«Це не окоп, це могила» (Як минають дні солдатів, які місяцями сидять у траншеях)

Опубликовано: 25.02.2024. 20:31

За два роки від початку повномасштабного вторгнення в Україні загинули десятки тисяч українських та російських солдатів. При цьому лінія фронту майже не рухається: жодна зі сторін не може прорвати її або досягти вирішальної переваги. Боротьба вже давно йде на виснаження, тобто на винищення ресурсів один одного. Головний із них — це люди, а головне місце дії в такій війні — окопи. Часом військові проводять у них кілька місяців поспіль. Умови життя там важкі: солдати живуть у ямах серед сміття, вони, щурів та під постійним страхом ворожої атаки. В окопах весь фронт війни у Східній Україні. Околиці Бахмута - найяскравіший приклад. Медуза [1] розповідає, як ця війна перетворилася на окопну та як виглядають будні звичайних солдатів.

Чому бойові дії в Україні загрузли в окопах

Система траншей в Україні почала формуватись ще з війни 2014 року на Донбасі.

Учасники конфлікту споруджували потужні лінії оборони вздовж 400-кілометрового фронту. Завдяки російським системам ППО самопроголошені ДНР та ЛНР не дали українській авіації захопити перевагу у повітрі. У тому числі, тому конфлікт ув'язнений у позиційних боях.

«Пейзаж довкола нагадує мені Першу світову: артилерійські обстріли день і ніч і вогники мінометів, що палять із розритих траншів на місці колись головної дороги до Донецька», — уже тоді, 2015 року, говорив ірландський фотограф Росс Макдоннелл.

Під час повномасштабного вторгнення ситуація також згодом стабілізувалася. До грудня 2022 року лінії фронту, що протягнувся на 800–1000 кілометрів (навіть більше за Західний фронт у Першій світовій), стали досить стабільними.

Тепер все більше значення мають битви артилерій, коли гарматні розрахунки намагаються виявити та знищити один одного (у цьому їм допомагають і дрони). До кінця 2023-го Росія та Україна загрузли у нескінченному циклі наступів та відходів. Ні та, ні інша не просуваються значно вперед і при цьому зазнають великих втрат.

Так, при битві за Бахмут російські війська захоплювали площу 36 квадратних кілометрів протягом дев'яти місяців. І втратили при цьому десятки тисяч людей.

Фронти завмерли, а війну дедалі частіше почали називати окопною.

У листопаді того року тодішній головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний констатував: конфлікт дійшов патової ситуації, подібної до того, що була на Західному фронті Першої світової.

Український контрнаступ 2023 року армії РФ багато в чому вдалося зупинити саме за рахунок будівництва оборонних рубежів (не тільки траншей, а й мінних полів). У тому числі по природній перешкоді – вздовж берегів Дніпра.

Обидві армії сильно втомилися та виснажили запаси один одного.

Їхні сили, за оцінкою Валерія Залужного, стали приблизно рівними, і жодна з країн уже не може проводити «глибоких проривів».

Так, підтримка України з боку західних країн слабшає, і ЗСУ планують переходити до стратегії оборони — про це говорив і Залужний, і його наступник Олександр Сирський.

Водночас російська влада змогла впоратися з першими невдачами, мобілізувати економіку країни на військові потреби та задіяти значні резерви солдатів і техніки. Сучасні військові технології, здається, лише уповільнюють просування армій. По обидва боки добре працює ППО, що мінімізує використання авіації. А завдяки дронам, фото- та відеоспостереженню, радіолокаційним системам та супутниковому спостереженню супротивники поблизу фронту знають один про одного практично всі.

Так, український розвідник із позивним «Крим», бригада якого вже рік стоїть під Бахмутом, у січні 2023-го говорив, що зараз бійці «вже майже не вилазять із нір», бо над ними постійно літають ворожі дрони.

