Набита вчорашніми абітурієнтами аудиторія гудить, немов вулик. В приміщення входить викладачка, всі затихають, шуршать зошитами, дістають ручки. Почалось таїнство науки — перша в моєму житті лекція…“І що це, б%#ть, було!?”, — запитав себе я через півтори години. Весь цей час лекторша монотонно начитувала якусь пургу з підручника. Наступні чотири роки “освіти” мало чим відрізнялись. Добре, що з третього курсу я бував в університеті тільки на модулях і сесіях.Визнаємо: король — голий. Українська вища освіта — мертва. Є видимість її функціонування, але це те саме, що стверджувати “Лєнін — жив!”, вказуючи на блискучу лисину забальзамованого трупа.Викидати чотири роки життя на цю примару — безглуздо:
1) Навчальні програми університетів пристосовані для економіки знань, а не економіки мислення
90% “навчання” в ВУЗах зводиться до запам’ятовування. Терміни, дати, теореми, концепції… Все це класно і потрібно. Було. В дев’яностих і раніше. Тоді вартість інформації була в сотні разів вища — її важче було здобути. Зазвичай, тільки в університетах. Значну частку ціни праці спеціаліста складала саме інформація в його голові.
Інтернет змінив все. Сьогодні цінність створює вміння мислити, а не запам’ятовувати. Людина отримує танкери інформації просто тицьнувши по смартфону. Вартість інформації наближається до нуля, а вміння її фільтрувати, обробляти та створювати нове є основною цінністю спеціаліста.
Але в університетах цього немає! Весь пул “необхідних” знань (програму) визначили, мабуть, ще в Радянському Союзі. Вибирати з них не можна — маєш вчити все. Про аналіз ніякої мови — суцільна “зубрьожка” та запам’ятовування. Слово “креатив” взагалі є антонімом до “університету”.
Цю проблему добре висвітлив Кен Робінсон. У відео [1] він говорить про школи, але воно чудово переноситься і на реалії наших ВУЗів:
Анітрохи! Об’єм знань людства подвоюється [2] кожні два-три роки. Це означає, що за чотири роки бакалаврату отримані знання застарівають.
Наприклад, візьмемо галузь веб-аналітики. Лише за три роки кількість компаній, які надають інструменти для неї, збільшилась у 9,5 разів!
Тому навіть сучасна освітня програма не є панацеєю — гнила сама схема подачі матеріалу.
Проведу аналогію з розробкою софту. Не бійтесь, це простий приклад)
Існують дві основні способи розробки програм: каскадна та agile (від слова “гнучкість”).
Каскад є застарілою моделлю, її суть в тотальному плануванні найдрібніших нюансів з самого початку. Ми отримали вимоги, розпланували весь проект — і фігачимо. І якщо посеред процесу клієнт скаже: “Ви знаєте, я тут трошки передумав, мені потрібні не бобри, а пінгвіни”, то потрібно переписувати весь план. Або, не дай Бог, весь софт :) Каскадна модель — це радянська “пятілєтка”, яка намагалась спланувати майбутнє.
Agile же заточений на адаптивність та зміни. А тільки зміни є постійними у нашому житті, як казав класик. Розробники реалізовують мінімально необхідні функції. Дають помацати їх клієнту, збирають нові дані та продовжують роботу. Планування та втілення відбувається маленькими кроками, що в рази спрощує роботу та скорочує строки.
Наші програми будуються по каскадній моделі: запланували “пятілєтку” — і вперед без оглядки. Ефективною може бути виключно “Agile” освіта, коли педагоги невпинно аналізують галузь, оновлюють програму та отримують зворотній зв’язок від студентів.
3) Для більшості професій потрібні місяці навчання, а не роки.
Знайома закінчила магістратуру і пішла працювати бухгалтером. Інша знайома теж пішла працювати бухом. Тільки вона закінчила курси. За три місяці. І на п’ять років молодша. Обидві заробляють приблизно однакову суму на рівнозначних посадах.
