Як СБУ створює "сепарів" або звідки в Сєверодонецьку взялося 18 тисяч сепаратистів?

Опубликовано: 10.03.2016. 21:51

На днях, за принципом "колективної відповідальності" до сепаратистів був зарахований відомий луганський журналіст (до речі, заслужений журналіст України), нині - кореспондент Укрінформу (в різні періоди працював в газетах "Негоциант", "Україна молода", "Бізнес", "Сельське життя" і т.д.) Михайло Бублик, який виїхав з Луганська ще у 2014 р. До речі,  більше туди  він жодного разу не в'їзджав і весь цей час проживав і працював, і зараз проживає і працює  в м. Сєверодонецьк, що є українською територією.  Однак, на днях, мабуть "для   показників СБУ ", його пенсію  і соціальні виплати як переселенця також  було заблоковано.  Михайло Олександрович - автор багатьох публікацій і нашого видання.

Михайло Бублик, кореспондент Укрінформу

Здається, деяким державним структурам або окремим чиновникам дуже кортить створити таку собі "пекульну машину", яка б виконувала   інструкцію -  знайти псевдопереселенців та  негайно їх покарати.

Що ж, ситуація в країні така, що дійсно багато переселенців за принципом "маятника" часто їздять до Луганська- Донецька: у людей там залишились родичі, хворі, майно, до якого треба навідуватися, бо держава поки що нічого не зробила  для полегшення життя переселенців. Тому зарахування до "сепаратистів" за принципом "скільки разів "в"їхав-виїхав" , вважають аналітики, треба  здійснювати  обачливо.

Тим більш, що  це дуже погано і в політичному сенсі - бо відштовхує від держави її громадян, оскількі  держава демонструє, що в складний для них час ставиться до людей підозріло та дріб'язково, бездушно та формально. 

Ось, наприклад, ситуація із  Сєверодонецьком.  Нарешті, очільника СБУ тепер його підлеглі можуть порадувати: тільки в одному лише стотисячному Сєверодонецьку  вони викрили 18 тисяч (!) "запеклих сепаратистів".

"Цілих три повнокровні бригади!!! На жаль, не можу зіслатися на прес-службу відомства - інформація добута оперативним шляхом, - комментує Михайло Бублик. - Спитаєте, як це мені вдалося? Розповідаю. Пенсійну книжку я отримав на руки десь наприкінці січня, але є в мене деякі заслуги перед державою. Мабуть, не дуже визначні - держава оцінила їх усього в 263 гривні доплат до пенсії, причому змусила оформлювати їх окремо від "основної" біганини. І коли я з полегшенням покинув стіни Пенсійного фонду, гадаючи, що цей візит був останнім, мені зателефонувала жіночка, яка приймала мою заяву.

Чиновниця з погано прихованою радістю в голосі повідомила, що збирається порвати на клапті щойно прийняті від мене папірці. На тій підставі, що СБУ заблокувала мою пенсію. Зізнаюсь, подальше спілкування відбувалось на підвищених тонах (правда, без використання обсценної лексики), але це дозволило "розкрутити" співрозмовницю на зізнання:

- Нас от тільки-но викликали на термінову нараду і сказали, що по нашому відділенню пенсії заблоковані 18 тисячам переселенців. У тому числі й вам.

Задля справедливості мушу уточнити: вже хвилин за десять вона зателефонувала знову і вже більш лагідно заспокоїла: мою заяву рвати вона передумала. Підозрюю - подивилась на копію документа, де вказана професія: "журналіст".

…Хто ті 17999 літніх людей, яких позбавили засобів до існування - ще не з'ясував. Але ж про етапи своєї власної біографії останніх двох років мені відомо все ж трохи краще, ніж найкращим з бійців "невидимого фронту". І тому зі значною дозою впевненості можу стверджувати: особисто я не сепаратист. І як виїхав з окупованої території ще 2014 року, так туди жодного разу не повертався.

Мене більше цікавить, які претензії висунув Василь Сергійович (Грицак, голова Служби безпеки України, - ред.) до моєї скромної персони. Ну, і до решти моїх побратимів по нещастю. Телефонний дзвінок до керівниці обласного відділку ПФУ Ольги Шарунової ситуації не прояснив; офіційне звернення (через прес-секретаря Управління СБУ в Луганській області) і неофіційне спілкування зі знайомими офіцерами - теж: всі порадили звертатись до головної "контори" на вул. Володимирській у місті Києві, мовляв, там цим займались. І тоді невідворотно постала проблема методики, за якою діяли наші поборювачі переселенської корупції.

Взяти хоча б цей просто анекдотичний "прокол". 25 лютого, разом із повідомленням про прес-конференцію Грицака, офіційний сайт СБУ оприлюднив "докази" існування корупційних схем у сфері соціальної допомоги вимушеним переселенцям. У наведеній таблиці фігурувало три адреси, де були зареєстровані тисячі біженців. Рекорд установив Сєверодонецьк: тут, за адресою Новікова,15-б зареєстрували аж 7500 переселенців. Від такої "новини" очі вилізли на лоба і довго не хотіли повертатись на місце. Вразила не вказана кількість, а те, що СБУ-шні… розслідувачі навіть не поцікавились: а що ж там розташоване - за цією адресою?

