Ілля Кононов : «Є всі підстави говорити про воєнну травму Донбаського регіону, яка вимагає дуже обережної державної регіональної політики"

Опубликовано: 26.01.2018. 22:35

Воєнний конфлікт, який вже четвертий рік триває на Донбасі, a priori не міг не вплинути на масову свідомість регіональної спільноти. Правда, фіксувати відповідні зміни достатньо складно. Між тим,  кафедра філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка під керівництвом доктора соціологічних наук, професора Ілля Кононова підбила підсумки дворічного дослідницького проекту «ОСОБЛИВОСТІ МАСОВОЇ СВІДОМОСТІ В ЗОНІ ВОЄННОГО КОНФЛІКТУ НА ДОНБАСІ» , які були оприлюднені  на Восьмих Сіверянських соціально-психологічних читаннях в Чернігові.

Перевагою проекту можна вважати те, що з самого початку його підготовки була поставлена мета залучити в науковий колектив науковців з усієї України. В дослідницьку групу увійшли: харків'янин, професор Ігор Рущенко, який є єдиним соціологом, який написав спеціальне монографічне дослідження, присвячене війні на Донбасі , професор Алла Лобанова з Кривого Рогу, яка створила ще задовго до війни концепцію соціальної мімікрії, а також один з небагатьох українських фахівців в області семіотики (науки про знакові системи) Юріяй Полулях. Він луганчанин, який зараз працює в Києві.Ще одна принципова установка при підготовці проекту - спільна дослідницька робота співробітників  кафедри філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка і студентів, які готуються стати професійними соціологами.

«На початку конфлікту перебував у своєму рідному місті Луганську, -  розповідає Ілля Кононов - Вже з осені 2013 р. було помітно наростання масової невпевненості і тривожності. Спочатку це було обумовлене діями тодішньої правлячої верхівки, яка взяла курс на підписання договору про асоціацію з ЄС. В місті на рівні повсякденності ширилися чутки про те, що цей договір приведе до ліквідації промисловості регіону. Луганчанам, як і мешканцям інших населених пунктів Донбасу, було дивно слухати з екранів телевізорів депутатів від Партії регіонів, які агітували за асоціацію. Тим більш дивним виявився поворот 21 листопада, коли уряд різко призупинив підготовку до Вільнюського саміту.

Події на Майдані, які наживо транслювалися телебачення, стали фактором постійного психологічного тиску на населення. Думки людей поляризувалися, наростало суспільне напруження. Інформацію про події люди отримували або з передач телебачення, або з Інтернету, де особливу роль відігравали соцмережі, користувачі яких різко поділилися на прихильників і супротивників Майдану. Захоплення будівель обласних адміністрацій правими активістами, «ніч гніву» 19 лютого 2014 р. у Львові і Івано-Франківську продукували чутки про те, що в Донецьк і Луганськ теж прийдуть колони «Правого сектору» (або як тоді висловлювалися «бандерівців»). Тривожні очікування підтримувалися змінами у зовнішньому вигляді міста. Вікна державних установ закладалися мішками з піском, закривалися металевими щитами.

Переломним моментом в динаміці настоїв мешканців Донбасу стала втеча з Києва В. Януковича. Автору довелося в Луганську спостерігати 23 лютого 2014 р. спонтанний мітинг людей, які кляли втікача і владу загалом і закликали захищати своє місто. Образ ворога для них був непевним, але матеріал для його конструювання давали пропозиції лідерів ВО «Свободи» в Верховній Раді відмінити мовний закон Колісниченка-Ківалова, інтерв’ю Дмитра Яроша та ін. Більшість мешканців Донбасу все це сприймали як загрозу для культурної ідентичності свого регіону.

