Небажаний спадок, або Чи варто в Донбасі кричати «Слава нації!»

Опубликовано: 4.10.2015. 9:33

Якщо увімкнути «5 канал» українського телебачення, то на екрані телевізора в лівому верхньому куті можна побачити девіз «Україна понад усе!». Начебто цілком патріотичне гасло, яке закликає громадян України мобілізуватися для захисту Батьківщини. Мобілізуватися потрібно, і краще б це зробити ще вчора. Але ми часто вживаємо ті чи інші вирази, не задумуючись над історією їх походження і їхнім впливом на нашу свідомість. А задуматися варто.

В 1922 р. Фрідріх Еберт, перший президент Німецької (Веймарскої) Республіки, проголосив «Das Lied der Deutschen [1]» (Пісню німців) національним гімном.

В епоху нацизму, що тривала 12 років, офіційно гімном вважався лише 1-ий куплет:

Німеччина, Німеччина понад усе,

Важливіше за все на світі!

Коли в усі часи для захисту і боротьби

Ми об’єднаємося, як брати.

Від ріки Маас до Неману,

Від ріки Адидже до ріки Белт.

Німеччина, Німеччина понад усе,

Важливіше за все на світі!

Як ми бачимо, «Україна понад усе» асоціюється з «Deutschland über alles» (Німеччина понад усе). Дуже неприємна і небажана асоціація, бо з нацизмом наші громадяни не хочуть мати нічого спільного.

Від гасла «Україна понад усе» треба відмовитися, як відмовилися у 1952 році німці від виразу «Німеччина понад усе».

Тоді президент ФРН Теодор Хойс проголосив 3-ий куплет «Das Lied der Deutschen» национальним гімном Німеччини:

Єдність, закон і свобода

Для німецької Вітчизни!

Давайте усі будемо до цього прагнути,

По-братерськи, тілом і душею!

Єдність, закон і свобода -

Фундамент для щастя!

Квітни в його сяйві,

Квітни, немецька Вітчизна!

Гарний приклад для наслідування, як треба позбуватися небажаного спадку.

Гасла «Слава Україні!», «Героям слава!» теж неоднозначно сприймаються в українському суспільстві, переважно тому, що в свій час їх, а також «Слава нації!», «Смерть ворогам!» використовували члени ОУН і УПА. Звичайно, добре було б, якби ми навчилися виявляти свій патріотизм іншими словами, наприклад : «Хай живе Україна!» Французи проголошують: «Vive la France!» і ніхто їм за це не дорікає. Але маємо те, що маємо, важливо яким змістом ми наповнюємо ці слова. Якщо під словом «Україна» наші громадяни різних національностей мають на увазі свою державу, свою Батьківщину, а не територію населену етнічними українцями; якщо словом «герої» ми називаємо всіх наших співвітчизників, які воювали за неї і не заплямували себе злочинами, то ці гасла мають право на існування.

Та все ж простіше і надійніше знайти нові слова і заклики, які без заперечень будуть сприйняті суспільством.

З гаслами «Україна понад усе!» «Слава нації!», «Смерть ворогам!», все, на мою думку, набагато сумніше і небезпечніше. Дозволю собі нагадати, що визнання держави головною цінністю є однією з ознак фашизму, визнання нації головною цінністю є однією з ознак нацизму. Призначати ворогами нації всіх незгодних німці навчилися за часів правління Гітлера, росіяни вчаться і роблять це за Путіна (згадайте Макаревича, Басілашвілі, Ахеджакову, Нємцова, Новодворську, Політковську, Іллю Пономарьова, професора МДУ Зубова та інших «национал - предателей»). Не дай, Боже, нам цього навчитися.

