Опубликовано: 26.09.2015. 12:33
Офіційні цифри кількості вимушених переселенців з Донбасу коливаються близько 1,5 млн осіб. Звідки ця цифра взялася, я не знаю, але можу припустити, що це кількість ВПО, які звернулись по довідки переселенця. В такому разі, тут присутня частина пенсіонерів, які фактично не переселилися. Припустимо, що таких половина. Знову ж таки, припустимо, що реально переселенців 750 тис осіб. Досить значна спільнота, інтересами і правами якої ігнорувати не демократично; не розумно і не професійно для влади; не прагматично з політичної точки зору.
Якщо поглянути на кроки держави, щодо вирішення проблем ВПО, то автор охарактеризував би ці кроки, як важелі нейтралізації проблеми, спрямовані на пом’якшення ситуації з ВПО. І абсолютно не видно кроків на використання проблеми з метою отримання вигоди. Адже будь яка ситуація несе в собі, як мінуси, так і плюси. З мінусами очевидно. А плюси хто небуть досліджував?
Не має ніякого сумніву (у автора), що політична криза в Україні і світі, вся ця війна, біженці і т.п. має спонукати українців до трансформаційних змін і в світогляді і в форматі способу життя. Тому (на думку автора) всі сподівання на припинення війни, кризи, відновлення звичайного способу життя і повернення на окуповані території не мають перспективи. Не для того все почалося, аби повернутися на круги своя. Тільки перехід до нової суспільної моделі припинить кризу.
Тому і вихід для здатної до змін частки населення Донбасу - території вичерпаної індустріальної цивілізації, яка мала сумнівні перспективи – і розпорошення цієї частки по всій Україні, повинна спричинити позитивний ефект для трансформаційних змін в Україні. Бо для того, що б такі зміни відбувалися, соціум повинен потрапити в умови стану «між життям і смертю». Аби вижити, треба змінюватися самим і змінювати світ навколо себе. І ВПО якраз і є тим соціумом, якому треба вижити, більш, ніж кому іншому. Виходячи з ситуації, державні мужі повинні б не просто планувати якусь допомогу, аби ВПО не померли від голоду і холоду, а запропонувати можливості для самодостатності ВПО, мінімізувати вплив держави на приватну ініціативу і запропонувати преференції і т.п. В такому разі, ВПО могли б стати локомотивом переходу від патерналістської нації до самодостатньої. До речі, сприятливі умови для приватної ініціативи також викликали б повернення закордонних заробітчан додому і приплив капіталу. На жаль, ця тема – не для олігархічної форми влади, тому залишимо її майбутньому.
Повернемося до можливих кроків держави щодо ВПО. А саме – політичних. Як би в уряді були стратеги - уже б давно створили на базі донбаських біженців якийсь державний реєстр "Донбас в екзилі" зі своїми виборчими органами, з метою ввести ще одну зацікавлену сторону в Мінський процес.
Слід сказати, що, як самими ВПО, так і різними політтехнологами, створені і зареєстровані громадські і благодійні організації і фонди, які мають на меті вирішення проблем ВПО і воліють представляти інтереси ВПО. Але мова йде саме про державну структуру. Можливо на базі вже існуючого реєстру переселенців. Ця структура б забезпечувала, аби спільноти ВПО, згідно адміністративних одиниць, мали свої виборчі органи, районні і обласні ради ВПО, які б приєднувалися до складу існуючих районних і обласних рад. Що б була обрана всеукраїнська рада ВПО, яка брала б участь в роботі Верховної Ради. І ця всеукраїнська рада ВПО, представляла б інтереси Донбасу на Мінських, чи будь яких інших перемовинах, поряд з представниками сепаратистів. А також виконували інші представницькі функції у відносинах з міжнародними організаціями. В результаті цієї політтехнології, легітимність якої ніхто б не поставив під сумнів, Україна б збільшила свої вагу на будь яких перемовинах по Донбасу впродовж ще довгого часу.
Ігор Орел голова ГО «Вибір», м.Сєвєродонецьк, спеціально для “Ostrovok”.