З цього часу більшість жителів регіону жило з відчуттям когнітивного дисонансу. Більше того, руйнувалася повсякденність як стабільний спосіб життя. У людей залишалася віра, що кінцевою інстанцією, яка мусить забезпечити хоча б мінімум справедливості, є держава. Але київська влада, на розсуд луганчан, поводилася алогічно. В цьому мешканців Донбасу з новою силою переконало захоплення будівлі СБУ 6 квітня 2014 р., куди нападників просто впустили. З цього часу вони отримали зброю і з протестувальників перетворилися на бойовиків. Не пройшла повз увагу наших мешканців і участь російських керівників у всіх цих подіях. В місті з’являлися люди, які в громадському транспорті їздили по двоє і розмовляли навмисно голосно, коментуючи у проросійському дусі події і сіючи чутки про блокаду Луганська на кшталт того, що відбувалося у Слов’янську.

Луганськ квітень і травень 2014 р. жив у непевному і невизначеному стані. З одного боку, продовжували працювати підприємства і установи. Але обстановка ставала чим далі, тим більш дивною. Мені, скажімо, доводилося читати лекції в аудиторіях, з вікон яких я чітко бачив снайперів бойовиків на дахах гуртожитків нашого університету. Непевність закінчилася після бою за Луганський прикордонний загін. Героїчний опір прикордонників не був підтриманий на державному рівні і вони змушені були залишити територію загону і Луганськ загалом.

В цей час масова свідомість населення Донбасу почала різко змінюватися за рахунок появи нових установок, яких в статистично значимому вигляді раніше не фіксувалося. В травні – липні 2014 р. кафедра філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка при допомозі Донецького державного університету управління, Національного університету «Львівська політехніка» і Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника здійснила крос-регіональне опитування населення Донбасу і Галичини в межах проекту «Життєві світи Сходу і Заходу України». В Донецькій області було опитано 457 чол., в Луганській області – 291, у Львівській області – 454 чол., в Івано-Франківській області – 277.

Наведу таблицю розподілу відносно запитання про бажаний територіальний устрій країни.

Таблиця 1.

Який територіальний устрій, на Вашу думку, повинна мати Україна? (% від опитаних)

Непевність ситуації штовхала мешканців Донбасу шукати екзистенційної безпеки і значна частина в цей момент зорієнтувала свої надії на агресора. Виникло явище, яке я вже запропонував називати «луганським синдромом».

В період обстрілів Луганська, коли люди гинули в своїх будинках, на вулицях і площах, постійно ширилися чутки про скоре закінчення жаху. Люди починали вірити в містичні знаки і т.д.

Зараз наша кафедра реалізує дослідницький проект «Масова свідомість в зоні воєнного конфлікту на Донбасі». Ми зіткнулися з тим, що звичайні масові опитування в Луганській області не дають надійних результатів [6]. Ми розробили методику опитування в довірчих групах, де інтерв’юери і респонденти знають один одного.

На даний час нами здійснено дві хвилі опитування і одне опитування контрольної групи, яку складали студенти Харкова і Кривого Рогу. Опитування в Луганській області свідчать про розповсюдження недовіри серед населення до ЗМІ як українських, так і російських, до органів влади. Ланцюжки довіри замикаються фактично в родинних групах і серед близьких знайомих (явище фамілізму).

Таблиця 2.

Наскільки Ви довіряєте людям, які не є членами Вашої сім'ї і з якими Ви регулярно зустрічаєтеся в повсякденному житті? %

*Значущо більше/менше на рівні 95% та вище порівняно з Хвилею 1

Таблиця 3.

Оцініть в узагальненому вигляді Вашу довіру українським засобам масової інформації (ЗМІ) в умовах воєнного конфлікту на Донбасі, %

*Значущо більше/менше на рівні 95% та вище порівняно з Хвилею 1

Таблиця 4.

Оцініть в узагальненому вигляді Вашу довіру російським засобам масової інформації (ЗМІ) в умовах воєнного конфлікту на Донбасі, %

«Є всі підстави говорити про воєнну травму регіону, яка вимагає дуже обережної державної регіональної політики, яка здатна поновити суспільну довіру», - підкреслює Ілля Кононов.

Ostrovok [1]