Опубликовано: 26.08.2020. 0:30
В Івано-Франківську в двох виставкових залах – у Галереї Арт на Мур в Бастіоні та в Прикарпатському художньому музеї продовжують працювати дві виставки, присвячені пам’яті відомого івано-франківського художника та етнічного білоруса Едуарда Ніконорова, якого не стало у минулому році.
Парадоксально, але сьогодні його творчість краще знають в Евросоюзі, ніж на батьківщині - в Прикарпатті.
В експозиції ввійшли як завершені роботи художника, так і незавершені. На виставках, зокрема, мова йшла про формування впізнаваної прикарпатської художньої школи.
Найбільш масштабна ретроспективна виставка "Життя, як воно є» - в цілому 42 картини - відкрилась в Прикарпатському художньому музеї, дирекція якого сама запропонувала дружині художника Марині Ніконоровій віддати своє прекрасне приміщення під ретровиставку і зробила все, щоб вона пройшла на вищому рівні.
Едуард Ніконоров– один із найцікавіших сучасних українських та прикарпатських митців, вважають його колеги.
Едуард Ніконоров брав участь у виставках престижних галерей у Німеччині, Австралії, Франції, США та багатьох інших країнах. Його роботи є в колекції Європейської галереї мистецтв. Власниками його творів є впливові особи світу політики та бізнесу, в тому числі Іванна Трамп– перша дружина Дональда Трампа, американського президента. У 2016 та 2018 рр в Польщі виходять друком книги” Cave, cave Deusvidet” та “Nikonorov”s Passion”, що доносять читачеві окремі фрагменти внутрішнього світу митця. Всі останні роки картини Едуарда активно скупались поляками, які спеціально приїжджали за ними у Франківськ. Отже, за кордоном його творчість сьогодні навіть більш відома, ніж на батьківщині, погоджуються спеціалісти.
"Солдат"
"Ми"
"Мадонна" 2008р
"Сальвадор Дали" 2019р.
"КТГ" 2019р.
"Чарли Чаплин" 2019р
Натюрморт 2011р.
«У 1985 році випускника Київського державного художнього інституту Едуарда Ніконорова було скеровано як художника -монументаліста до Івано-Франківського художньо-виробничого комбінату, - розповідала завідувачка науково –методичного відділу Прикарпатського музею Наталя Дескалюк. - Поряд з монументальним митець займався також станковим живописом, проводив виставкову діяльність. У кінці 80-х наш музей придбав для своєї колекції чотири його роботи , одна з них – олійне полотно «Марина. Портрет дружини» . Воно знаходиться у відділі українського мистецтва постійної експозиції музею».
«Сюжети творів Ніконорова побудовані на гнучкій системі символів, підтекстів, натяків, - далі продовжує музейний спеціаліст. – Деталі, котрі на перший погляд покликані стугувати доповнення, несуть в собі прихований зміст. Композиції митця не є відверто оповідними, вони вимагають від глядача розумової активності, емоційної напруги. Це твори, які спонукають людину мислити, це твори не для розваги. Це твори естетичні, попри те якби людина не хотіла в них вникати. Вони дуже ефектні. По- третє, я особисто знала Едуарда, спілкувалася з ним, і я вважаю що це людина яка творила за покликанням і ніколи не працювала на кон’юнктуру. Він цим жив, а коли людина цим живе, звичайно вона оставляє враження на глядача.І крім того , композиція, елементи, контури – це все на відчутті, саме тому воно мені так імпонує. Роботам Ніконорова притаманна виразна впізнавана стильова спрямованість, що виражається в емоційно-символічному контексті», - далі розповідала Наталя Дескалюк. – Формально за паспортом Едуард народився в Білорусі. Але в душі він завжди був громадянином України. Неспроста він намалював Мону Лізу в українському віночку.
-Але його більше знають в Польщі, Чехії, ЄС ніж у Франківську?
- Напевно, він не ставив за мету пополяризувати свою творчість. Для нього не первинно було казати, я, Едуард Ніконоров, ось це мої роботи – дивіться. Він - творив, а все решта було другорядним… Це я собі зробила такий висновок. Повторюю, я знала його особисто, я займаюсь експертизою робот, які вивозились в інші країни на продаж. Він був популярний і було чимало бажаючих придбати його роботи. Я бачу, що багатьох його робот тут на виставці немає».
