Опубликовано: 22.12.2022. 7:43
Выводить в слайдере на главной странице
Першого грудня 2022 року Верховна Рада в першому читанні проголосувала за законопроєкт № 7633 . Цей документ — пакет правок до двох уже існуючих законів (1 і 2 ), а його мета — заборонити використовувати всі російськомовні та російські джерела в наукових роботах в Україні. У тому числі — написані українцями, наприклад, у XIX столітті. Автори законопроєкту стверджують, що таким чином хочуть захистити українську освіту та науку від «впливу російського імперіалізму». Українські вчені з різних галузей вважають інакше. Вони прогнозують: якщо закон приймуть, постраждає не російський імперіалізм, а, власне, вся вітчизняна наука. Про це вже писав Бабель. І хоч ініціаторка законопроєкту, депутатка від «Голосу» Інна Совсун обіцпяє , що до другого читання критику врахують, науковці наполягають, що від документа треба відмовитися повністю.
Олег Хома, професор Вінницького державного технічного університету:
Оце я собі читаю:"«5. Складові освітньої програми не можуть містити посилання на джерела інформації, створені:....фізичною особою, яка є громадянином (підданим) держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом".
То на твори підданого цієї держави "Тараса Григорьева сына Шевченки" можуть бути посилання в наших освітніх програмах чи ні? Писатимемо "Реве та стогне Дніпр широкий" - музика Крижанівського, слова "народні"? Хоча, музика теж мала би бути народною, бо Данило Крижанівський був таки "підданим" держави-агресора.
Звісно, з одного боку, є "є". Раз Тарас Григорович вже не "є", то, ніби, можна.
Але тоді можна й на фашистсько-шовіністичні опуси Івана Ільїна, видані в Німеччині й Швейцарії (бо він тоді теж "вже не був", нібито).
Але щодо Ільїна можна застосувати "державною мовою держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом".
Тоді не можна буде посилатися й на Щоденник Шевченка, бо він теж "державною мовою держави-окупанта" (і стоворений на її території).
Щоправда, "Кобзар", дякувати Богу, хоч під цю пару умов частково не підпадає (хоча з "територією" створення явно підкачав).
Але він повністю підпадає під попередній пункт - під громадянина (підданого).
Можливо, ідеться лише про рф, а не російську чи совєтську імперію? По-перше, це ніде не уточнено; а раз рф завершила у 2000 виплату боргів рос.імперії, а в 1991 успадкувала місце союзу в РБ ООН, то виникають підстави розширено тлумачити поняття "держави-агресора" в цьому дивному законопроєкті; по-друге, в рф немає "підданих", ті були саме в імперії. Але територією тієї імперії була більшість сучасної території України (а територією есесесеру - то й уся). То що, і твори радянського громадянина Мирослава Поповича залишатимемо без посилань - щоб часом "руського міра", крий Боже, не підхопити?
Тепер щодо винятків з цього закону, до яких віднесено, зокрема "випадки використання джерел інформації, зазначених в частині п'ятій цієї статті, для ілюстрування, пояснення та критичного аналізу явищ, що відбуваються в державі".
По-перше, тут вимагається одночасно "ілюструвати, пояснювати та критично аналізувати явища" в державі-агресорі чи можна, скажімо, лише "ілюструвати і пояснювати", без "критичного аналізування"?
По-друге, якщо посилання як такі є основним контрабандистом зарази "руського міра" в наукове середовище (через це їх і забороняють, власне), то невже їхня отруйна дія нейтралізується якимись там "поясненнями явищ"?
А якщо я напишу: "явища, що відбуваються в державі-агресорі, критичні", – після цього можна буде посилатися на "джерела інформації" з держави-агресора? Це я до того, що цей закон, якщо ставитися до нього серйозно, тягне за собою створення розлогого такого цензурного апарату. Тож дарма бюджетний комітет зазначив у висновках, що законопроєкт не потребує нових бюджетних витрат, ой дарма. Ми ж боремося за свободу проти тоталітаризму, правильно? Тоді буде цілком логічно ввести цензуру, це ж шляхетна мета.
Закон пропонує 4 диз’юнктивних критерії, здається, спеціально сформульовані так, щоб максимально все заплутати й унеможливити нормальну наукову практику. Ну, не зможе ніхто й ніколи наперед передбачити, коли якому науковцеві доведеться процитувати те чи те джерело інформації. Крім Бога, звісно, і безпосередніх посланців Його (калібру щонайменше Мойсея).