У таких умовах танки та бронетехніка, які можна використовувати для прориву, стають легкою мішенню для артилерії та безпілотників

Будь-яка спроба сконцентрувати техніку закінчується сотнями знищених бойових машин і піхотою, що біжить під обстрілом. Зважаючи на все, старі доктрини танкових проривів у нових умовах війни часто не працюють. У липні 2023 року сержант ЗСУ розповів The New York Times про шість згорілих західних бронетранспортерів, які були знищені одним артилерійським залпом. Подібні кадри регулярно публікувало і Міноборони РФ.

А наприкінці січня 2024 року проукраїнський блогер опублікував кадри, як українські дрони підбили 15 російських бронемашин.

«Якщо ти хочеш жити – копай» – цю нехитру максиму, як писав у репортажі з фронту журналіст Люк Могельсон, давно засвоїв кожен український піхотинець. А колишній полковник армії США та радник Центру стратегічних та міжнародних досліджень Марк Кеншан так і каже: російсько-українська війна стала Першою світовою війною з розвідувальними засобами ХХІ століття.

РОЗДІЛ 2 Як влаштовані окопи

Тепер трохи теорії. У цьому тексті ми іноді називаємо окопами траншеї. Але якщо заглиблюватися, то окоп — це індивідуальне укриття, по суті, просто дірка в землі, де розташовується солдат або знаряддя, наприклад, міномет.

Зазвичай саме з копання окопів починається будівництво оборонних рубежів. Коли кілька окопів з'єднуються між собою у мережу, виходить траншея — по суті повноцінна інженерна споруда. Між оборонними рубежами двох супротивників пролягає так звана сіра зона. За сучасною військовою наукою, траншеї розташовуються у кілька ліній — це називається глибокоешелонованою обороною. Першими йдуть передові траншеї - вони не завжди суцільні (тобто це може бути кілька не пов'язаних один з одним окопів), і в них, як правило, лише дозорні.

Далі дві-три лінії основних траншів: ними і тримають оборону. Ще далі, за кілька кілометрів від фронту, у відповідних цивільних будівлях і наметових таборах розташовується більшість військ. Так, армії зовсім не сидять впритул один навпроти одного в окопах, так вони зазнали б занадто більше втрат.

Сенс траншей у тому, щоб максимально розосередити солдатів, що несуть бойове чергування, щоб противник не міг убити багато людей одним вдалим попаданням. Росії досі вдалося створити такі системи траншей практично вздовж усієї довжини фронту, цим же зараз зайнята Україна. Самі траншеї, зазвичай, не прямі, а постійно згинаються. Це дозволяє зменшити збитки від снарядів і ускладнює штурм: потрапивши до однієї частини траншеї, солдати не зможуть прострілювати її наскрізь. З тими ж цілями ходи найчастіше роблять вузькими — в них ледве можуть розминутися двоє.

Добре укріплена траншея повинна бути щонайменше два метри завглибшки, щоб по ній можна було рухатися на повний зріст. Також її слід замаскувати, обладнати нішами для стрільби та відводами для дощової та талої води. Але на передовій дотриматися всіх вимог виходить не завжди. Адже солдати живуть під постійними обстрілами, фронт нехай і незначно, але часто рухається, а передові траншеї можуть бути лише за 70 метрів від ворожих позицій. Тому нерідко окоп побудований так, що в ньому ледве-ледь може сховатися людина. У стінах траншей роблять ніші для гранат та боєприпасів, а також так звані лисячі нори, в яких безпечніше під час обстрілу. Бортики намагаються зміцнювати деревом та іншими підручними засобами. Місцями траншеї накривають маскувальними мережами, щоб приховати їх від дронів ворога та захистити від гранат. Іноді для маскування окопа солдати навіть висаджують кущі та рослини поряд. Вони поливають їх і підгодовують імпровізованими добривами.

