ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»
Кафедра філософії та соціології
Проєкт: популяризація науки
Ольга Юрко, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка
МАЛЕНЬКА КНИГА ЛЮКЕ. СЕКРЕТИ НАЙЩАСЛИВІШИХ ЛЮДЕЙ СВІТУ
(Рецензія на книгу: Мік Вікінг. Маленька книга люке. Секрети найщасливіших людей світу / Переклад з англ. І. Ємельянової. Харків: Клуб сімейного дозвілля. 2018. 288 с.)
Усі люди прагнуть щастя. У ЗМІ ми періодично читаємо про рейтинги різних країн стосовно рівнів щастя. Від чого залежить рівень щастя (індивідуальний та суспільний) намагається розповісти «Маленька книга люке. Секрети найщасливіших людей світу» Міка Вікінга, виконавчого директора Інституту дослідження щастя у Копенгагені. Слово «люке» (Lykke) перекладається з данської як «щастя». Нагадаємо, що Данія очолює рейтинг країн за «рівнем щастя» населення.
Більшу частину розриву між найщасливішими і найнещаснішими країнами пояснюють шість факторів: причетність або почуття спільності, гроші, здоров’я, свобода, довіра й доброзичливість (доброта). Кожному з цих факторів у книжці присвячено окремий розділ.
Автор пропонує розглядати щастя як складне поняття у трьох вимірах.
Слід взяти до уваги відмінність між сьогочасним відчуттям щасливості та почуттям щастя загалом. Ці два стани пропонується називати відповідно афективний (емоційний) і когнітивний (сприймальний, пізнавальний) виміри. Афективний (гедоністичний) вимір вивчає емоції людей у повсякденному житті. Приміром, як ви почувалися вчора? Щоб дати когнітивну оцінку, людині необхідно замислитися над своїм життям і оцінити його. Чи задоволена вона своїм життям загалом?
Третій вимір, який називається «евдемонізм» (від давньогрецького «щастя»), базується на аристотелівському визначенні щастя. Останній щасливим уважав змістовне й цілеспрямоване життя [c.28-29].
У книзі автор здебільшого веде мову про загальне щастя (щастя в когнітивному вимірі), проте також говорить про щоденний настрій і про відчуття та наявність мети в житті.
Фактор щастя – спільність
Дружба, сильні соціальні зв’язки, відчуття спільності – життєво важливі для нашого щастя. Самотність – його вбивця.
«Наше щастя випливає не з володіння новою машиною, а з усвідомлення себе частиною чогось більшого, частиною спільноти, у якій ми всі становимо єдність», – пише М. Вікінг– «<…> за результатами Міжнародного огляду щастя ми побачили, що найщасливіші країни мають сильне почуття єдності, а в найщасливіших людей завжди є хтось, на кого вони можуть покластися у важкий час. Невипадково, що саме данці – не лише найщасливіший народ, а й ті люди, хто найчастіше зустрічається з друзями та родиною. І вони свято вірять у те, що друзі їх підхоплять, якщо вони падатимуть» [с. 38]. У книзі наводяться дані дослідження за країнами про відсоток людей, які вірять у підтримку друзів і рідних у скруті [39]. Рівень соціальної підтримки вимірюється через опитування людей про те, чи є в них хтось, на кого вони можуть покластися у важкі часи.
Тема суспільного блага піднімається у вигляді податків. У Данії найвищі податки у світі. «Середній річний дохід данця становить близько 39 000 євро на рік, і з цього доходу сплачується 45% податків. Якщо людина заробляє понад 61 500 євро на рік, то податкова ставка збільшується і переходить поріг 52%» [с. 42]. Але данці позитивно ставляться до їх сплати, бо усвідомлюють, що таким чином купують високу якість життя в суспільстві, інвестують у власну спільноту, загальний добробут.
Для щастя є важливим почуття громади сусідів, що взаємодіють для спільного блага; відчуття того, що серед сусідів є друзі. Відчуття спільності, впевненість у безпеці, наявність близьких стосунків і дружби впливають на щастя людини. Звичайно, дуже важливою в такій моделі є рівновага між приватністю та спільністю. Для початку автор радить хоча б познайомитися зі своїми сусідами, обмінятися з ними контактами.
