ПОЛЕМИКА О ВОЙНЕ НА ДОНБАССЕ: ТАКОЙ ЛИ ОНА ДОЛЖНА БЫТЬ?

Наверное, до сегодняшнего дня только специалисты в области социологии читали журнал, издаваемый Институтом социологии НАН Украины, «Социология: теория, методы, маркетинг». По этому поводу можно высказать только сожаление. Издание всегда отличалось богатством содержания. Там публикуются результаты исследований украинских и зарубежных социологов, которые полезны для всех, кто интересуется проблемами нашего общества. Но сейчас академический журнал приобрел неожиданную популярность.

Редакция буквально несколько дней назад получила из типографии третий номер за этот год. Там много содержательных статей. Но в фокус внимания попал материал под рубрикой «Научная жизнь», где публикуются материалы конференций и круглых столов. Сама рубрика предполагает, что эти материалы являются дискуссионными. В этот раз там опубликованы материалы круглого стола «Луганск: жаркое лето 2014 года». В нем принимало участие несколько луганских ученых – социологов, философов, педагогов и юристов. Круглый стол проходил в Луганске подпольно. К нему присоединились и участники, которые покинули свой город, направляя свои материалы по почте. По просьбе тех, кто находится в оккупированном городе, выступления были напечатаны под псевдонимами.

Собственно, если так можно выразится, «яростное внимание» украинских СМИ вызвало выступление луганского юриста Александра Лопаты «Уроки февральской революции». Там киевские события конца февраля 2014 г. определяются как государственный переворот, а все последовавшее за ним, как попытку геноцида против жителей Донбасса.

Не понятно, почему редакция решила именно этот материал поместить первым. Если бы он был в средине текста, то вопросов было бы меньше. Постулаты А. Лопаты были раскритикованы другими участниками круглого стола. При этом далеко не все из сказанного А. Лопатой является домыслом. Например, его утверждение, что в войне на Донбассе большую часть жертв составляют мирные жители, соответствует действительности. И с этим нужно честно разбираться.

В материале круглого стола представлен весь спектр мнений об украинской кризисе и войне на Донбассе. Опубликовав этот материал, редакция поступила мужественно. Нужно перестать прятаться за ура-патриотической риторикой и честно говорить о своих проблемах.

Но сюжет этим не исчерпывается. В субботу утром в Facebook появился пост киевской журналистки Оксаны Онищенко. Прочитав его, я отреагировал достаточно зло, обвинив журналистку в доносительстве. Но потом решил написать ей и выяснить её мотивы. Оказалось, что у неё не было никакого намерения публиковать этот текст в СМИ. И, конечно, она не отправляла его в органы власти с просьбой репрессировать редколлегию журнала.

Однако, уже в воскресенье ряд изданий ("Українська правда [1]", "Експрес [2]", "Zaxid.net [3]") её текст опубликовали. Опубликовали именно первый текст, не учитывая последовавшую полемику. Фактически коллеги Оксану Онищенко принесли в жертву сенсации. И это крайне опасный прецедент в нашем журналистском сообществе.

К сожалению, эта полемика показала, что конкретного человека не учитывают ни сторонники ура-патриотической позиции, ни сторонники свободы слова. Из Оксаны Онищенко начали лепить образ современной Лидии Тимашук. Та, как известно, писала письма о неверном лечении Жданова, а через четыре года их извлекли из архива, чтобы развернуть антисемитскую кампанию в Советском союзе (дело «врачей-убийц»). Впрочем, далее я просто подам материалы полемики без комментариев.

Вначале некоторые материалы с моей станицы в Facebook.

Ілля Кононов

Шановні колеги і друзі!

В ФБ розповсюджується тест, який фактично є доносом і закликом до політичних репресій стосовно журналу "Соціологія: теорія, методи, маркетинг". Я наводжу цей текст і мою відповідь на нього. Як я розумію, автор тексту -Оксана Онищенко.

