Після майже 10 років розшуку і півтора роки судових засідань суд нарешті виніс вирок убивці журналіста Георгія Гонгадзе. Екс-генерал "наружки" Олексій Пукач отримав довічне ув’язнення за свій злочин, і після розгляду апеляції і касації, скоріше з все, буде відправлений у Менську колонію.
Втім Пукача засуджено навіть не за статтею вбивство на замовлення. Суд так і не встановив мотиву вбивства журналіста, вказавши, що Пукач виконував наказ покійного міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка.
Наразі справа екс-міністра фактично заморожена і по ній давно немає новин. Але мертвого легше призначити головним замовником убивства.
Втім, наостанок Пукач все ж згадав Леоніда Кучму і Володимира Литвина, натякнувши на їх причетність до вбивства.
Вирок екс-генералу оголошували в одному з найтісніших залів Печерського суду. Попри те, що із залу винесли всі лавки, туди змогла потрапити зранку лише половина журналістів. Олексій Пукач сидів в клітці з незворушним обличчям і мовчав.
5 годинний вирок – це фактично зібрані з різних джерел подробиці стеження та вбивства журналіста Гонгадзе.
Зачитування вироку почалося зі справи Олексія Подольського, якого за громадську діяльність Пукач разом з двома міліціонерами у червні 2000 року також вивіз до лісу.
Подольского "упіймали" в центрі Києва, коли він намагався зловити машину, щоб доїхати на Оболонь. В автомобілі його скрутили та били гумовими кийками. Потім вивезли до лісу в Чернігівській області, де поклали на землю, били ногами, всіляко ображали і принижували. Потім один зі спільників Пукача зняв з Подольського ремінь і спробував його душити.
Після цього міліціонери залишили його в лісі, і самі повернулися на автомобілі в Київ.
Фактично те, що робили міліціонери з Подольським, вони через кілька місяців повторять з Георгієм Гонгадзе. Але значно жорстокіше, після чого журналісту не вдасться вижити.
В епізоді по Подольському суд вперше посилається на те, що Пукач діяв за наказом "особи, справа щодо якої виділена в окреме провадження".
Судячи з того, що ця особа роздавала накази зі службового кабінету на вулиці Богомольця, 10, не важко здогадатися, що йдеться про екс-міністра внутрішніх справ, покійного Юрія Кравченка.
Судом встановлено, що у липні 2000 року в приміщенні МВС по вулиці Богомольця 10 в порушення статей 34, 60 Конституції України, статей 1, 5, 10, 11 п.10 закону "Про міліцію"... особа, справа щодо якої виділена в окреме провадження... віддала усний наказ Пукачу здійснювати негласні оперативно розшукові заходи щодо Гонгадзе".
Після того, як Гонгадзе 14 липня звернувся з заявою до Генпрокуратури про незаконне стеження за ним, а інформація набула розголосу, Кравченко дав розпорядження припинити за ним стеження.
Однак після нових публікацій журналіста в "Українській правді" 13 і 14-го серпня в своєму службовому кабінеті Кравченко "усно надав голові Головного управління кримінального пошуку МВС України Пукачу явно злочинний наказ вбити журналіста Гонгадзе для припинення в такий спосіб його журналістської діяльності, спрямованої на створення критичних статей щодо влади".
"Усвідомлюючи явно злочинний наказ... Пукач погодився його виконати", - зачитав суддя Мельник.
Як вказано у вироку, 15 вересня Пукач наказав своїм підлеглим Протасову, Костенку та Поповичу (вже засуджені за убивство журналіста 2009 році) та іншим співробітникам продовжити негласне стеження за Гонгадзе.
"15 вересня, не ставлячи їх до відома про злочинний наказ особи, справа щодо якої виділена в окреме провадження, Пукач запропонував Протасову, Костенку та Поповичу затримати Гонгадзе, вивезти його за межі міста, побити, залякати з метою примусити припинити публікувати критичні статті на адресу вищих посадових осіб України", - йдеться у вироку.
