Міністр у справах клімату Бразилії представила проект глобального податку на багатство у розмірі 2%, який торкнеться лише 3000 мільярдерів, але підніме близько $250 мільярдів

Минулого тижня міністр у справах клімату Бразилії Ана Тоні представила новий проект бразильського уряду щодо впровадження глобального податку на багатство у розмірі 2%, який торкнеться лише 3000 надбагатих мільярдерів по всьому світу, але підніме близько 250 мільярдів доларів. Передбачається, що ці гроші мають бути передані у міжнародне користування, зокрема у відання ООН - для реалізації глобальних екологічних проектів та загальносвітової боротьби з бідністю.

Повноцінне міжнародне обговорення цього глобального податку на багатство планується на саміті великої двадцятки у листопаді. Вже сьогодні пропозицію Бразилії підтримали три інші країни G20 – Південна Африка, Німеччина та Іспанія. В цей же час реформа була виключена з порядку денного американським скарбником Джаннет Йеллен - вона заявила, що в податку немає потреби. Проте переважна більшість населення планети, у тому числі й у самих США, дотримується зворотної думки та вважає за необхідне підвищення податків на надбагатих.

Враховуючи річне зростання станів цього домінуючого класу у розмірі 12% - а також стагнуючий рівень життя та зарплат 99% решти населення земної кулі - податок насправді не виглядає "непотрібним" навіть з міркувань ліберальної легалістської справедливості: загальновідомим і загальнодоступним є знання про те, що мільярдери порівняно з іншими верствами населення найменш сумлінно виконують свої податкові зобов'язання. Так, незалежне журналістське розслідування ProPublica виявило, що реальний податок на доходи, який сплачує Ілон Маск, становить лише 3,27%, а для Джеффа Безоса такий податок взагалі становить лише 1%.

Така регресивна шкала оподаткування не лише надзвичайно несправедлива, а й неефективна навіть у неоліберальних економетричних термінах, вважає Тома Пікетті. Навіть невеликі зміни в податках на спадщину і багатство разом з перерозподілом цих багатств на користь найбідніших верств населення можуть мати магічно позитивний ефект на економіку в цілому - тому що у цих найбідніших верств з'являться кошти для покупок, інвестицій, підвищення власного та суспільного добробуту. Очікуються і довготривалі наслідки на кшталт підвищення рівня освіти, кваліфікації робітників, модернізації та індустріалізації навіть найбідніших периферійних держав світу - особливо у разі перерозподілу капіталів у глобальних масштабах, перший крок до велетенського завдання якого і пропонує зробити Ана Тоні.

Нескінченна кількість коштів не може бути використана з максимальною парето-ефективністю, маржинальна корисність стратегічних інвестицій падає, а найбільші олігархи та транснаціональні корпорації неминуче виробляють витрати, платити за які вимушене все суспільство – це відомий економічний парадокс та найбільший провал ринкової капіталістичної економіки, в якому сходяться навіть Кейнс із Хайєком.

Глобальний податок на багатих не зможе виправити цю іманентну несправність капіталізму, не зможе миттєво та ізольовано вирішити проблеми світової бідності та екологічної кризи. Однак цей гідний крок бразильського уряду Лули породжує прецедент, з якого може зрости і безліч інших вимог щодо демонтажу гегемонії неолібералізму. Але посприяти виставленню цих вимог зможе виключно широка громадянська та протестна активність по всій планеті - у мирному і не тільки примусі своїх урядів до того, щоб вони нарешті почали представляти інтереси 99%, а не 1% - як довгий час, але недостатньо твердо і безкомпромісно вимагав Берні Сандерс