На щастя впливає те, як часто ми зустрічаємося з друзями, колегами чи родичами та наскільки «якісними» є ці контакти. Що більшій кількості близьких людина може довірити особисті тривоги, то щасливішою вона почувається [с. 64-66].
Піраміда потреб А. Маслоу показує, що любов і приналежність до групи йдуть одразу після базових потреб у безпеці і фізіологічних потреб, тому не дивно, що саме цей аспект так впливає на наше щастя.
Як вказує автор, розвиток технологій своєрідно впливає на почуття спільності. Ми постійно перебуваємо на зв’язку, але водночас іще більше почуваємося самотніми. Рідше зустрічаємося особисто. «Нас приваблює ілюзія зв’язку без необхідності близькості» [с. 70-71]. В цілому, автор закликає обмежувати своє використання ґаджетів, частіше підтримувати зв’язки в офлайні.
Фактор щастя – гроші
«Загалом, що багатша країна, то щасливіші люди. ВВП на душу населення, багатство нації – є одним із шести факторів, який пояснює, чому люди в деяких країнах щасливіші за інших», – вказує автор, але – «деякі країни та люди стають багатшими – але не щасливішими» [с. 80-81].
Наші амбіції, прагнення більшого, а іноді і жадоба, здатні змусити нас постійно рухатися вперед, як нам здається, до більшого щастя. Таким чином, «недоліком амбітності є постійне відчуття невдоволення нашими досягненнями» [с. 84]. Але, з іншого боку, люди, які перебувають у пошуку того, що вважають важливим, почуваються набагато щасливішими. Сподівання і рух до мети можуть стати джерелом щастя.
Як зазначає автор, ми переймаємося не лише власною споживчою здатністю, але й нашою позицією в соціальній ієрархії. Він згадує відомий соціологам феномен «демонстративного споживання» (досліджуваний ще Торстеном Вебленом). Останнє не робить людей щасливішими, особливо якщо для цього доводиться влазити в кредити.
На його думку, щастю в Данії сприяє вкорінений в культурі егалітаризм (установка на рівність) у споживанні. «У Данії, як і в усіх країнах Північної Європи, демонстративне споживання дещо обмежується Janteloven, або законом Янте (це не писаний закон, а скоріше культурна настанова – О.Ю.). Цей «закон» походить із роману 1933 року Акселя Сандемоза, дансько-норвезького автора, головну думку якого можна передати фразою: «Ти не кращий за нас». <…> Це велика складова скандинавської культури і причина, чому ви майже ніколи не побачите яскравих розкішних автомобілів у Данії. Ну, добре, з цієї причини та ще, звичайно, через 150%-й податок на машини <…> Десь успіх може із захватом виставлятися на загал (наприклад, у США), а у Скандинавії вважатимуть більшою чеснотою скромність. Купіть собі машину з номерним знаком «SUCCESS» («Успіх» – автор бачив такий у Ризі в Латвії) – і можете чекати, що за день-два вам її пошкрябають ключами» [с. 94-96].
Не завжди зростання рівня багатства веде до автоматичного зростання рівня щастя. Так, у Південній Кореї найвищий рівень самогубств у країнах ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку). А США, на думку М. Вікінга, є прикладом того, як люди не змогли перетворити багатство на добробут. «У той час як Америка досягнула економічного прогресу і накопичення багатства за останні півсторіччя, це не призвело до зростання рівня щастя серед населення. Однією з причин є нерівність. Якщо країна подвоює своє багатство, але 90% цього багатства належить найзаможнішим 10% населення, це не можна назвати зростанням» [с. 99]. Незважаючи на те, що у США ВВП на душу населення вищий, ніж у Данії, Фінляндії, Швеції та Ісландії, американці показали нижчий рівень щастя, ніж у всіх цих країнах [с. 110].
