву "здобути вигоду із завоювань на полі бою" і погодитися на мирні переговори з Москвою. Але "Блінкен наполягав на тому, щоб боротьба була продовжена" (Война могла 2025).

У результаті Україна прийшла до необхідності закінчити війну на значно гірших умовах. При цьому, як висловився спецпредставник президента США по Україні Кіт Келлог, вона втратила за майже три роки війни вбитими більше, ніж США в сукупності втратили під час воєн у В'єтнамі та Кореї (Україна 2025).

Після цього В. Зеленський сказав, що втрати ЗСУ загиблими становлять 45 100 осіб (Зеленский 2025). Але в Україні люди гинуть не лише на фронті. За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, між 24 лютого 2022 року та 30 листопада 2024 року зафіксувало понад 12 340 убитих та понад 27 836 поранених цивільних осіб на території України (Украина: по данным ООН 2024). Сума прямих збитків, завданих інфраструктурі України в ході війни, оцінювалася станом на січень 2024 року, досягла майже $155 млрд і з того часу постійно збільшувалася. Непрямі втрати економіки України оцінювалися у понад $1,1 трильйона (1000 дней войны 2024).

Великі випробування на Україну чекають після закінчення воєнних дій. Їй доведеться вирішувати проблеми в ситуації демографічної та економічної катастроф та з непевними перспективами зовнішньої допомоги.

Я не дуже вірю, що чийсь гіркий досвід може навчити інших уникати такого. Але сучасний стан світової капіталістичної системи не залишає сумніву, що будуть нові війни. Найбільш вірогідні вони на Близькому Сході та в Африці, цілком можливі на Корейському півострові та багатьох інших місцях нашої планети. Втім, можливе виникнення несподіваних театрів воєнних дій. У зв'язку з цим розпочалася нормалізація деякими теоретиками теми «Четвертої тридцятирічної війни». Скажімо, А. В. Фененко пише: «Вона може поєднувати в собі “стратегії змору” супротивника з інтенсивними воєнними діями на певному ТВД» (Фененко 2022: 34). Мені такі міркування видаються вкрай небезпечними.

Тепер власне щодо уроків війни.

Перший найважливіший висновок. Російсько-українська війна показує, що у нинішньому світі великі міждержавні війни не можуть бути локальними. Вони обов'язково стають глобальними і загрожують переростанням не в передбачувану «Четверту тридцятирічну війну», а в Третю світову війну із застосуванням атомної зброї. Зайве говорити, що такий розвиток подій загрожує існуванню самого людства.

Другим уроком є ​​те, що війни з використанням сучасної зброї швидко призводять до стратегічного глухого кута. Спроби змінити ситуацію пов'язані з масовими втратами людських життів.

Третє, про що слід сказати у зв'язку з сумною річницею, це те, що сучасні війни набувають терористичного характеру стосовно цивільного населення (Серебрянников 2010). У цих війнах міста стають головними місцями боїв і внаслідок цього знищуються. Об'єктами атак стають об'єкти критичної інфраструктури на всій території воюючих держав. Громадянське населення живе у постійній нервовій напрузі, відчуваючи постійний воєнний стрес.

Четвертий висновок пов'язаний з тим, що незалежно від війни правлячі класи у світі відірвалися від населення своїх країн. Саме суперечності між правлячими класами викликають війни, але після їхнього початку воювати повинні прості люди. Особливо слід наголосити, що рішення, які стосуються життя та смерті мільйонів людей, приймаються дуже вузькою групою людей. Це особливо добре видно наприкладі сучасної РФ. Війни ведуть до ще більшого соціального розшарування. В цілому нинішній кризовий стан світової капіталістичної системи пов'язаний зі зростанням багатства вузького вищого прошарку. За останніми даними «У 2024 році сукупне багатство найбагатших людей по всьому світу збільшився на 2 трлн доларів, що становить приріст 5,7 млрд доларів на день. Число мільярдерів на планеті зросло з 2565 до 2769 осіб, а їхній загальний капітал зріс з 13 до 15 трлн доларів за рік». Війна була сприятливим часом для російських мільярдерів, багатство яких тільки з початку 2025 року зрісло на 14,2 млрд доларів (Михайлов 2025).