Окрім траншей, на захисних лініях обладнають одиночні окопи для кулеметників та бліндажі — підземні кімнати із укріпленою стелею. Їх посилюють мішками з піском, металевими листами, деревом, бетоном та всім, що є під рукою. Наприклад, дверима, залишками стін будинків і навіть чимось на зразок саморобної цеглини, зробленої з упаковок сухпайка та збройових ящиків, набитих землею. У бліндажах солдати сплять, гріються, перечікують нальоти. Таке зміцнення може витримати постріл деяких гармат артилерійських і навіть вибух декількох гранат всередині. Однак воно ж, маючи найчастіше лише один вихід, може стати пасткою для оточених бійців, з якої вже не вибратися (якщо не здатися в полон). Щоб ускладнити штурм, як він відбувається, ми розповімо пізніше, на підходах до траншеїв вішають ряди колючого дроту, встановлюють міни та розтяжки.

Щоб зброя в окопах не страждала від бруду та роси, стовбури закривають саморобними насадками з поліетилену, поролону, марлі та інших підручних матеріалів, а магазини із патронами заклеюють ізолентою. Крім того, спостережні позиції завжди намагаються розмістити в кущах, щоб не видати себе блискучою оптикою.

А для цигарок роблять спеціальні пристрої з картону, що розсіюють дим. Використовують солдати і старі трюки — на зразок манекена, що виставляється з окопа, щоб відволікти ворожого снайпера.

До обстрілу траншів артилерією солдати звикають швидко.

"Перші кілька разів було страшно. Коли тільки-но приїхав. А зараз усе це якось легше. Я став як камінь», — розповідав на початку 2023 року піхотинець української 1-ї окремої танкової бригади Дмитро.

Зводять траншеї по-різному. Іноді за допомогою спеціальних інженерних підрозділів із відповідною технікою, наприклад, ще радянськими траншеєкопачами БТМ-3.

А в окупованому Сєвєродонецьку 2023 року на такі роботи відправляли тих, кого підозрювали у співпраці із ЗСУ.

На будівництво оборонних споруд у Білгороді примусово залучали бюджетників, а в Криму робітників наймали через «Авіто», обіцяючи чотири тисячі рублів за день роботи.

Однак найчастіше солдати копають собі укриття самі. Взимку робити це особливо складно: мерзлу землю поодинці не розрити, тому один окоп три на чотири метри можуть копати одночасно десять людей. До того ж просто вирити траншею недостатньо: рівень землі в окопі постійно піднімається, і підлогу потрібно підкопувати знову, а бездоріжжя — прибирати бруд з дна. Якщо вчасно цього не робити, прибирати землю потім буде ще важче. З метою маскування більшість земляних робіт проводять уночі.

Як живуть у траншеях

Коротко кажучи, тяжко, причому незалежно від сторони. У траншеях та окопах, часто побудованих поспіхом, створити нормальні умови життя неможливо. Деколи солдати сплять покотом зі спорядженням та один одним на дерев'яних піддонах. Сміття, що накопичується, подіти нікуди, і воно, як правило, валяється прямо тут же. Зігрітися часто нема де, а багаття розводити не можна: вони демаскують позицію.

Все це супроводжується постійними обстрілами і дзижчанням дронів (причому не завжди зрозуміло, своїх чи чужих), які день і ніч кружляють над головою. Через трупи, кинуті на нічийній смузі, стоїть важкий запах гниття. Причому вони можуть лежати місяцями.

«Дихати важко. Амуніція тисне. Сморід найстрашніший. І не лише у цьому бліндажі. Все поле усіяне тілами та частинами тіл, що розкладаються. Усюди мухи. Темрява мух», — писав про перебування в окопі під Бахмутом у липні 2023 року український фотограф Костянтин Ліберов.

А бійці української 110-ї бригади після невеликого просування в Запорізькій області у квітні 2023 року натрапили на рештки російських солдатів, що вже згнили і заскелетизувалися, з яких проростали нарциси і тюльпани.

Навесні та восени, а також у сильні дощі траншеї наповнюються водою і тонуть у бруді. Це ще більше уповільнює бойові дії.

Солдати потопають по щиколотки, а то й по коліно в холодній воді або грязьовій каші.

