Опубликовано: 21.03.2016. 23:25
Про те, що правовий нігілізм – явище поширене в сучасному українському суспільстві, пишуть давно. Зневага до норм права окремої особи народжується на побутовому ґрунті: викинуте під ноги сміття, перевищена на дорозі швидкість, ненормативна лексика на вулиці і відсутність адекватної реакції суспільства у вигляді протоколу про адміністративне правопорушення чи, принаймні, зауваження, викликають впевненість або у своїй винятковості і безкарності, або у сприйнятті таких дій співгромадянами. Інші чинять те ж саме, бо так, на їхню думку, легше прожити. Правовий нігілізм поширюється як вірус серед різних груп населення, не виключаючи верхівку суспільної піраміди, де сформувалася каста «недоторканих», котрі дозволяють собі ігнорувати норми права і, в багатьох випадках, уникають покарання. Це приводить до того, що загальна превенція не діє. Коли правопорушення стають масовими, вони сприймаються як норма, а правомірна поведінка – як девіація. Право перестає виконувати свою функцію – регулювання суспільних відносин.
«Сміттєва люстрація», обливання людей зеленкою, закидання установ яйцями та камінням, руйнування пам’ятників, палаючі у середмісті шини, порушення принципу презумпції невинуватості, напади на посольство та «Сбербанк» Росії, перекриття доріг мітингуючими, блокування вантажівок з РФ – це не прояви патріотизму і революційності, це прояви правового нігілізму, які нещадно знищують довіру до держави і всередині країни, і за її межами. Апофеозом ігнорування українського законодавства стала участь частини населення у псевдореферендумах в Криму та Донбасі в березні та травні 2014 року.
Не дивно, що реформування правоохоронних органів, судової системи, боротьба з корупцією в Україні сьогодні визначені як першочергові завдання. Створення патрульної поліції, Національного антикорупційного бюро, Національної агенції з питань запобігання корупції, Антикорупційної прокуратури, переатестація кадрів Національної поліції, суддів та ряд інших заходів дають підстави говорити про намагання суспільства і влади посилити роль права, дають підстави для стриманого оптимізму.
Людство свого часу пройшло шлях від дикості і варварства до цивілізації, атрибутами якої є право та держава, витративши на це тисячі років.
Спроба знищення держави Україна за допомогою агресії РФ та інспірованого путінським режимом внутрішнього заколоту в Луганську та Донецьку – це не що інше, як спроба за кілька років повернути населення України до тих часів, коли суспільні відносини регулювалися силою зброї та панувало право сильного, до варварства і дикості.
Для того, щоб переконатися у справедливості цього твердження, достатньо задати собі питання: «На якій підставі «представники» окупованих територій України вимагають для себе особливого статусу і права диктувати свою волю всій державі? Чим ці території відрізняються від будь-якого району чи області України? Чому ті люди, які вчинили державну зраду, продовжують кожного дня вбивати і калічити громадян України, руйнувати міста і села, не боячись відповідальності ні за українським, ні за міжнародним законодавством?»
Відповідь може бути одна: «Тому, що «керівництво» цих територій і ті, хто їх підтримує, відчувають за собою країну з населенням у 140 мільйонів, досить потужну армію з ядерною зброєю, фінансову, інформаційну, дипломатичну підтримку Росії. Також вони розраховують на підтримку тієї частини українського суспільства, в плани якої проживання в умовах правової держави ніяк не входить. Нас елементарно залякують, вимагаючи капітуляції перед підлою, підступною, жорстокою і нахабною силою».
Путін і компанія готують Україні «федералізацію», результатом якої буде поділ території України на частини, очолювані «Гоблінами», «Захарами», Плотницькими, Болотовими та іншими «видатними державними діячами». Що вони будуть робити з населенням України, «Газпром», «Роснефть», «ВАЗ» та інших не обходить, головне, щоб був збережений український ринок збуту для російських енергоносіїв та товарів. Головне, щоб була збережена власність російських компаній. Також, в умовах демографічної кризи, Росія дуже зацікавлена в Україні як джерелі російськомовної робочої сили і кваліфікованих кадрів, на підготовку яких не витрачається ні копійки. Не можна скидати з рахунків і геополітичні амбіції РФ.
Україна знаходиться в дуже непростій ситуації, і подолання правового нігілізму населення, в першу чергу, в частині ставлення до своєї держави, є одним з напрямків виходу з цієї кризи. Так, у нас багато недоліків, проблем і прорахунків. Але це не Україна анексувала Воронезьку область, а Росія – АР Крим, не українці захопили відділок поліції в Ростові, а росіянин Гіркін – відділення міліції в Слов’янську. Так, Україна не змогла забезпечити безпеку частини своїх громадян від зовнішньої агресії з боку Росії та заколотників, які ту агресію підтримали. Це великий сором і біль. Це гірка наука на довгі роки. Але це не привід ганьбити і паплюжити свою Батьківщину.
Для тих, хто не усвідомлює цінності власної держави, варто нагадати, що поляки з 1795 по 1918 рік боролися за відродження Речі Посполитої, палестинці ведуть боротьбу з 1947 року до сьогодні, багатомільйонний народ курдів, розкиданий по території Туреччини, Сирії, Іраку і сьогодні виборює право на власну державність. Росіяни, грузини, литовці, латиші, естонці, чехи, словаки, хорвати, словенці та багато інших народів, скориставшись першою-ліпшою нагодою створили незалежні держави, тому що їх існування є, хоч і недостатньою, але необхідною умовою для розвитку народу. Українці також мають право на існування своєї власної держави з 1 грудня 1991 року, що визнано всіма членами міжнародного співтовариства, в тому числі 5 грудня 1991 року і Росією. Разом з тим варто зауважити, що Преамбула української Конституції, прийнятої в 1996 році, визначає Український народ як громадян України всіх національностей. «Декларація прав національностей України» від 1 листопада 1991 року та Закон «Про національні меншини» від 25 червня 1992 року гарантують всім народам, національним групам, громадянам, незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи. Також в Конституції закріплені обов’язки громадян України: захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів; обов’язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки; сплачувати податки і збори; додержуватися Конституції та законів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Порівняно з переліком прав і свобод – небагато.
Тож кожного разу, коли ми згадаємо, що нам винна Україна, не забудьмо заглянути в цей перелік, можливо і ми їй щось заборгували.
Сергій Петренко, спеціально для "Ostrovok'"