Хроніки військового Києва: "Залізні бабусі". Крізь попіл проростає життя (Фоторепортаж)

Опубликовано: 6.08.2026. 21:08

Страшні , переважно - нічні, масовані ракетні атаки на Київ посилюються... 

Іноді - через день на другий, іноді - на третій.

"Зараз ну куди не глянь, все непевно, сумно, настрої суспільні погані, і немає відповідей на багато актуальних запитаннь", - пише журналістка, шеф-редакторка групи видань "Детектор медіа", голова ГО "Детектор медіа" Наталья Лигачева [1].

Попри, є у нас в країні  найпотужніший соціальний прошарок "прагматиків" - ми його називаємо "залізні бабусі", які  ані в якому разі не згодні  впадати в песимізм, і тим більш - залишити своє робоче місце на ринках і містечкових базарчиках.

Ось ти прокидаєшся після безсонної ночі і виходиш за продуктами, і бачиш їх, пухленьких, зморшкуватих, на їхньому законному, звичайному місці з овочами та фруктами, молоком і сиром і ще хто зна з чим, -  майже навпочіпки, на дрібненьких стільчиках і біля імпровізованих столиків споруджених із пластикових ящиків.... З  їхнім здоровим прагматизмом, оптимізмом і песимізмом, байдужими до таких дрібниць, як нічні і взагалі будь-які  вибухи та атаки, —  і твоє серце кричить: " Життя продовжується! Це  ж наші РІДНІ ЗАЛИЗНІ БАБУСІ — вони тут, нікуди не поділися,  і це означає, що  ще один день розпочато!"

Наталія Кононова, Островок [2]