Злочинці розробили схему, що Георгія Гонгадзе захоплять, коли він вийде з будинку на бульварі Лесі Українки та стане ловити таксі. Попович мав під'їхати до нього, попросити сісти на заднє сидіння, мотивуючи це тим, що переднє зламане і заблокувати задні двері, щоб журналіст не зміг вискочити. Однак 15 вересня план не вдалося реалізувати, бо Попович не знав журналіста в обличчя, пропустив сигнал, і Гонгадзе спіймав іншу машину.
Але 16 вересня міліціонери втілили свій злочинний намір. В машині Георгію скрутили руки, Пукач бив його гумовим кийком, а на умовляння журналіста відпустити його або дати змогу передати ключі дружині, що чекала його з двома малими доньками, відповіли знущаннями.
На виїзді з Києва, на Одеській трасі, Пукач вийшов з автомобіля "Хюндай соната", і підійшов до іншого міліцейського автомобіля, що їхав трохи позаду. Начальник наружки наказав припинити супровід.
Тим часом за Києвом Попович кілька разів змінив номерні знаки на автомобілі "Хюндай соната", щоб унеможливити стеження за ним. Після 23:45 години вони прибули в село Сухоліси, де на подвір'ї тестя Пукача останній взяв мотузку і лопату.
Після цього Гонгадзе вивезли у безлюдне місце біля лісу, за 3 кілометри від села Сухоліси.
Там згадані особи "діючи з особистої зацікавленості та кар'єрних спонукань, не бажаючи ускладнювати стосунки з Пукачем та сподіваючись отримати його прихильність щодо просування по службі, вступили з Пукачем, що не ставив їх до відома, що діє за наказом особи, справу проти якої виділено в окреме провадження, у злочинну змову з розподілом ролей щодо вбивства Гонгадзе".
Попович за вказівкою Пукача викопав яму шириною 70 см та глибиною 1 метр. До цієї ями принесли зв’язаного Гонгадзе та поклали обличчям вниз. Витягли з кишень хустинку і ключі, перевернули. Розуміючи що відбувається, Георгій просив його не вбивати. Замість того Пукач "запхав йому в горло хустинку і став душити руками, а Костенко утримував його за плечі".
Наступні абзаци людям з нормальною нервовою системою краще не читати. Навіть здоровецький чоловік суддя Мельник, оголошуючи свідчення, часто зупинявся в читанні цих рядків і судорожно хапав повітря.
 |
| адвокат і прокурори слухали, схиливши голови |
"Оскільки в такий спосіб задушити Гонгадзе не вдалося, Попович, діючи узгоджено з іншими співучасниками злочину, діючи за вказівкою Пукача, витягнув зі штанів Гонгадзе ремінь та передав його в якості знаряддя убивства Пукачу. Зробивши з нього петлю, Пукач накинув її на шию Гонгадзе, вперся коліном в ділянку грудей і силою почав затягувати. В цей час Протасов утримував Гонгадзе за плечі, а Костенко за ноги. Намагаючись уникнути смерті, Гонгадзе набрав у груди повітря. Тоді за вказівкою Пукача...Попович, щоб змусити Гонгадзе видихнути повітря, наніс потерпілому декілька ударів п'ятою у живіт", - читав суддя.
Журналісту зламали щитоподібний хрящ, і він помер. Після цього злочинці, впевнившись у смерті, скинули тіло до ями, дістали каністру з бензином, облили ним тіло, і Пукач його підпалив. Коли полум'я затихло, вони закидали могилу, і накрили її травою.
Після цього злочинці поїхали до Києва, викинувши дорогою в різних місцях речі журналіста, та кілька разів змінивши номерні знаки. При цьому вони ще заїхали повечеряти до ресторану і випили пляшку горілки.