Я тепер розумію, чому "технарі" трохи зневажливо називають гуманітаріїв "гуманітаріями". Якщо люди примудряються усього 4 пункти сформулювати так, що там логічна пастка на пастці сидить і пасткою поганяє, то як ще до них ставитися?
Причому це ті, що люблять розводитися про "якісне" і "неякісне". Спочатку навчіться хоч трохи "якісно" формулювати свої думки, якщо вони, звісно, є.
І наостанок, про реакцію суспільства, що є дуже показовою. Частина (істотно менша) науковців законопроєкт 7633 прийняла з мотивацією "я не маю потреби в тих джерелах, то й усі зможуть обійтися" (очевидна спроба робити дедуктивний висновок з індуктивного засновку), тут вже не допоможеш.
Але більшість виявилися, слава Богу, критичними, ба навіть інституції голос подали - НАН, МОН (!!!). Звісно, академія педнауккк - беззастережно "за", хто б сумнівався (деякі педжурнали вже завертають статті з вимогою прибрати посилання рос.мовою - насівають вічного, так би мовити, заздалегідь ).
Але більшість критиків чомусь критикує, явно чи неявно "підтримуючи проект Закону ... № 7633 ідеологічно".
У мене питання: навіщо? Що там підтримувати, яку ідеологію?
Бездумність не може бути патріотичною, вона лише шкодить справі патріотизму. Вона не "захищає" від жодної шовіністичної ідеології, а тільки неявно протягає в порядок денний свою доморощену версію тоталітаризму.
Як можна «розробити механізми захисту освітньої і наукової сфер в Україні від пропаганди та поширення шовіністичної загарбницької геополітичної доктрини “русского міра” через
наукові дослідження, академічні тексти і джерела інформації у цих сферах», просто заборонивши посилатися???!!! ЯК???!!!
Тобто використовувати, пропагувати, поширювати - будь-ласка, скільки влізе! Головне - не посилайтеся! Від якої пропаганди це захистить? Хіба що від пропаганди наукової доброчесності.
Чомусь ні в НАНУ, ні в МОНУ не задумуються, навіщо взагалі цей закон? У нас що, немає законодавства, яке слідкує за розпалюванням ненависті, посяганнями на територіальну цілісність та іншу антиукраїнщину? Якщо йдеться про це, треба діяти за законом, і байдуже, є в тій пропаганді посилання чи нема. А якщо фізик процитував фізика чи філософ порівняв філософський переклад з десяться іншими, зокрема з російським, то навіщо створювати їм ідіотські (це найм’якше слово, яке я зміг підібрати) перепони? Від чого, від кого й кого ці збочення захистять?
Законодавець має бути мудрим, а не навпаки. І якщо він, на хвилі псевдопатріотизму, ведеться на щось зовсім неврозумливе, то яку ціну йому скласти? Не можна скорочувати дистанцію між трибуною Верховної Ради і ФБ сторінкою міського божевільного. Це вкрай небезпечно для держави, особливо в умовах війни.
І насамкінець - про просвітнений абсолютизм. Задумаймося на хвилину: якими мають бути люди, що беруться "захищати" вчених від шовіністичної ідеології?
Усіх вчених - і фізиків, і ліриків. Мабуть, це люди, чий проникливий погляд проникає значно далі, ніж короткозорі погляди цих вчених? Це мають бути гранично мудрі гуру, яким відкрите щось таке, що простим смертним недоступне. І вони вдаються до деспотичних засобів у побудові «української фізики», коли вже край – бо ще мить зволікання, і вчених поглине пучина «шовіністичної ідеології» («і пучіна сія поглотіла єя»)?
А тепер уявіть, що було б, якби хтось, прямо розвиваючи підсвідомі засновки «Пояснювальної записки» до законопроєкту, розповів усе це психіатрові.
Де Інна Совсун, там завжди якась перемога. Але здебільшого над здоровим глуздом. Доведеться, за потреби, писати в статті, що "про це так і так сказав акад. Попович, але оскільки його книжка "Мировоззрение древних славян" (1985) написана мовою держави-агресора, я не можу його цитувати, бо пані Інна з Радою мені заборонила". Так і до іноагентів дійде, з часом.