Це просто немає слів. Щойно мені надіслали дуже цікаві публікації із наукового академічного журналу "Соціологія: теорія, методи, маркетинг". Свіжий, щойно прийшов до підписників- соціологів з усієї країни. Це №3 за 2015 рік. У ньому є дуже цікава стаття - про круглий стіл у Луганську, що відбувся 9 січня 2015 року (тобто у окупованому Луганську, у ЛНР). У матеріалах круглого столу- замітка кандидата юридичних наук О. Лопати. Читаю і не вірю своїм очам.Не можна уявити, що це друкує академічний науковий журнал. І не можу не поділитися найяскравішими уривками. Революцію гідності пан Лопата називає державним переворотом і пояснює :«під неї були випущені величезні гроші, а не тільки пряники Нуланд» . «Основними її учасниками були маргінали з усієї країни, яким, власне, втрачати було нічого… Маргінали дуже хотіли забрати майно не лише у «донецьких», а й у «своїх» — «київських», «львівських», «рівненських» тощо".

Про військоваі дії на Сході: «Було прийнято рішення про термінове спрямування всього майданівського «пального» матеріалу на Схід України, зліпивши через засоби масової інформації образ донбаського «ворога-ватника». Тактично це було правильне рішення, у стратегічному плані – провальне і злочинне. Злочинне, тому що за діючою Конституцією України не можна використовувати збройні сили проти власного народу. І, найголовніше, дії нового керівництва країни в цьому разі можуть підпасти під положення Конвенції 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього». А от іще: «Сьогодні населення Донбасу систематично, у масовому порядку і з особливою жорстокістю знищується ЗС і Нацгвардією України, в тому числі і шляхом застосування заборонених міжнародним правом засобів і методів ведення війни». «Що стосується часового ресурсу, то для Києва його практично не залишилося, час працює проти нього....Про «моральне» ведення війни також годі говорити — 80% загиблих у «ДНР» і «ЛНР» є мирними громадянами ".

Круглий стіл був взимку, але опублікований саме зараз. У вступі (я так розумію, редакційному вступі?) написано, що стаття дає "стереоскопічний погляд" на проблему. Стаття називається "Луганськ: спекотне літо 2014 року". Вона розміщена не де -небудь, а в розділі "Наукове життя". Тобто все, що тут друкується, має стосунок до розвитку науки в державі Україна, я так розумію?

Ну і наостанок, про редколегію. Мені стало цікаво, хто ж випускає такі наукові дослідження? "редакція висловлює щиру подяку Київському міжнародному інституту соціології...".

Хочу назвати тут і редколегію:

Віль Бакіров , ХНУ ім.Каразіна

В. Волович, КНУ ім.Шевченка

А.Горбачик , КНУ ім.Шевченка

В.Євтух , НПУ ім.Драгоманова

В. Паніотто , Києво-Могилянська академія

і далі за списком. тут і Політех, , і Інститут соціології і багато інших. Можливо, вони не бачили матеріалу, розміщеного у цьому номері їхнього журналу? Тоді саме час висловити своє ставлення до таких речей. Так мені здається.

Ілля Кононов:

Пані Оксана взяла лише один текст і робить висновки про журнал. Вона пише в стилі доносу, мабуть, очікуючи від державних органів репресій до редколегії за списком. Так би мовити, прошу розстріляти за списком до ранку. Більшість тих луганських соціологів, які брали участь у круглому столі і чиї виступи надруковані, виступають проукраїнськи. Варто врахувати, що сам захід відбувся в Луганську підпільно. О. Лопата був єдиним, хто займав сепаратистську позицію. Правильно, що журнал не викинув його виступ? Так! Я вважаю, що редакція виявила мужність, надавши слово тому, хто мислить інакше. Під час круглого столу пана Лопату було піддано ніщівній критиці. Чому ж пані Оксана не цитує її? Колеги! Час відвикати писати доноси і з піною у рота доводити свою вірність тим чи іншим групам людей, ідеям, ілюзіям і т. Час починати мислити. І журнал "Соціологія: теорія, методи, маркетинг" одне з тих видань, яке допомогає розкувати свій мозок.

Оксана Онищенко:

Пане Ілля Кононов, текст дійсно належить мені. Але я не вбачаю у ньому ознак доносу. Це моя особиста точка зору і моя позиція. Я ж маю на це право? Тим більше, що журнал не таємний, а публічний, науковий, академічний. З приводу закликів до репресій- їх немає у моєму дописі. Я хотіла б знати думку соціолоагів, редколеії - чому такі речі публікуються у науковому журналі. Я не соціолог, не науковець. І я так само за різноманітність думок. Але мені особисто таке читати боляче. І я не закликаю до нищівної критики усього і усіх- я хочу знати, з якою метою публікуються такі речі. До речі, я прочитала коменти , розміщені вище. Про боротьбу з тими, хто за однобоке висвітлення , тоталітаризм тощо. Можу сказати, що у коментах не побачила поваги до іншої точки зору, намагання її зрорзуміти і аргументовано дискутувати. "Пані Онищенко була б задоволена", "Такие, как Онищенко способствуют становлению тоталитаризма" Я згодна з Вами і з усіма, хто тут висловлювався- має бути діалог, Але мені здеється, що продемонстрований тут діалог таким назвати неможна. Я хотіла почути позицію соціологів - я її бачу. Я прочитала усі матеріали. «Нищівної критики» не побачила. Лише зауваження, що більшсть незгодна з ним.

Ілля Кононов:

Дякую, пані Оксано! Все було б добре, якби Ви написали, що вийшло таке то число журналу, що там такий то матеріал і Ви не згодні з О. Лопатою. Далі, чому Ви не згодні. Але ж Ви почали перераховувати членів редколегії. Тому порух душі тут цілком прозорий. До речі, це архетип наших демократів: у боротьбі з тоталітаризмом вони не проти вдатися до послуг "правильного" тоталітаризму чи етатизму. В Луганську думки, висловлені Лопатою, достатньо розповсюджені. Дещо з того, що він говорив є відвертими дурницями, які я можу пояснити лише непоінформованістю і шорами на очах. До деяких речей, як це Вам не здасться дико, варто прислухатися. Вам доводилося бути мирним жителем міста, яка потрапила під перехресний вогонь артилерії? Вам доводилося йти додому, переступаючи через фрагменти тіл? Вам доводилося бачити величезну діру в стіні обласної науковї бібліотеки, пробиту снарядом? А луганчанам все це доводилося бачити. Бойові дії перетворилися у артилерійські дуелі. І люди гинули від мін і снарядів з обох боків. І співвідношення загиблих мирних мешканців і військових О. Лопата наводить вірне. Ще раз повторю. При цьому більшість луганських інтелектуалів залишилися вірними Україні. А завдання наукового обговорення - дати можливість побачити всі точки зору.

Оксана Онищенко:

Пане Ілля, не треба пересмикувати. Про обстріли. Я дуже співчуваю цим людям. Не дай Боже таке пережити. Я перерахувала членів редколегії, щоб дізнатися їхню позицію.Я не могла їх затегити у своєму пості, бо не є у них у друзях у ФБ І останнє-я хочу, щоб ви спростували свої публічні звинувачення у доносі. Про "цілком прозорий порух душі"- мені здається. це некоректно. Тим більше як для поважного науковця. Ви не можете говорити про іншу людину, з якою навіть не знайомі особисто. Чи не так?

Ілля Кононов:

Я можу написати, що пані Оксана Онищенко не вважає свій допис доносом, але за всіма текстологічними ознаками мені він здається саме таким. Майте мужність! Написали те що написали. Хотіли б з”ясувати думки редколегії, то там є адреса редакції. Я зовсім не хочу Вас особисто образити. Я Вас дійсно не знаю. Більш того, судячи з усього, Вами керували патріотичні міркування чи почуття. Але я з Вашою позицією погодитися не можу. Так же щиро колись з патріотичних міркувань засуджували дискусії з генетики. Що стосується пересмикування. Я Вам написав про свій особистий досвід. Більш того, я знайомий з людиною, яка приховується під псевдонімом Лопата. Про нього можу сказати, що він суб'єктивно чесна і порядна людина. Але став на хибний шлях. Ви що не припускаєте, що по той бік фронту є щирі прибічники інших думок? На жаль, я Вас мушу розчарувати. І щоб зробити деконструкції цих думок, їх треба хоча б знати.

Оксана Онищенко:

Пане Ілля, то може почати треба було саме з такої фрази: мені здається? Наприклад, мені здається, що ваш пост за його текстологічними ознаками теж можна вважати намаганням мене образити. Але я сподіваюся, що це тільки здається. І текстологічні ознаки вашого допису можна трактувати по-іншому. Що насправді ви мали на меті встановлення діалогу і висвітлення різних точок зору. Ні? Тому я наполягаю на спростуванні.