- Його час для Франківська ще не прийшов?
-Ні, він прийшов. Просто одні люди можуть оцінити творчість, а інші - купити. Адже людина повітрям жити не може…
Директор музею Василь Романець порушив дуже актуальну тему. « Нашу прикарпатську школу все ж таки дуже мало знають, - наголошував він. – Треба зубрати все, мобілізуватись, активніше пропагувати свою школу…».
З приводу Прикарпатської художньої школи Наталя Дескалюк теж вважала, що, мовляв, немає поки що бажаної регіональної впізнаваності. Виставки проходять, але, мовляв, шукаємо свою впізнавану манеру, особливий стиль, адже ось є закарпатська художня школа, львівська, харківська, одеська…Можливо, Едуард Ніконоров – частина цієї школи.
Отже, як пояснюю мистецтвознавці, візуальний стиль відображення Ніконорова полягає також у використанні колорових контрастов: це і складні перетікання відтінків барв, каплеподібні та хвилеподібні утвореня, які забезпечують ефект «летучості», особливу динаміку. І використання історичних сюжетів, міфології, історії європейського живопису. При цьому він самостійно творив міфологію, додаючи при цьому нотки іронії.
Живопис Никонорова різноманітна, але є одна лінія, яка також привертає увагу: творчість Ніконорова відображає внутрішнє протиріччя сучасно культури, коли з витонченості народжується варварство, з красивості - брутальна еротика. Наприклад, з цієї серії картина «Мавпа з контрабасом».
Як відзначали мистецтвознавці, на перший погляд композиції художника виглядають як імпровізації, своєрідні колажі з героїв, предметів, деталей. В його творах комбінуються елементи з різних часів, культур, стилів, навмисно поєднуються несумісні форми.
Митець як вміє досліджує людську природу, тут чимало гротеску, іронії, й навіть - сатири.
В творчості художника відчувається постійна туга за «вічною жіночностю», яка піднімає художника над землею, перетворюючи мольберт в крила
Тут постійно присутній Образ музи - дружини Марини.
«Дуже швидко летить, біжить Час ...
Чи лікує? Не знаю...», - каже вона.
Виставка незавершених робот одночасно розташувалась у відомій галереї Арт на Мур – сім,я художника дала їй назву «Музика, яку я бачу».
"Це було справжнє свято,- напише в Фейсбук Марина Ніконорова. - На виставці були представлені роботи, які художник не встиг дописати, ескізи, картони, начерки, задумки, які були відправними точками при створенні творів. Щоб ця виставка відбулася, об'єдналися зусилля дуже багатьох людей - Слава Ніконоров написав текст,Леся Дутка його перевела,Юрій Горовень розробив дизайн інформаційної сторінки,Філіп Ніконоров придумав афішу,Володимир Прокопишин підказав концепцію експозиції,Юлія Василік продумала і втілила в життя своє бачення фуршетного столу. Весь вечір лунала прекрасна музика у виконанні Ольги Довгас. На виставці зустрілися старі друзі і зав'язалися нові знайомства, прийшли завсідники вернісажів і люди, які вперше відвідали подібний захід, що знали Едуарда і ті, хто ніколи не бачив його картин. Були художники, мистецтвознавці, фотографи, журналісти, люди різного віку і політичних поглядів - всіх об'єднала любов до мистецтва, прагнення побачити, доторкнутися, заглянути в світ художника і через призму його сприйняття відкрити в собі світло.Це найкраща пам'ять, яку може побажати собі художник. Я отримала багато листів від наших друзів і родичів, що живуть в інших містах і країнах. Безмежно вдячна їм за підтримку і пам'ять…».
Нарешті, це - не фінал, як немає його у самого життя. Адже попереду, у вересні – ще одна виставка провокативної серії картин Едуарда Ніконорова, Вона пройде в приміщенні культурно-освітницького центру «Промприлад.Реновація». А далі, принаймні, ми щиро сподіваємось, буде ще багато- багато інших виставок в улюбленому Франківську…
Наталія Кононова,Ostrovok