"Верховна Рада прийняла в першому читанні закон про заборону використання книжок російською мовою в науковій діяльності і освіті і заборону робити посилання на них. 8 з моїх книжок, що видані до 1991 року ("Структура межличностных отношений: Методика и математические методы исследования", "Количественные методы в социологии", "Зачем социологу математика" та інші), а також біля 100 статей підпадають під цю заборону.
Як я маю писати наукові статті та книги і викладати в Могилянці, не посилаючись на свої роботи?
І що буде далі - конфіскація з бібліотек і спалювання на площі?
Закон підкреслює, що це стосується і перекладів російською іноземних авторів, а багато математичної літератури, на яку я посилаюсь у роботах і в курсах, які читаю, були перекладені російською.
НАН України надала два експертних висновки на цей закон, обидва негативні, але це не завадило його затвердженню.
На переклади потрібні шалені гроші і не один рік. Я обмінювався думками з цього приводу з деякими моїми колегами і якщо прибрати непарламентські вислови, то вони вважають, що цей закон в такому вигляді свідчить про бажання депутатів виявити свій патріотизм, але дуже шкідливий для української науки і освіти. Я згадав такий вислів "жодна людина не може бути спокійною за свою роботу і навіть за своє життя поки що працює парламент".
Дана Верещагіна, Managing Director в компании "Rapp":
Пост Volodymyr Paniotto був для мене останньою краплею, щоб почати розмову на цю неприємну тему.
Я не буду пояснювати, чому всі мови у світі мають рівні права на існування незалежно від того, які гріхи вчиняли їх носії. До речі, домінування певних мов у сучасному світі - це, як правило, результат імперського і колонізаторського минулого, яке пов'язане з багатьма злочинами стосовно загарбаних народів (достатньо згадати, як знищувала Іспанія корінні народи Південної Америки разом з їхніми мовами і культурами).
Кожна мова є унікальним історичним і культурним феноменом. Якою мовою читати художню чи наукову літературу - це вибір читача, який вважає цю літературу цінною для себе. Так само, як і вибір автора, якою мовою писати.
Масове вилучення і знищення російської літератури та російськомовних книжок - це такий самий фашизм, як і спалювання українських книжок в окупованому Криму в 2014-му. Я тоді не думала, що ми докотимося до того самого. Те, що 'Росія напала, гвалтувала, нищила', НЕ дає нам індульгенцій вчиняти такі самі злочини. Це архаїчний реваншизм на кшталт "око за око", від якого давно відмовилася західна цивілізація, до якої ми так прагнемо. Інфантильна поведінка ображеної дитини показує нашу незрілість і неготовність до плюралістичних цінностей більш зрілих суспільств.
Нагадаю, що у пост-радянські роки ми, студенти Києво-Могилянської Академії, користувалися усією доступною літературою усіма доступними мовами, бо перекладів українською не було, а доступ до іноземної був обмежений. Цікаво собі уявити навчання без необхідних підручників та першоджерел тільки через те, що вони були видані російською. Особливо добре це мають розуміти випускники гуманітарних факультетів, де були цілі списки російськомовних must-reads. Можливість читати різними мовами розширює горизонти, а не навпаки. Читати літературу мовою оригіналу, включно з російською - це перевага, а не сором. Сором - це приймати закони, які обмежують використання літератури тією чи іншою мовою. Навіть в СРСР не додумалися викидати Манна і Ремарка з бібліотек.
Не хочеться цитувати заїжджене "фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами", але ми бачимо, до чого реваншизм призвів у Росії. Ми зараз боремося з російським фашизмом і дуже не хочеться почати годувати власного дракона
Ілля Кононов, професор Луганського національного університету ім. Тараса Шевченкав Полтаві :
Висловлюю підтримку пану Олегу. Совсун та решта авторів і пропагандистів цього законопроекту просто завдають жахливої шкоди Україні.
Це вже не постріл в ногу, а постріл в голову самому собі. І я б продовжив думку пана Олега. За цією логікою варто і "Кобзар" піддати цензурі і заборонити російськомовні поеми.
Про Щоденники я вже мовчу.
А яка може бути історія української філософії без Павла Копніна?
Якщо цей закон буде введено в дію, в Україні буде просто заборонено видавати академічні журнали, які відповідають міжнародним стандартам доброчесності.
Цей законопроект треба зупинити. Закликаю приєднуватися до петиції щодо його відкликання.
East\West.ostrovok
[12]