Ілля Кононов:

 Образити я Вас не хотів, тому що не знав, чий це текст. І зараз у мене такого бажання немає. Мета моя була - захистити соціологічне співтовариство. Його становище досить хитке і будь-яке необережне слово може зашкодити. А мета публікації - безумовно діалог. Мій псевдонім в тій публікації - Олександр Костомаров. Так що, з моєю точкою зору можете ознайомитися. Що я з Луганська, Вам уже відомо. Шкода, що наше знайомство в ФБ відбулося за таких обставин. Але сподіваюся, що це - тільки початок справжнього діалогу. Цілком дружньо.

Ілля Кононов:

Я поспілкувався з п. Оксаною і впевнився, що у неї не було наміру закликати до репресій. Скоріше, це була перша емоційна реакція. Тому я теж погарячкував, назвавши її текст доносом. Вона його оприлюднила лише на сторінці ФБ і не надсилала в органи державної влади. В такому випадку - це її точка зору, на яку вона має право. Ну, а всі інші мають право на критику її точки зору.

Елена Злобина (доктор социологических наук, профессор, г. Киев):

Зная и Оксану и Илью Федоровича, рада, что они нашли точки соприкосновения. Единственное, что удивляет, это апелляция Оксаны как журналиста к членам редколлегии поименно. Не уверена, что в ЗН все члены редколлегии читают абсолютно все материалы номера. Тем более, если идет речь о такой рубрике как научная жизнь. Я вот тоже член этой редколлегии и, хотя я этот материал не читала, но я бы его обязательно дала полностью. Речь идет ведь не только о научных исследованиях в нашем журнале. Ученые могут высказывать и собственное мнение, обсуждать между собой разное видение событий, чтобы потом учитывать возможные разные точки зрения при подготовке и проведении научных исследований. Ведь высказанная точка зрения принадлежит эксперту, ее необходимо учитывать, когда речь идет о массовом сознании и его возможных расколах. Я бы обратила внимание все-таки на то, что журнал наш не для массового читателя, а для специалистов. Для них все напечатанное совершенно нормально, это такой же материал для анализа, как и другие статьи.

Это не научная статья. Это материал в рубрике научная жизнь. Ученые не Круглом столе обмениваются мнениями о происходящем. На Круглых столах не обязательно излагают результаты научных исследований. На них вообще часто не только ученые выступают, а и политики, и управленцы. Поэтому не все, что там сказано отвечает научным стандартам. Ученые в принципе сами разбираются в том, что к чему. Поэтому и нет нужды в редактировании особом таким материалов. Там было сказано то, что сказано. Я думаю скорее неправильно было бы выбрасывать что-то из текста.

Василий Поклад (кандидат социологических наук, доцент, Луганск):

"УП" пошло по линии манипулятивного нагнетания страстей. Дает только выжимки из одного текста с круглого стола. Остальные в "жареную" тему не вписываются. Формируется общественное мнение и против журнала, и против луганчан.

Вікторія Середа (кандидат соціологічних наук, доцент, м. Львів):

Мені здається, що тут йдеться про підміну жанрів. Фахова соціологічна спільнота завжди є досить толерантною і відкритою на Інші голоси. Бо в цьому і є суть нашого фаху. Але представлений матеріал не належить до фахового соціологічного, тому не зрозуміло, що він робить у фаховому журналі. У виступі О. Лопати немає ознак соціологічного аналізу дійсності. Соціологічний аналіз передбачає розгляд феномену з погляду певної теорії. Якщо б автор проаналізував українські події у рамках певного теоретичного підходу стосовно кольорових революцій (яких є безліч), я могла б з ним не погоджуватися, але для мене був би важливим його альтернативний голос. Шановний доповідач міг би піти іншим шляхом, він міг би провести емпіричне дослідження про те, як мешканці ЛНР бачать і пояснюють події 2013-2015 років. Представлення їхніх голосів було б надзвичайно актуальним для української соціології, адже з об'єктивних причин, наша можливість почути незгідні чи альтернативні голоси наших співвітчизників, які зараз залишилися на цих територіях є зведеними до мінімуму. Презентація що базувалася б на таких засадах, не викликала б жодних коментарів, крім наукової полеміки. Проте, виступ О.Лопати не містить таких ознак.

Валентина Подшивалкина (доктор социологических наук, профессор, г. Одесса):

Социологи частенько последние годы критиковали журналистов за их существующие и несуществующие ляпы в представлении результатов социологических исследований и как итог - какая-то часть журналистов приобщилась все-таки к чтению профессиональных социологических изданий и знакомится с их содержанием раньше некоторых профессионалов. Такой удивительный шанс увеличить число постоянных читателей одного из солидных научных журналов страны. В век трансдисциплинарности без сотрудничества между разными профессионалами вряд ли можно что-то сделать в своей стране. Но пока в различных профессиональных средах слишком много "тявканий" друг на друга и на других.