Дослідник закликає розмежовувати добробут і багатство. На його думку, якісне життя не повинне коштувати дорого. Наприклад, щоб за потреби людина могла швидко дістатися куди завгодно навіть без власної машини чи мала змогу ходити на прогулянки, читати книги взяті у публічній бібліотеці.
Фактор щастя – здоров’я
Однією з найнадійніших стратегій поліпшення якості життя є забезпечення універсальної медичної допомоги. «У країнах Північної Європи, які постійно посідають перші десять сходинок найщасливіших країн у світі, безкоштовна медична допомога доступна кожному» [с. 126]. Окрім того, існує зворотний зв’язок між щастям і здоров’ям: що щасливіша людина, то міцнішим буде її фізичне здоров’я.
Але данці зовсім не рекордсмени з тривалості життя: «данці живуть на понад рік довше, ніж американці, але на півроку менше, ніж британці. Крім того, серед скандинавів найкоротше життя саме в данців» [с. 130]. Данці зовсім не взірець здорового способу життя зазначає автор. «Загалом, данці полюбляють палити, уживають чимало алкоголю, їдять багато м’яса та цукру, що є несумісним із довгим та здоровим життям. Хюґе (букв. «затишність» – О.Ю.) наріжний камінь данської культури й данського способу життя – це, власне, означає насолоду кренделями з корицею і гарячим шоколадом зі збитими вершками без докорів сумління» [с. 130]. Але в країні низький рівень ожиріння і високий рівень фізичної активності через поширеність використання велосипедів у повсякденному житті, що позитивно впливає на здоров’я.
Автор наводить слова Г. Пеньялосі: «Створення умов для пересування велосипедом або пішки є ознакою шанування людської гідності. Ми говоримо людям: “Ви важливі не тому, що багаті, а тому що ви – люди”. <…> Нам необхідно ходити так само, як птахам необхідно літати. Утворення публічних просторів – це спосіб, який приведе нас не лише до більш рівноправного суспільства, а й до щасливішого» [с. 140]. Прогулянки поза містом, садівництво і городництво, яким займаються «для душі», також мають неабиякий позитивний вплив на настрій.
У Данії, а також у багатьох розвинутих країнах менш табуйована тема психічного (ментального) здоров’я, більш поширені знання про нього. Наприклад, більша частка людей може отримати доступ до лікування депресії.
Фактор щастя – свобода
«Жодна людина не може бути по-справжньому щасливою, якщо не відчуває, що саме вона обирає курс власного життя»: вказує Світовий звіт про щастя 2012 року [с. 162]. Свобода вибору занять у житті, відчуття себе капітаном власної долі, свобода висловлення думки тощо важливі для щастя. Автор розглядає три сфери, які впливають на нашу свободу або на те, як ми витрачаємо свій час: на роботі, у сім’ї та в колективі.
«Якщо є бодай єдина річ, яку згадують усі емігранти в Данії, то це рівновага між роботою і життям» [с. 166]. Ніякої понаднормової роботи після п’яти та роботи на вихідних, цінування часу призначеного для родини та особистого життя – складова данської робочої культури. «Середньорічний робочий час одного працівника в Данії становить 1457 годин порівняно з 1674 годинами в Британії, 1790 – у США та 1766 – у середньому в ОЕСР. Данці часто користуються гнучким робочим графіком: працюють удома й вибирають, із якого часу починати свій робочий день. Вчасно встигнути виконати роботу, пунктуальність на зустрічах – це значно важливіше, ніж те, де й коли ви виконуєте свою роботу. Крім того, кожен працівник має щонайменше п’ять тижнів оплачуваної відпустки» [с. 167].
Баланс між роботою та життям, політика сімейного життя стають зрозумілими, якщо подивитися на так званий «дефіцит батьківського щастя». Коли народжуються діти, у батьків з’являється мета існування, але натомість вони вимагають у батьків жертвувати власною свободою. Зазвичай дослідження щастя показують, що люди, у яких є діти, менш щасливі, ніж їхні бездітні однолітки. Це явище відоме як дефіцит батьківського щастя або побічні ефекти батьківства [с. 172].