Диявольський лик навис над нашою планетою. Досвід України говорить про те, що не можна покладатися на розум правлячих еліт, особливо якщо вони є обмеженими в суверенитеті. Не можна покладатися на те, що ми живемо в такий час, коли нічого поганого не може статися. Як бачимо, може. Необхідний контроль над діяльністю правлячих класів з боку більшості. Необхідний рух суспільства до соціальної справедливості. Потрібна широка політична дискусія щодо майбутнього людства. Потрібна не блокова, а загальна структура безпеки. Російсько-українська війна не дає відповіді на ці питання, а лише ставить їх. Далі вже справа людей доброї волі.

ЛІТЕРАТУРА

1000 дней войны в Украине: события, потери и несокрушимость украинского народа // Visit Ukraine. 19 ноября 2024 г. URL https://visitukraine.today/ru/blog/5128/1000-days-of-war-in-ukraine-events-losses-and-the-resilience-of-the-ukrainian-people#tysyaca-dnei-geroiceskogo-soprotivleniya

Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы.  М.: Междунар. отношения, 1999. 256 с.

Бжезинский З. Стратегический взгляд: Америка и глобальный кризис / пер. с англ. М. Десятовой. М.: ACT, 2013. 285 с.

Валлерстайн И. Миросистемный анализ: Введение /пер. Н.Тюкиной. М.: Издательский дом Территория будущего», 2006. 248 с.

Война могла закончиться в конце 2022 года, но Блинкен высказался против – NYT// Страна. 19 января 2025 г. URL https://strana.news/news/478619-entoni-blinken-byl-protiv-zavershenija-vojny-v-ukraine-v-2022-hodu.html

В Харьковской области проходят десятки обысков у сотрудников ТЦК, зарабатывавших на уклонистах // Страна. 27 декабря 2024 г. URL https://strana.news/news/477383-na-kharkovshchine-nakryli-skhemy-zarabotka-na-uklonistakh.html

Данилов: Мы не видим, что вторжение РФ может произойти 16-го или 17 февраля // Гордон. 14 февраля 2022 г. URL https://gordonua.com/news/war/danilov-my-ne-vidim-chto-vtorzhenie-rf-mozhet-proizoyti-16-ili-17-fevralya-1595388.html

Журавль по имени Джонсон. Почему Украина отказалась от соглашения с Россией весной 2022 года // Страна. 25 ноября 2023 г. URL https://strana.news/news/451345-zhuravl-po-imeni-dzhonson-pochemu-ukraina-otkazalas-ot-sohlashenija-s-rossiej-vesnoj-2022-hoda.html

Зеленский пообещал украинцам год без войны // Взгляд. 19 января 2022 г. URl https://vz.ru/news/2022/1/19/1139563.html

Зеленский назвал новое число погибших украинских военных // Страна. 4 февраля 2025 г. URL https://strana.news/news/479535-skolko-bojtsov-vsu-pohibli-na-fronte-vladimir-zelenskij.html

Отставка Резникова: "золотые" яйца, куртки и пари с журналистами – чем запомнился министр обороны // ТСН. 05.09.23 г. URL https://tsn.ua/ru/exclusive/otstavka-reznikova-zolotye-yayca-kurtki-i-pari-s-zhurnalistami-chem-zapomnilsya-ministr-oborony-2403136.html

Колективний Путін. Докторка історичних наук, дослідниця рашизму Лариса Якубова — про те, чому Росія є загрозою не лише для України, а й для всього світу. Автор: Олександра Гресь // Новинарня. URL https://novynarnia.com/2025/01/14/larysa-yakubova/

Кревельд ван М. Расцвет и упадок государства / Пер. с англ. 2-е изд. М.-Челябинск: Социум, 2020. 546 с.

Михайлов И. Российские миллиардеры стали ещё богаче // DIALECTIC. 03.02. 2025 г. URL https://dialectic.club/2025/02/03/rossiiskie-milliardery-stali-eshche-bogache/

Мониторинговая миссия ООН отчиталась о резком росте числа убийств пленных военнослужащих ВСУ россиянами // Медуза. 3 февраля 2025 г. URL https://meduza.io/news/2025/02/03/monitoringovaya-missiya-oon-otchitalas-o-rezkom-roste-chisla-ubiystv-plennyh-voennosluzhaschih-vsu-rossiyanami

Морфінов С. Розстріли українських полонених. Чому росіяни це роблять і чи більшає таких випадків // ВВС News Україна. 30 жовтня 2024 р. URL https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c4gpl82r3e3o

Назаретян А. П. Антропология насилия и культура самоорганизации. Очерки по эволюционно-исторической антропологии. М.: Книжный дом «Либроком», 2012. 256 с.

