Російські військові попереджають українських про обстріли — соціолог

18.00ylya_kononov.jpg [1]

Ілля Кононов

Авторські права: 

«Громадське радіо»

Пропонуємо вашій увазі розмову з доктором соціологічних наук і професором Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка Іллею Кононовим про масову свідомість жителів окупованих територій, так званий «Луганський синдром», стан справ у Луганському національному університеті, що переїхав у Старобільськ, й спрощення системи вступу в Українські вузи дітей, що мешкають на окупованих територіях.

Сергій Стуканов: Вчора Верховною Радою було ухвалено рішення про спрощення вступної кампанії для школярів з окупованих територій. Наскільки це підвищить показники вступної кампанії?

Ілля Кононов: Ініціатором цього закону є Віталій Курило, що був ректором нашого університету. Ми неодноразово звертались до міністерства освіти з проханням про дозвіл на прийняття молоді по той бік розмежування. Ми повинні створити перспективи в Україні для тієї молоді. Тепер при здачі ЗНО абітурієнтам з того боку лінії розмежування зараховуватимуться предмети, окрім тих, які вони не вивчали.

Сергій Стуканов: Мені відомо, що в університеті навчається понад 8 тис. студентів, де вони живуть у Старобільську?

Ілля Кононов: Є гуртожиток нашого університету, також ми орендуємо гуртожиток старобільського професійного училища. Безумовно, там гірші умови, ніж в Луганську, але нам вдається забезпечити житлом всіх, хто його потребує.

Сергій Стуканов: Переселення такого великого університету пожвавило культурне середовище Старобільська?

Ілля Кононов: Так, але одночасно це створило для нас проблеми, зокрема, це ускладнило комунікацію з колегами.

Сергій Стуканов: Наскільки присутність університету змінює культурне середовище в місті?

Ілля Кононов: Перш за все, це змінює фінансове положення Старобільська. Наш університет і прикордонники — ось хто поповнює бюджет району.

Разом з тим, там дуже скрутні житлові умови викладачів. Деякі з них живуть по 4 людини в кімнаті. Також у Старобільську є недобудовані будинки, які розбирають місцеві.

Присутність університету значно впливає на культурне середовище міста. Ми проводимо по кілька конференцій на місяць, наші викладачі об’їхали ледь не всю підконтрольну територію, Старобільськ тепер на слуху.

Сергій Стуканов: Ви говорили, що картинка, яку змальовує радіо про ситуацію на Донбасі, дещо викривлена. В чому саме?

Ілля Кононов: Реальність відрізняється суттєво. В Україні є 2 реальності: словесний, ідеологічно забарвлений образ реальності і реальність, яку можна спостерігати на власні очі.

Інколи цю війну змальовують за зразком Другої світової війни. Насправді, вони виглядає інакше. ЗМІ не повідомляють, що українські військові і сепаратисти спілкуються між собою і навіть обмінюються цигарками.

Солдати, з якими мені доводилось говорити кажуть, що кадрові російські військові не хочуть воювати. Більш того, вони часом попереджають наших про обстріли.

Разом з тим, найманці, що воюють за гроші здатні на надзвичайну жорстокість. Більшість смертей відбуваються від їх рук.

Сергій Стуканов: Ви запровадили термін «Луганський синдром». Розкажіть про це детальніше. Як еволюціонували погляди мешканців окупованих територій за останні 2 роки?

Ілля Кононов: Цей термін я запровадив на основі власних спостережень.

Луганський синдром — явище масової свідомості, що пов’язано з пошуком екзистенційної безпеки і звернення в цьому пошуку до агресора.

Походження цього явища досить складне. На Донбасі думають, що цю територію просто здали і держава не вжила необхідних заходів для того, щоб відстояти Донецьк і Луганськ.

Сергій Стуканов: Я знаю, що ви плануєте зараз велике дослідження масової свідомості. Які області охопить цей проект?

Ілля Кононов: Ми вже розпочали. Загалом, дослідження розраховане на 3 роки і проводиться за рахунок Міністерства освіти.

Ми хочемо дослідити, як функціонує масова свідомість. Скажімо, в мирний період, масова свідомість напрямлена на суспільні опінії, а в критичний — на те, щоб зорієнтуватись в умовах паніки.

Основні одиниці виміру масової свідомості — меми, як їх назвав Річард Докінз, або стериотипізовані уявлення про дійсність, що закріплюються в певних знаках.