Однак, ці фрази не враховують багатьох нюансів. «По-перше, хоча діти справді негативно впливають на одні прояви щастя, їхня наявність справляє позитивний вплив на інші сторони відчуття щастя – наприклад, евдемонічну, яка зосереджена на відчутті мети або сенсу життя» [с. 173]. По-друге, діти по-різному впливають на стан щастя у жінок і чоловіків. Здебільшого жінки несуть більшу частку відповідальності й тягаря виховання дітей. По-третє, діти бувають різного віку. «Однорічна дитина може позбавляти вас сну впродовж довгих місяців і змушувати почуватися зношеною ганчіркою, а п’ятдесят років по тому ця «дитина» може стати джерелом радості» [с. 173]. На рівень задоволення життям овдовілих людей діти впливають позитивно.
Чому ж батьки з маленькими дітьми говорять про нижчу задоволеність життям, ніж їхні бездітні ровесники? Дослідження показують, що ступінь дефіциту щастя в батьків різниться залежно від країни. «Батьки у США на 12% менше задоволені життям, ніж люди без дітей. У Британії розрив становить 8%, у Данії – 3%. Дуже маленький розрив у Швеції та Норвегії – десь близько 2%. Проте у двох останніх країнах саме батьки почуваються щасливішими, ніж бездітні люди. Скандинавські країни постійно посідають перші місця в сімейних рейтингах, але Швеція випереджає Данію в балансі між роботою і родиною. Наприклад, шведські батьки мають право проводити шістдесят днів на рік удома, доглядаючи за хворою дитиною віком до дванадцяти років» [1с. 74]. Отже, дефіцит щастя можна пояснити відмінностями в сімейній політиці. «У країнах із найкращими соцпакетами негативні сторони батьківства були ліквідовані» [с. 174]. Також важливою для щастя батьків є допомога бабусь та дідусів.
Важливим компонентом щастя є робота. Оскільки ми проводимо більшість свого життя, працюючи, робота має бути тим, що дарує радість. Наприклад, у економічно розвинених країнах самозайняті працівники демонструють не тільки вищий рівень задоволеності роботою, а й вищий рівень задоволеності життям. «У підприємців глибше відчуття мети <…>, а дослідження також підтверджують поширене уявлення про те, що більша свобода й можливість бути власним начальником є джерелом щастя як на роботі, так і поза нею» [с. 184]. На відчуття щастя людей впливають умови праці і навіть те, яким чином і як довго вони добираються на роботу.
Фактор щастя – довіра
У Світовому звіті про щастя 2015 року вказано: «Успішним є таке суспільство, де люди мають високий рівень довіри одне до одного, включно із членами родини, колегами, чужинцями і різними установами, зокрема й державними. Соціальна довіра створює почуття задоволеності життям» [с. 201].
Для Данії характерні високі рівні довіри, а довіра полегшує життя. «Високий рівень довіри наявний і в діловому житті Данії. Вам не потрібно писати довжелезний контракт на кожну невелику оборудку. Домовленість є домовленість. <…> У Данії керівництво не заглиблюватиметься у щонайменші деталі вашої роботи. Вам просто віритимуть, що роботу буде зроблено у встановлений термін <…>» [с. 201]. Надмірний контроль роботи знижує рівень задоволення працівників власною роботою.
Автор підводить до думки, що культура, яка намагатиметься робити акцент на співпраці, співпереживанні, довірі, зробить людей щасливішими. М. Вікінг порівнює культури і освітні системи Південної Кореї та Данії. Південна Корея дуже конкурентна країна, в тому числі і у системі освіти; тоді як в освітній системі Данії скоріше навчають співпрацювати, а не конкурувати. «Такий спосіб виховання дітей зосереджується на спільності, довірі, співпереживанні та співпраці. Одне слово, на соціальних навичках. Адже метою є не створення людського робота з максимальною ефективністю, а формування людини, яка розуміє та допомагає іншим» [с. 221].