Наступного дня Пукач доповів про виконаний злочин Кравченку, а також разом з Поповичем викинув сумку та мобільний журналіста в Дніпро та Русанівський канал.
Зникнення Георгія Гонгадзе стало головною подією того часу. Колеги вели активні пошуки.
Тому, у жовтні, знову ж таки "діючи за наказом особи, справу щодо якої виділено в окреме провадження", Пукач повернувся на місце злочину, викопав тіло, відітнув голову та перезаховав тіло у Таращанському лісі, де його і знайшли листопаді.
А 27 листопада Олександр Мороз оприлюднив плівки Миколи Мельниченка, де містилися розмови президента Кучми з главою президентської адміністрації Литвином і Кравченком щодо знищення Гонгадзе.
Внаслідок касетного скандалу Кравченко втратив посаду міністра, був відправлений губернатором на Херсонщину, але в грудні 2002 року повернувся в Київ і очолив Державну податкову адміністрацію.
У цей час генпрокурором замість Олексія Потебенька став Святослав Піскун, і прокуратура надіслала запит до МВС щодо надання інформації про службові табелі, з яких можна було встановити, хто вів стеження за Гонгадзе.
Улітку 2003 Пукач, за даними суду, зустрівся знову з Кравченком і той наказав йому знищити документацію по стеженню.
Саме за це його і затримали у 2003 році, але генералу вдалося втекти, після того як суд випустив його на підписку про невиїзд.
У своїх свідченнях Пукач визнав лише те, що перезаховав тіло. Водночас убивство жрналіста він представив як нещасний випадок.
За версією Пукача, вони збиралися вивести Георгія Гонгадзе до лісу, так само як і Олексія Подольського, налякати і відпустити.
При цьому Пукач заявив, що підозрював Гонгадзе у шпіонажі, і намагався таким чином отримати від нього докази. Однак, за словами підсудного, журналіст лише зізнався, що збирав інформацію для посольств інших держав для зміни влади в Україні і мав за це отримати 400 тисяч доларів.
Весь цей час Пукач намагався представити себе як борця зі шпигунами [1], який ледь чи не зупинив державний переворот, який готували Георгія Гонгадзе, Олексій Подольський і Олена Притула з 1997 року.
 |
"Я думаю, що він вигадав це, щоб якось легітимізувати перед судом вбивство, яке він здійснив за наказом головнокомандувача", - припускає захисник потерпілої Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко.
Адвокат розповіла, що протягом процесу Пукач кілька разів змінював свої свідчення.
"Спочатку він казав, що був наказ "вбити, спалити, закопати", розповідав, як вони брали каністру з бензином, а потім починає розповідати [2], що не хотів вбивати, а натиснув на хрящ і Гонгадзе виявився мертвим, хоча інші свідки говорять зовсім інше", - заявила Теличенко.
"Зі свідчень відомо, що він закривав йому хустинкою рота і не давав дихати. Як при цьому він збирався отримати інформацію, а Георгій міг щось говорити?" - обурилась адвокат у перерві засідання.
Після перших двох з половиною годин читання вироку Теличенко прокоментувала почуте: "Вирок написаний дуже ретельно, чітко вказано, де він давав які свідчення, але суд забув повторити одне зі свідчень Пукача, де він крім прізвища Кравченка, називав Литвина і Кучму".
"Я думаю, в кінці ми побачимо, що суд скаже, що всі вказівки давав Кравченко і на цьому всі нитки до замовників обрубляться", - сказала адвокат.
Теличенко не помилилася. В наступні дві з половиною години суд зачитав те, що повідомили свідки, а також матеріали експертизи тіла Гонгадзе. Більшість з них стосувались незаконного стеження за Гонгадзе, а свідчення трьох спільників лише додали жахливих подробиць убивства. Так само, як і матеріали експертизи.