Панов А. Д. Единство социально-биологической эволюции и предел её ускорения // Историческая психология и социология истории. 2008. №2. С. 25 – 48.

Плохій С. Російсько-українська війна: повернення історії. Харків: КСД, 2023. 400 с.

Погибли 14 человек. В Полтаве завершили спасательную операцию после ракетного удара по пятиэтажке // Страна. 2 февраля 2025 г. URL https://strana.news/news/479398-hschs-zavershila-razbor-zavalov-posle-udara-po-mnohotazhke-v-poltave.html

Поліщук В. Гірка правда. Злочинність ОУН – УПА (сповідь очевидця). Торонто – Варшава – Київ: Видано коштами автора, 1995. 483 с.

Речь Путина 30 сентября 2022 года при подписании договоров о принятии ДНР, ЛНР, Запорожской и Херсонской областей в состав России // URL http://kremlin.ru/events/president/news/69465

Серебрянников В. В. Эволюция войны как социально-политического явления // Социология власти. 2010. №4. С. 47–57.

Социальное насилие в прошлом и настоящем. Материалы семинара (А. П. Назаретян, А. В. Коротаев, Д. А. Халтурина, Л. Е. Гринин, Л. Б. Алаев, В. А. Мельянцев, А. Д. Панов) // Историческая психология и социология истории. 2008. №1. С. 79–120.

США теряют монополию на ИИ. Что означает появление китайской нейросети DeepSeek // Страна. 28 января 2025 г. URL https://strana.news/news/479118-kak-deepseek-mozhet-povlijat-na-rynok-ii-tekhnolohij.html

Украина: по данным ООН, в ходе конфликта погибло более 12 тысяч мирных жителей // ООН. 20 декабря 2024 г. URL https://www.ungeneva.org/ru/news-media/news/2024/12/101599/ukraina-po-dannym-oon-v-khode-konflikta-pogiblo-bolee-12-tysyach

Украина уже потеряла солдат больше, чем США в Корее и Вьетнаме в совокупности – Келлог // Страна. 24 января 2025 г. URL https://strana.news/news/478913-skolko-soldat-poterjala-ukraina-za-tri-hoda-vojny-s-rossiej-kelloh.html

Фененко А. В. Войны в структуре мировых порядков // Журнал ИМЭМО РАН. 2022. №3. С. 13–36.

Baker D. China is the World’s largest economy: get over it // CEPR. September 15, 2022. URL https://cepr.net/publications/china-is-the-worlds-largest-economy-get-over-it/

Ciccantel P.S., Smith D. A., Sowers E. Trade Wars and Disrupted Global Commodity Chains. Hallmark of the Breakdown of the U.S. World Order and a New Era of Competition and Conflict? // Journal of World-System Research. 2023. Vol. 29. Issue 2. Pp. 457 - 479.

Maciejewska-Mieszkowska, K. Stosunek Polaków do uchodźców w kontekście wojny w Ukrainie // Środkowoeuropejskie Studia Polityczne, 2022. N.4. S. 137–153.

Rudling P. Repatriating an Edifying Past: The Diaspora Ukrainian Authoritarian Right and Power over Memory, 1991 – 2021 // Nationalities Papers. 2024. Vol. 52. N 6. Pp. 1308–1331

Sinha A., Chakrabarti B. K. Inequality in death from social conflicts: A Gini & Kolkata indices-based study // Physica A: Statistical Mechanics and its Applications. Volume 527, 1 August 2019, 121185 https://doi.org/10.1016/j.physa.2019.121185

Tabb W. K. Four Crises of contemporary World capitalists System // Monthly Review. 2008. Vol. 60. Issue 5. URl https://monthlyreview.org/2008/10/01/four-crises-of-the-contemporary-world-capitalist-system/

Wallerstein I. European Universalism. The Rhetoric of Power. N. Y. – L.: The New Press, 2006.  94+XV p.

Woodward B. War. N.Y: Simon & Schuster, 2024. 448 p.

Wright T. Joe Biden worries that China might win // Brookings, June 9, 2021. URL https://www.brookings.edu/articles/joe-biden-worries-that-china-might-w