Дарья Найтдвеллер:

Добре, що журнал не викинув виступ сепаратиста, але мова виступу, м*яко кажучи, далека від наукової. я сама працювала в редколегії наукового вісника, і можу сказати: якби це претендувало на статтю, воно не пройшло б не через сепаратистську позицію автора, а через оці вельми "наукові" конструкції: "пряники Нуланд", "маргінали з усієї країни", "населення Донбасу систематично, у масовому порядку і з особливою жорстокістю знищується ЗС і Нацгвардією". це не наука, а пропагандистська риторика - не за змістом, а за формою.

Олександр Стегній (доктор соціологічних наук, професор, м. Київ):

Пане Ілля, погоджуюсь щодо виваженого обговорення в різних колах, в першу чергу, серед соціологів. Наша професія може бути як корисною для суспільства, так і використана для негативу. В даному випадку, академічний журнал під рубрикою "Наукове життя" виклав відкриту антиукраїнську позицію людини, яка аж ніяк не підпадає під жанр НАУКОВОГО виступу. Моя позиція: тут ми зробили помилку. Тим більше після резонансу навколо опитування в Криму Gfk, результати якого дружно пошширили російські ЗМІ як аргумент добровільного входження населення півосторову до складу РФ.

Далее некоторые высказывания участников дискусcии на странице «HISTORIANS.IN.UA» в Facebook.

Ольга Куценко (доктор соціологічних наук, професор, м. Київ):

Сподіваюсь, що знайдуться ті, хто неупереджено прочитає матеріал і зможе побачити зовсім інші точки зору й критику, яка лунала на самому круглому столі в Луганську. Не можна робити висновки з окремих цитат! Здається, що більшість коментаторів сам номер журналу і матеріали "столу" не прочитали, як і журналістка Оніщенко, яка викинула у мережу окремі цитати зі своїми емоційними коментарями. Науковці в Україні, як і сама Україна, є дуже різними - як за громадянською ідентичністю, цінностями, так і за науковою культурою. Хто дав нам право міряти усіх власними мірками? Хто дав нам право відкидати як "негожих" тих суспільствознавців і громадян, які живуть і працюють на проблемних територіях України (з точки зору її інтегрованості в Україну, домінуючи ціннісні орієнтації )? Є і такі точки зору серед суспільствознавців, які представлені в матеріалах, надрукованих в останньому номері журналу "Соціологія: ТММ" - І про це потрібно знати, а не відводити очі, або кидатись з кулаками на тих, хто думає інакше. В кінці кінців, ці "інші" суспільствознавці подали свій матеріал для друку в УКРАЇНСЬКИЙ журнал, щоб і їх почули. Ми різні. І це потрібно поважати.

Журнал має право друкувати матеріалами, зміст яких не відповідає світоглядним, громадянським позиціям редакції. І це - нормально для демократичного суспільства. Звертаю увагу науковців, до речі, що в цьому ж номері надруковані дуже фахові й цікаві за змістом наукові статтї Юрія Савельєва, Олени Симончук, Олександра Стегнія, Євгена Головахи, Ірини Прибиткової та інші. Чому ж НІХТО з коментаторів не звернув увагу хоча б на ці вельми цікаві й добре обгрунтовані статті?! Чи те, що не скандальне, взагалі НІХТО не читає? Не так просто і швидко суспільство може позбавитись ідеологічних стереотипів, упередженості і поверховості у ставленні до інших людей і думок. Ми - Україна - різні - давайте про це пам'ятати і вчитись брати з цього конструктив, а не утворювати "доноси".

Прочитайте реакцію учасників "кр.столу" на "сепаратистські висловлювання", яка представлена в публікації. Публікація матеріалу розрахована на фахову спільноту, яка, припускаємо, здатна самостійно оцінювати обгрунтованість точок зору та робити аналітичні висновки. Якщо ми, як соціологи, не будемо до таких різних точок зору прислуховуватись, то за "рожевими окулярами" зрозуміти суспільство ми не будемо в змозі.