А розташоване тут… Управління праці та соціального захисту населення Сєверодонецької міської ради. І самого лише цього факту вистачило б, аби засумніватись, чи слід видавати таку "сенсаційну" інформацію у відкритий доступ. Зрозуміло, що нікого в цій установі за її (установи) адресою не реєстрували. Я подивився на власну довідку: ні, там указані дім і вулиця, які я називав як свій тимчасовий прихисток; опитав знайомих - і дійшов висновку, що "винний" у цьому курйозі штамп, яким довідки "припечатували" у міському відділенні Державної міграційної служби.

На штампі - напис великими літерами: МІСЦЕ ПЕРЕБУВАННЯ ЗАРЕЄСТРОВАНЕ ЗА АДРЕСОЮ. Адреса - вулиця Новікова, 15б. Згоден, напис можна трактувати і так, і сяк. Або це є місце, де відбувався сам акт реєстрації - і тоді все правильно - або мається на увазі адреса, за якою зареєстровано переселенця. Але скільки часу (та неймовірних зусиль) знадобилося б авторам доповіді, щоб підняти телефонну трубку й уточнити… диспозицію?

Поміркуємо ще над методикою служби. Очільник СБУ на доповіді 25 лютого заявив, що "кількість фіктивних переселенців коливається у межах від 500 до 900 тис. осіб" і тут же вдався до обчислень: якщо ті 900 тисяч отримують по 1074 гривні щомісяця, то загалом держава втрачає за той же місяць 966 мільйонів.

Вражає уже сам розбіг між наведеними числами: 400 тисяч. Точність - як в аптеці. Але ж за цими цифрами стоять долі тисяч і тисяч конкретних людей. Звернусь до власного досвіду та досвіду деяких своїх знайомих. Єдиний варіант, за якого ми могли опинитись у цих "проскрипційних списках" - це відсутність наших даних у базах осіб тих, хто звернувся до Служби безпеки за перепустками в зону окупації. Ну, виїхали ми звідти ще до того, як ті перепустки взагалі були введені в обіг, і більше повернутися не намагались. Хлопці мали б замислитись, а яким чином - якщо йдеться про шахрайство - ми взагалі примудрились оформити свої пенсії, не перетинаючи лінії розмежування?

Якісь злочинні угруповання допомогли? То пред'явіть нам доведені до ладу кримінальні справи.

Особисто мені, щоб отримати доволі мізерну, як на нинішній рівень життя, пенсію, довелось об'їздити пів України (ну, от така в мене трудова біографія - Київ, Конотоп, Донецьк, Луганськ…). І після цього мене звинувачують в шахрайстві? Подавати до суду? В мене нема таких грошей, але якщо хтось із юристів запропонує свої безкоштовні послуги (точніше, оплачені тим чи іншим фондом) - відмовлятись не буду.

Поки що ж, ми бачимо, СБУ практикує так звану "колективну відповідальність". Улюблений метод тоталітарних режимів. І коли вже офіційна особа не в змозі порахувати, 900 тисяч у нас шахраїв - чи лише 500 тисяч, і карає всіх підряд, підозрюючи існування злочинних схем, то в мене виникає зустрічна підозра: а хто може «кришувати» ці схеми, якщо вони є настільки масовими? Може, сюди б мали бути, в першу чергу, спрямовані зусилля наших силових структур?

Нарешті - про Мінсоцполітики. Якось не личить керівникові міністерства не виконувати того, у чому сам же переконував. 22 лютого Павло Розенко запевняв [1]: "Ми не робимо тотальної перереєстрації чи тотальної зміни виплат переселенцям. Це будуть точкові заходи, які стосуватимуться окремих людей, до яких у СБУ є обгрунтовані підстави, що вони не мешкають на території, підконтрольній українській владі".

18 тисяч на один лише Сєверодонецьк - це "точковий захід"?

А ще очільник міністерства запевнив, буцімто ті, хто випадково потрапив до списків СБУ, можуть не хвилюватись, оскільки для виправлення ситуації достатньо буде звернутись особисто до органів соцзахисту. П'ять хвилин - і проблема вирішена.

Наскільки це реально? Спробуємо підрахувати.

Візьмемо той-таки конкретний Сєверодонецьк. 18 тисяч по п'ять хвилин - це 187,5 восьмигодинних робочих днів. Але ж наші установи працюють по п'ять днів на тиждень, тобто аби "пропустити" всі 18 тисяч, знадобиться 262 робочих дні. З половиною. Та й не лише переселенцями займається відділення - у них "своїх" пенсіонерів вистачає. Якщо ж вирахувати свята… Тобто, пенсіонеру може знадобитися рік, аби відновити справедливість. Чи доживе? Ну, і хто ж тут здіймає паніку?

І про які п'ять хвилин взагалі мова?! А якщо біженець опинився у віддаленому селі, а до райцентру автобуси ходять двічі на тиждень? Нашим високопоставленим чиновникам подібні ситуації не відомі?

І останнє. Мінсоцполітики незадовго до всіх цих подій повідомило, що в Україні зареєстровано 1,7 млн вимушених переселенців. Такою кількістю вітчизняні посадовці розчулюють Європу. То, може, час уже відмінусувати оті самі 900 тисяч і відзвітувати перед іноземними спонсорами про допущену помилку?

Вони якраз шукають приводів, аби послабити санкційний зашморг на горлі в Путіна".

Ostrovok.lg.ua