Останніми суд зачитав свідчення Миколи Мельниченка про його адіозаписи. Однак, як виявилось, суд не взяв їх до уваги. Підставою стало те, що Мельниченко фактично займався оперативно-розшуковою діяльністю, на що не мав наданих законом повноважень.
Після цього суд оголосив вирок – довічне ув’язнення.
Майже п"ять годин, поки читався вирок, Пукач слухав його з незворушним виразом обличчя. Він тримав руки на перекладині клітки, стискаючи книжку. Як здалося журналістам, то був молитовник.
Оголосивши вирок, суддя Мельник звернувся до Пукача і ще раз наголосив для нього, що той засуджений до пожиттєвого ув'язнення, втратив звання генерала, а також... не має права три роки займати державні посади.
"Ви погоджуєтесь з вироком?", - запитав суддя.
"Я погоджусь з ним, коли в цій клітці разом зі мною будуть Кучма і Литвин", - несподівано відповів Пукач.
Журналісти завмерли в очікуванні продовження викриттів. "То Кучма і Литвин причетні до вбивства, ви це підтверджуєте? "Скажіть нам, поки у вас є ще час", але засуджений мовчав:
"Я казав це слідству і суду, але слухати мене хотіла лише одна людина – Федур", - кинув він. Можливо, Пукач хотів щось знову розповісти про "шпигунів", але передумав. Він лише кинув наостанок: "Спитайте за мотиви і умисел в Кучми і Литвина [3], вони вам більше розкажуть".
Фактично, ці слова є першим публічним звинуваченням Кучми і Литвина з боку Пукача. Хоча, насправді, в матеріалах справи вони вже фігурували не раз.
"Він назвав. Він чітко сказав, що це Кучма. Він назвав Литвина і Кравченка. Зараз в кінці ці прізвища назвав", - розповів журналіст.
"Він казав: після того, як я вбив Гонгадзе, він поїхав, зустрічався з замовниками вбивства. На цій зустрічі був Литвин. І його (Пукача) представили Литвину: це той самий хлопець, начальник нашої розвідки, який вивіз і вбив Гонгадзе. На що Литвин сказав: я знаю", - розповів Подольський.
"І Кравченко запевняв Литвина, що він відданий президенту і виконає будь-який наказ. І Литвин все при цьому кивав головою", - процитував Пукача журналіст.
"Там був Джига і Фере", - додав Подольський.
"Слава Богу, що тепер це чули й ви, і ніхто вже не скаже, що це Теличенко вигадує. Він десятки разів називав імена Кучми і Литвина, розповідав, де і коли зустрічався з Литвином. Але суд це чомусь проігнорував", - сказала адвокат Мирослави Гонгадзе після суду.
Суд залишив єдиним замовником Юрія Кравченка. Мертві, як відомо, не можуть давати свідчення суду і захищатися. Хоча вже зараз зрозуміло, що версія Пукача про боротьбу зі шпигунами ніяк не в'яжеться з наказом Кравченка вбити того, хто пише статті, що ганьблять президента.
Печерський суд двічі відмовився допитувати Кучму і Литвина, хоча, можливо, один з абзаців у вироку Пукачу звучав би тоді так: [5]
"Враховуючи вказівку Кучми Л.Д., Кравченко Ю.Ф. в районі 13-14 вересня 2000 року в службовому кабінеті в МВС, діючи з особистої заінтересованості та кар'єрних спонукань, не бажаючи ускладнювати стосунки з Кучмою Л.Д., дав Пукачу О.П. злочинний наказ убити журналіста Гонгадзе Г.Р. з метою припинення в такий спосіб його журналістської діяльності".
І це було б уже підставою порушувати нову справу проти Кучми.
По факту все не так – справа по Кравченку заморожена, справа по Кучмі закрита судом влітку 2012 року.
Щоправда тепер є понад 100 сторінок вироку, який описує, на які нелюдські звірства може піти влада, щоб зберегти свій "душевний" комфорт.