Остап Середа:

Усе таки, на жаль, проглянувши заскановані копії статті, в даному випадку не можу захистити цей справді дотепер найкращий соціологічний журнал України. Йдеться не про кілька рядків, а про цілісний текст О.Лопати, що поданий як окремий науковий текст (з окремим заголовком, з прізвищем і науковим ступенем автора), як перший (і очевидно основний) виступ на начебто науковому круглому столі. Натомість у матеріалі немає ні теоретичної рамки, ні емпіричних даних, ні наукового аналізу - це на 90% пропагандистський текст. Але, мушу додати, я категорично проти закликів закрити журнал.

Відгук під матеріалом на “ZAXID.NET”

Ольга Петренко (магістр соціології, м. Старобільськ):

Шановна редакція, в коментарях на сторінці І.Ф.Кононова обвинувачення в доносі зняті. Окрім того, в коментарях висловлено пояснення від українських науковців, що це не стаття, а матеріали круглого столу, де більшість позицій суперечать виcловленим Лопатою. Але про останнє - ні слова. Чому було вирішено надрукувати згаданий матеріал, науковці теж пояснюють в коментарях. Тож було б доречно уточнити і доповнити публікацію, бо вона подає ситуацію з викривленням.

И, надеюсь, мой заключительный сегодняшний комментарий на Facebook/

Ілля Кононов:

Вчорашня моя полеміка з київською журналісткою п. Оксаною Онищенко мала неочікувані наслідки. ЇЇ допис передрукували ряд видань ("Українська правда", "Експрес", "Zaxid.net [4]"). Журналісти схопилися за пост у ФБ як за сенсацію. Конкретна людина їх вже не цікавила. Вони навіть не питали її згоди на передрук тексту. Так і чується надсадний крик: "В академічній установі викрите гніздо сепаратистів! Ату їх, ату!!!" Сама дискусія про пост Оксани Онищенко почала розгортатися на різних інтернет-майданчиках. Значна частина науковців її засуджує, хоча є і ті,хто підтримує. Але тут є одне але ( як казав Майкл Щур). Усім немає діла до конкретної людини. Захисники свободи слова вбачають в Оксані Онищенко таку собі сучасну Лідію Тимашук. Як відомо, остання писала листи про невірне лікування Жданова, а потім ці листи були використані для розгортання антисемітської кампанії в Радянському Союзі (справа "лікарів-убивць"). Я вчора теж звинуватив п. Оксану в донощицтві. Але потім, поговоривши з нею, зрозумів, що мова йде про першу емоційну реакцію. Вона зовсім не хоче придушення вільнодумства в країні. Але її вже переїхали бульдозером. І він ще може розвернутися і проїхати назад.Тепер власне про передруки в стилі "стадної журналістики " (термін з американської соціології). Вони можуть дійсно підштовхнути до репресій проти інакомислячих. Але ще вірніше те, що їх можуть використати для розправи з Інститутом соціології. На його приміщення вже неодноразово зазіхали. Воно ж розташоване на вул. Інститутській і ціни йому немає. Перші замахи були ще 2005 - 2006 рр. Керівництву вдалося відбитися. А тепер виник привід, щоб керівництво змінити, і викинути Інститут кудись на Борщагівку. Ну, а часопис "Соціологія: теорія, методи, маркетинг", який є одним з кращих в Європі, закрити, щоб іншим неповадно було. Але журналістам варто подумати, а не чекає і їх таке майбутнє, якщо така хвиля покотиться. Сенсації сенсаціями, а майбутнє майбутнім.І ще одне. В публікаціях усі текст О. Лопати називають статею. Це - свідоме пересмикування. Під одним заголовком надруковані ВИСТУПИ під час круглого столу. Більшість його учасників критикують ідеї О. Лопати. Але ніхто в цілому цікавий і потрібний матеріал не аналізує. Газети, про які я вже сказав, пішли шляхом нагнітання пристрастей.Думаю, тут потрібна виважена реакція Інститут соціології і Соціологічної асоціації України.Наша країна потребує чесного аналізу ситуації, дискусій, а не п'ятихвилинок ненависті.

И самый последний комментарий Оксаны Онищенко. Она считает, что я отступил от фактов, написав об эволюции её позиции.