Дослідник щастя наводить дані, що «у країнах із більшою економічною рівністю відсоток людей, які погоджуються з тим, «що людям варто довіряти», – вищий» і «так само і в окремих штатах США – що однорідніше економічне становище населення, то люди більше довіряють одне одному» [с. 226].
Рівень довіри з часом може змінюватися: «у таких країнах, як Велика Британія і США, він знизився. За останні півстоліття рівень заможності у США збільшився, але також зріс і розрив між бідними й багатими, що спричинило зниження рівня довіри» [с. 226]. Нерівність призводить до недовіри та обурення. На референдумі про вихід Британії з ЄС «за» вихід більше голосували у регіонах з більшою нерівністю у добробуті [с. 229].
Фактор щастя – доброта
«Згідно зі Світовим звітом про щастя 2012 року, суспільство не може почуватися щасливим, якщо в його членів не буде високого рівня альтруїзму» [с. 244]. Те саме справедливо і для окремої людини: людина, яка дбає про інших, почувається краще.
Альтруїзм має в нас навіть фізіологічне коріння: «<…>дослідження Національного інституту здоров’я при Міністерстві охорони здоров’я і соціального забезпечення США показало, що ділянка мозку, яка активується у відповідь на їжу або задоволення, також активувалася, коли учасники дослідження думали про вкладання грошей у благодійність. Коротко кажучи, ми фізично відчуваємо задоволення, коли робимо щось для виживання свого виду. Співпраця є важливим аспектом для виживання людства, тому, зробивши свій внесок у це виживання, ми відчуваємо задоволення» [с. 245].
Люди, які займаються волонтерством, щасливіші, ніж ті, хто цього не робить, навіть якщо в них однаковий соціально-економічний статус. Такі люди «менше впадають у депресивні стани, менше тривожаться і насолоджуються сповненим сенсу життям», розширюють свої соціальні зв’язки і заводять нових друзів [с. 247].
В Данії волонтерство досить поширене. У час написання книги, «42% данців брали участь у безоплатних роботах, а 70% – були волонтерами впродовж останніх п’яти років. І це підтримує в данців відчуття щастя» [с. 248].
Здається, сім’я та друзі, робота і волонтерство дають людині мету в житті, відчуття себе потрібним, що є необхідним компонентом щастя.
Цікаво, що попри високі місця у рейтингах щастя, датчани не є тими, хто посміхається найчастіше. Автор у жартівливій манері пише: «данських чоловіків і жінок часто звинувачують у тому, що вони страждають на «синдром стервозного обличчя», або в тому, що в них такий погляд, який здатен убити навіть зомбі. Незважаючи на те, що данці щасливі, вони не виглядають добрими і дружніми» [с. 254].
Частота посмішки як соціальної реакції в книзі є предметом окремої невеличкої розвідки. Існує зв’язок між частотою усмішок і тим перебуває людина на самоті чи разом із кимось: якщо люди частіше ходять вулицею у компанії, а не поодинці, вони більше посміхаються. Окрім того, культури різних країн по різному оцінюють посмішку. «Дослідники виявили, що в таких країнах, як Німеччина, Швейцарія та Малайзія, усміхнених людей сприймають як значно розумніших, ніж неусміхнених. Водночас у таких країнах, як Японія, Південна Корея та Росія, усміхнених людей сприймали як менш розумних» [с. 256].
Висновок
Книга сприймається легко і є представником жанру «соціологія лайт». Вона буде цікава як людині, що не має жодного стосунку до соціології, так і соціологу як джерело посилань на велику кількість міжнародних досліджень питань якості життя та щастя. Ця книга – вдалий зразок науково-популярної літератури в галузі соціальних наук.
Якщо потрібен заряд оптимізму у часи пандемії та глобальної економічної кризи, то це саме та книга, яка здатна його дати.
Вона вдало поєднує науково обґрунтовані поради для досягнення індивідуального щастя з розумінням, що людина – це суспільна істота, щастя якої нерозривно пов’язане з добробутом усього суспільства. Тож вказані фактори щастя – спільність, багатство, здоров’я, свобода, довіра, доброта – це дороговкази наших суспільних, політичних дій.