«Коли ти мокрий ходиш окопом, земля до тебе липне. На берцях, на одязі може бути кілька кілограмів бруду… Але ти не почуваєшся брудним. Для мене це дивно. Вдома я мив руки 20 разів на день, а тут 20 разів на місяць. І, власне, цей бруд вже не сприймається як бруд. Це просто частина тебе», — розповідав у вересні 2023-го «Українській правді» боєць ЗСУ Антон Філатов.

Пересуватися та доставляти снаряди на великі відстані в таких умовах можна тільки на гусеничній техніці: вантажівки встряють намертво. Застрягла техніка противник швидко виявляє і знищує.

Холод, вогкість, непросихаючий одяг, постійна напруга, недосипання можуть буквально змінити солдатів до невпізнання.

Так, після місяця боїв під Бахмутом українського військовослужбовця з позивним «Стаєром» перестала впізнавати систему розпізнавання по обличчю на смартфоні.

Фронтові будні важко позначаються фізичному здоров'я бійців.

Наприклад, постійно мокрі стопи запалюються – у МКБ існує навіть такий діагноз – «синдром траншейної стопи». Що вже говорити про застуди, хвороби нирок і переохолоджені суглоби. Ментальний стан теж страждає.

«Бува, дзвоню дочці, питаю: „Ну, як у школі?“ Вона відповідає: „Тату, сьогодні субота!“ Ну, день бабака. Ти тупо не знаєш, який [зараз] день», — говорив в інтерв'ю Deutsche Welle у січні 2024 року український артилерист, який велику частину часу проводить у підземному бліндажі.

«На війні земля висмоктує всі емоції, яскраві переживання. Незабаром вони проходять крізь тебе і йдуть у землю», — міркував український військовий Антон Філатов.

Погіршують психологічну обстановку та інші мешканці траншей – щури та миші.

Запаси їжі, сміття, трупи, а також неприбраний з полів урожай - це відмінне живильне середовище для гризунів, які швидко розмножуються поруч або прямо всередині окопів. Десяток щурів у таких умовах здатні за кілька місяців розплодитись до сотень. Гризуни розносять хвороби та паразитів.

Військова розвідка України наприкінці 2023-го навіть повідомляла про «мишачу лихоманку» на куп'янському напрямі фронту. Через те, що бійці вдихали і поглинали з їжею мікрочастинки мишачих фекалій, їх нудило, у них свербіли шкіра та очі. Дрібні тварини знищують продовольство, одяг, каски, медикаменти, сумки та ремені, меблі та навіть проводку у пристроях зв'язку та автомобілях. Збитки можуть вимірюватися десятками тисяч доларів лише одного підрозділу. Крім того, щури заважають бійцям спати. Гризуни швидко звикають до присутності людини і в пошуках їжі можуть бігати прямо по солдатах, забиратися в спальні мішки та уніформу, а то й зовсім кусають сплячих і поранених. Наприклад, український артилерист із позивним «Слідопит» наприкінці 2023-го розповідав The Wall Street Journal, як уночі прокинувся від поколювання в підборідді: миша гризла його бороду.

У таких умовах солдати проводять місяці, бо ротації, тобто заміни підрозділів на передовий, обидві сторони проводять рідко.

«Бує, що кілька місяців твою ділянку фронту ніхто не штурмує. А ти сидиш та спостерігаєш, як нічого не відбувається. Тому небо може бути єдиною частиною простору перед очима, де постійно щось змінюється», – каже український військовий Антон Філатов.

Все це тяжко позначається на психіці багатьох солдатів.

Молодший лейтенант ЗСУ Руслан 2023-го розповів, що постійно бачить той самий сон. Руслан стрибає в окоп, але той виявляється могилою. За його словами, головне його бажання в житті зараз — знайти глибоку дірку в землі та лягти в неї.