Влітку цього року, на концерті в Старобільську гості-артисти почали «вкидати» традиційні гасла в аудиторію. І якщо з «Слава Україні!» та «Героям слава!» все начебто пройшло нормально, то інша пара «Слава нації! – Смерть ворогам!» викликала в коментарях місцевих груп в соцмережах цілу бурю. Частина місцевої аудиторії зрозуміла гасло явно не як «смерть російським окупантам». Це гасло, що на фоні інформаційної війни РФ викликало страх та збентеження: «Хто вороги? Кому смерть?». Навряд чи про такий ефект задумувалися приїжджі артисти, чиї пісні несли заряд позитиву та миру.

Чи існує загроза поширення нацизму в Україні? Як і в будь-якій країні світу. Не більша, але і не менша.

Свідомо чи несвідомо, найчастіше несвідомо, але повторюючи ці гасла, ми сприяємо поширенню, якщо і не нацизму, то радикального націоналізму, принаймні. На одному з мітингів «За єдину Україну!» в моєму рідному Старобільську, наслідуючи дорослих, хлопчина років 11-ти із запалом вигукував «Слава нації!» і натовп відповідав «Смерть ворогам!» В ту мить виникло дуже неприємне відчуття тривоги, що патріотизм і цього хлопчини, і всіх тих, хто був присутній на мітингу, можуть використати, здійснюючи підміну понять «патріотизм» і «радикальний націоналізм». Поки триває агресія РФ, хочеш-не хочеш, а ворог – Росія і сепаратисти. А коли настане мир? Хто визначатиме ворогів нації, яким погрожують смертю? Радикально налаштовані політики? Самі громадяни, кожен в міру свого розуміння? Чи можемо ми дозволити, щоб використання певних гасел підривало міжнародний імідж України, слугувало для навішування на українців ярликів нацистів і фашистів, руйнувало суспільну згоду в середині країни? Це тим більше прикро, що у нацизмі нас звинувачує Росія, коли їй самій і всьому світу набагато більше загрожує російський нацизм і фашизм, влучно названі терміном «рашизм».

Генератор ненависті, увімкнений російським телебаченням, працює проти України вже не один рік. Ненависть до всього українського викликається не тільки у громадян РФ, але і у тієї частини громадян України, які виховані в дусі радянського патріотизму, антифашизму, інтернаціоналізму.

Враховуючи цю обставину, можна стверджувати, що гасла, з якими ми виходимо на мітинги «За єдину Україну!», проводимо урочисті заходи на державному та регіональному рівні, які бачимо на екранах телевізорів - це далеко не дрібниця.

Це один із проявів і індикатор культури міжнаціональних відносин. До чого приводить недооцінка національного питання ми бачили на прикладі СРСР, де протягом багатьох десятиліть стверджувалось, що проблем у сфері міжнаціональних відносин не існує, формується нова історична спільнота – радянський народ, відбувається розквіт і злиття націй. Так було до тих пір, аж поки не почався конфлікт у Нагірному Карабасі між Вірменією та Азербайджаном, інші міжнаціональні конфлікти. І тільки у вересні 1989 року пленум ЦК КПРС спромігся розглянути національне питання, та, як відомо, це не врятувало Радянський Союз від розпаду.

Від того, як Україна зможе побудувати національну політику по відношенню до своїх громадян: українців, росіян, євреїв, кримських татар, угорців, білорусів, грузин, чеченців, представників будь-якої національності, які мають український паспорт, залежить існування самої держави. Від цього залежить перемога у війні з РФ та сепаратистами. Ніхто в Україні не повинен відчувати себе громадянином другого ґатунку.

Сила України і необхідна умова її розвитку – в збереженні демократії, в дотриманні прав і свобод громадян, у виваженій національній політиці. Тому будь-які натяки на прояви нацизму чи шовінізму, радикального націоналізму чи авторитаризму повинні бути вчасно усвідомлені суспільством і відкинуті як вкрай небезпечні. Це ті проблеми, важливість яких краще переоцінити, ніж недооцінити. Про це треба говорити, якщо ми хочемо повернути анексований Крим і окуповані райони Луганської та Донецької областей та мати мир і спокій у суспільстві.

Сергій Петренко, місто Старобільськ, спеціально для “Ostrovok”