Якщо уважно проаналізувати цей факт, погадати на кавовій гущі, розкласти карти Таро, створити гороскоп для Овнів на 31 червня 2023 року та постригти бобрів, то можна дійти до цікавої думки:
ЧОМУ!? Чому людина втрачає п’ять років життя на переписування радянських конспектів [3], а економіка — 10000 людино-годин для навчання професії, яку можна освоїти за три місяці!?
Більшість професій не потребують п’ятирічної освіти. Достатньо засвоїти основи — і йти працювати, навчаючись в процесі (практика+книги, курси, конференції та спілкування). Це той же agile підхід, тільки з точки зору спеціаліста. Результат: людина раніше отримує гроші та реальні знання, економіка — ВВП. Всі задоволені.
Я за “освітою” фінансист. За діяльністю — маркетолог та підприємець. Маркетингом почав займатись з ведення пабліку свого проекту. Освоїв SMM, потім перейшов у PR, попрацював маркетологом, навчився вести рекламні кампанії. В результаті за два роки отримав цілісне розуміння галузі комунікацій + масу навичок та зв’язків. За два роки на факультеті маркетингу, максимум, про щоб я дізнався це концепт “4P”чи академічне визначення терміну “цільова аудиторія”.
Вищесказане не стосується медичних, військових та деяких технічних професій. Ви ж не дасте хірургу вирізати апендикс, якщо він знає тільки будову носоглотку. Всі інші — будь ласка. Почати кар’єру можна в будь-який момент.
4) В українських ВУЗах є два типи викладачів: перманентні лузери або святі меценати
Співвідношення десь 90/10.
Ну не може. Не може викладач думати про самоосвіту, розвиток та педагогіку, якщо в неї зарплата [4] 4000 грн. Оренда квартири в Києві стільки коштує.
Так само не можна розповідати про менеджмент, не маючи і дня досвіду управління процесами чи людьми.
Що я кажу. Замість тисячі cлів, і з якорєм на груді:
І сміх, і гріх. Це фото є символом нашої вищої освіти. Більшість викладачів — лузери. Це сумно, цього не хочеться визнавати, але так і є. Все життя вони працювали виключно в університетах, відірвані від реального світу, на зарплату в $100 баксів.
Ще є інші. Ті самі святі меценати. Якщо уважно придивитись, то над їх головами можна помітити невеличке сяйво. Вони вміють очищувати воду силою думки, зцілювати хворих та добре роблять свою справу. Це або люди, які організували інше джерело доходу та викладають, бо це їм подобається. Або ті, хто настільки фанатично любить свою справу, що готові змиритись з відсутністю грошей.
На жаль, хороший викладач в університеті — статистична похибка, яка підтверджує правило.
5) Університети відірвані від реальності
Вони не дають практичних навичок. Теорія та фундаментальні знання важливі, але без практики вони забуваються. Знання є ефективними, якщо вони засвоюються по тому ж agile принципу — циклами “теорія-практика-теорія”. Тому п’ять років тотальної “зубрьожки” є безцільною витратою часу та грошей.
Думка зі сторони:
Данило Голота [6], 21 рік
Senior Account Manager вHoshva PR [7]
Cпіворганізатор Travelage [8]
(Без диплому)
“Щоб бути крутим в своїй професії, ви маєте володіти навичками, які дає досвід. Проблема українських університетів в тому, що вони дають лише теорію.
Набагато ціннішою є людина, яка вміє розібрати і зібрати автомобіль, ніж та, яка знає історію автомобільної індустрії, біографію Форда, назви всіх деталей та тенденції автомобілебудування. Університет дає теоретичну базу, бо більшість викладачів в ньому теоретики, які в принципі не можуть дати практичних знань.
Щоб бути експертом, вміти вирішувати проблеми в своїй професії та косити бабло, потрібно пахати, і робити це бігом. А чотири роки теорії в університеті мають дуже низький КПД з розрахунку на витрачений час.”