«Після приблизно шести місяців в окопах я перестав відчувати інтерес до життя. Ти весь час в тому самому місці, щодня схожий на попередній, — так описував свої відчуття 29-річний Станіслав, який лікувався з Русланом в одному психіатричному відділенні в Києві. — Монотонність: сірі дні минають один за одним, але нічого не змінюється. У результаті я втратив апетит. Сплю також не дуже добре. Мій психологічний стан погіршився. Я став неспокійним».

Вперше ефект тривалого перебування у траншеях було вивчено за підсумками Першої світової війни. Багато солдатів тоді страждали на нервові зриви, викликані обстрілами, — їх називали «снарядним шоком», «солдатським серцем», «військовим неврозом». Термін «посттравматичний стресовий розлад» з'явився лише через 60 років. З одного боку, окоп рятує життя, але з іншого — під час бомбардування з нього неможливо втекти і він може стати могилою. Так, бійці звикають до постійної їхньої смерті і в той же час живуть з постійним напруженим відчуттям, що їхнє життя залежить від випадковості.

«Сидиш у норі, читаєш „Отче наш“ 35-й раз за півдня і боїшся, що кожен приліт буде останнім», — говорив у листопаді 2023 року український доброволець із позивним «Рівен» після 14 місяців на передовій.

З тих, хто пішов на війну одночасно з ним (у березні 2022-го), у строю залишилися небагато, наголошував він.

Співробітник «Ровена» по бригаді боєць Василь підтверджує: «Ніхто не знає, коли куди може прилетіти. Може, сьогодні я говорю, а завтра вже ні. Це лотерея. Це війна. Тут ніхто не знає, скільки кому вирішено наперед».

До невідомості кожен адаптується по-своєму. Російський контрактник із Казані, який провів три місяці на війні, розповів, що придумав для самозаспокоєння прикмети та ритуали. Наприклад, якщо він бачить у окопі кота, обов'язково гладить його: тоді залишишся цілим. Втім, найкращий спосіб вижити, додав забобонний військовослужбовець, — не потрапляти на війну зовсім.

РОЗДІЛ 4 Як виглядає війна з окопа

Як і на початку XX століття, штурмувати окопи важко і може призвести до великих втрат — тому відбувається це не часто.

Наразі процес виглядає так: спочатку за допомогою дронів (у тому числі з тепловізорами) та «розвідки боєм», у тому числі нічний, бійці намагаються виявити ворожі позиції. Іноді під час таких вилазок солдати потрапляють під вогонь і гинуть лише для того, щоб артилерія знищила вогневу точку ворога.

За словами українських військових, таку тактику полюбляє використовувати командування РФ. Після обстрілу артилерією в атаку йде піхота. Штурм може бути різним. Наприклад, «гучним»: з обстрілом з мінометів та дронів, танковою підтримкою та швидким рейдом на безперервно стріляючих бронетранспортерах через поле. Або «тихим», коли солдати намагаються підкрастись до ворога непоміченими. Але найчастіше він відбувається «економно»: атакою піхоти після артобстрілу. Зазвичай вона починається вночі або рано-вранці. Солдати підбираються під прикриттям снайперів, гранатометників або техніки якомога ближче до траншеїв, проникають у них і починають методично, метр за метром, просуватися (як правило, перебіжками) до контрольних точок, де закріплюються до прибуття підкріплення. І ті, що захищаються, і атакуючі зазвичай діють невеликими групами по дві-три людини. Солдати в них прикривають один одного: наприклад, один стріляє, доки інший кидає гранату. Аналогічно групи взаємодіють і між собою: одна йде траншеєю, щоб зачистити її, інша прикриває зовні.

Деколи солдати знаходяться на відстані кількох метрів від противників, але вони майже не бачать один одного через вигини траншей та місцевості, трави та дерев. При цьому стріляти все одно доводиться майже завжди: той, хто зможе скувати супротивника вогнем, має ініціативу. Наблизившись до ворога достатню відстань, бійці намагаються закидати його гранатами. Так, у бліндаж спочатку кидають кілька гранат і лише потім входять до нього, стріляючи у все підозріле.