Оксан Онищенко:

Пане Ілля, я не жертва. Я написала те, що думаю. І досі вважаю статтю у журналі некоректною і незгодна з тим, що все це у такому вигляді опубліковано. Так, моєї згоди на публікацію не питали. Але і не повинні- це публічний мій допис у соцмережах. Але жалкую про те, що іноді дискусія переходить у удари нижче пояса. Щодо моєї позиції-вона не змінилася. Я хотіла почути пояснення соціологів-я їх почула і побачила. Дякую Вікторії Середі, її комент є на цій сторінці. Це дійсно важливі речі. Всім також дякую за дискусію.

Думаю, дискуссия будет продолжаться. Важно, чтобы она повернулась в русло научности и принесла пользу для очищения духовной атмосферы в стране.

P.S.  Як стало відомо, після публікації в третьому номері за поточний рік журналу "Соціологія: теорія, методи, маркетинг" матеріалів круглого столу "   «Луганськ: спекотне літо 2014 року» в країні почалась полеміка. Своєрідно в ній взяв участь очільник МОН С. Квіт. Він написав листа Президенту НАН України Б. Патону, в якому заявив про намір перевірити журнал на відповідність вимогам міністерства. Лист розміщено на сайті МОН. 

"Президенту Національної академії наук України

Патону Б.Є.

Шановний Борисе Євгеновичу!

Міністерство освіти і науки України було і залишається переконаним прихильником та захисником вільного наукового дискурсу, відкритого та об’єктивного погляду на світ. Водночас, відповідно до підпункту шостого пункту четвертого Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630, Міністерство «забезпечує інтеграцію вітчизняних освіти і науки, інших сфер, що належать до його компетенції, з неухильним дотриманням принципів збереження і захисту національних інтересів».

Сьогодні велике збурення в академічній спільноті й засобах масової інформації викликало те, що заснований Інститутом соціології Національної академії наук України науковий академічний журнал «Соціологія: теорія, методи, маркетинг»  у добірці матеріалів «круглого столу», який начебто відбувся в окупованому Луганську 9 січня цього року під назвою «Луганськ: спекотне літо 2014 року», опублікував (№3, 2015) статтю кандидата юридичних наук О. Лопати. У ній автор  стверджує, що «населення Донбасу масово і з особливою жорстокістю знищується Збройними Силами і Національною Гвардією України», що «основними учасниками Революції Гідності були маргінали з усієї країни, яким, власне, втрачати було нічого», що «владою країни було ухвалене рішення про термінове спрямування всього майданівського «пального» матеріалу на Схід України», і що, нарешті, ніякої агресії РФ проти України немає, а натомість США воює на Донбасі з РФ «до останнього українця».

Міністерство освіти і науки переконане: розтиражовані в цій статті ідеологічні кліше сусідньої держави-агресора не мають нічого спільного з науковим дискурсом. Ми вважаємо, що трагічні події  в Криму й на Донбасі повинні бути предметом ретельного академічного вивчення, але воно не може спиратися на «круглі столи», проведені на окупованій території, де відсутні будь-які можливості для висловлення вільної думки. Рішення редколегії академічного журналу надати слово учасникам такого невідомо ким організованого «круглого столу» тим більше викликає подив, бо понад 70% науково-педагогічних і наукових працівників провідних ВНЗ Луганська – Луганського національного університету ім. Т. Шевченка і Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля – працюють зараз на звільненій території Луганщини, і тому значно логічнішим виглядало б обговорення цих питань у Старобільську чи Сєвєродонецьку, за місцем теперішньої тимчасової дислокації цих вишів.

Інформую Вас, що автори численних звернень до Міністерства освіти і науки вбачають у діях журналу не лише образу десятків мільйонів українців, зокрема й тих, які віддали життя, захищаючи свободу й незалежність нашої держави, але й грубе порушення принципів наукової етики. Відтак Міністерство дало доручення Атестаційній колегії здійснити перевірку журналу «Соціологія: теорія, методи, маркетинг» на предмет відповідності критеріям, які ставляться до фахових наукових видань.

Прошу Національну академію наук України, абсолютна більшість працівників якої виявляє чітку патріотичну позицію, дати належну наукову, професійну та громадянську оцінку згаданій публікації, її автору та  редакції видання, що її вмістило.

З повагою,

Міністр освіти і науки України                                           С. М. Квіт

В науковому співтоваристві така оперативність міністра викликала побоювання репресій стосовно інакомислячих.

Илья Кононов, доктор социологических наук, профессор, специально для «Ostrovok»