Чи завжди штурм іде за планом?

Щоб краще знати розташування противника, військові під час штурмів можуть використовувати дрони, у тому числі з тепловізором.

Оператор дрона, який бачить все поле бою згори, передає інформацію бійцям та спрямовує їх. Наприклад, може вказати, що за 20 метрів попереду в окопі сидить ворог і туди треба кинути гранату. Після атаки іноді доводиться відступати від ворога, що контрнаступає, і весь штурм проходить на таких гойдалках «вперед-назад». А сучасні засоби зв'язку та наведення дозволяють підтримувати піхоту ракетами чи артилерією, навіть коли бійці ведуть бій. У хід ідуть і методи психологічного тиску. Наприклад, російські солдати включають на повну гучність пісні Олега Газманова, намагаючись деморалізувати українських військових.

РОЗДІЛ 5 Кому вигідна позиційна війна?

З нинішніми темпами просування військ по обидва боки доводиться буквально вигризати кожен метр у противника. Таке затягування війни швидше вигідне Росії.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба вважає, що затишшя дозволяє російській армії перегрупуватися, зібратися з силами та розпочати новий наступ (особливо з урахуванням переваги у живій силі та можливостях виробляти зброю).

Таку ж думку висловив і колишній головком ЗСУ Валерій Залужний.

Він упевнений, що Україні не вдасться досягти нових великих успіхів без значного технологічного прориву в галузі безпілотників та боротьби з ними, а також точності артилерії, розмінування територій, засобів зв'язку та логістики. І, звісно, збільшення кількості солдатів. Контрнаступ 2023 року, в якому вдалося просунутися лише на 17 кілометрів, було проведено з помилками, визнав екс-главком ЗСУ.

Адже на місце загиблих українських солдатів тепер приходять бійці з меншим досвідом та підготовкою, тоді як у Росії більше людських ресурсів.

Російські офіційні особи, наприклад Рамзан Кадиров, також заявляють, що зробили ставку на гру довгу і вона працює.

Вже зараз ЗСУ готуються до нових оборонних та контрнаступних операцій. У тому числі за допомогою екскаваторів будують нові лінії траншей та оборонних споруд загальною довжиною тисячу кілометрів неподалік фронту.

Втім, український президент Володимир Зеленський не погоджується із Залужним — і це вилилося у відставку останнього.

Зеленський вважає, що Україна ще може досягти успіхів у наступі, хоча й визнає, що влада країни розглядає варіанти зміни військової стратегії. Сам же перехід до позиційних боїв не зробив війну менш кривавою: за одного лише штурму Авдіївки російські війська (за повідомленнями, які, втім, неможливо перевірити) безповоротно втратили понад десять тисяч людей. У війні на виснаження важливі не так територіальні придбання (вони мінімальні), як те, хто зможе швидше відновлювати колосальні втрати солдатів і озброєнь.

Досить точно сутність такої війни відбиває англійське слово attrition («виснаження» у тих бойових дій). Воно походить від латинського attritio — «перетирати, подрібнювати». Той, хто зможе довше зберегти порядок усередині країни, той і витримає випробування «перемелювання» ресурсів.

Сторони відчайдушно намагаються вибратися із патової ситуації. Росія втратила сотні танків і тисячі людей, щоб просунутися в Авдіївці та отримати хоч якусь стратегічну ініціативу.

Новий контрнаступ анонсував і Володимир Зеленський: за його словами, російські війська скоро чекають на «сюрпризи».

Якщо цього року ЗСУ перейдуть до оборони, вони зможуть виснажити російську армію в її малорезультативних атаках, що зазнають великих втрат. Журналісти The Wall Street Journal Деніел Майклс та Алістер Макдоналд, посилаючись на західних дипломатів та військових аналітиків, пишуть, що нового наступу України можна чекати 2025-го, головне — протриматися 2024-го. Це цілком можливо, адже захищатись простіше, ніж нападати. Однак без допомоги західних союзників Україні цього завдання не впоратися.