Айвазовського і Рєпіна визнали українськими художниками у нью-йоркському музеї Метрополітен

Музей Метрополітен у Нью-Йорку визнав Івана Айвазовського та Іллю Рєпіна українськими художниками, на це звернула увагу історикиня мистецтва Оксана Семенік.

Раніше у профілях художників на сайті музею було вказано, що вони росіяни, тепер в обох з’явилася позначка «українець», інформує “Галка” з посиланням на “The Village Україна”.

Рєпін народився у Чугуєві, що на Харківщині, а Айвазовський – у вірменській родині у місті Феодосія.

Музей мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку – четвертий за відвідуваністю та четвертий за площею музей у світі. Фонд музею становить більш як два мільйони експонатів з усього світу, які охоплюють 5000-річну історію культури людства.

Довідка з Вікіпедії:

Иван Константинович Айвазовский, вірм. Հովհաննես Այվազյան — Ованес Айвазян, 17 (29) липня 1817, Феодосія, Таврійська губернія, Російська імперія — 19 квітня (2 травня) 1900, там само) — український[7][8] та російський[9] художник-мариніст і баталіст вірменського походження. Брат вірменського історика та архієпископа Вірменської апостольської церкви Габріела Айвазовського.

Окрім морської тематики працював також і в інших жанрах живопису: від анімалізму та портрету (автопортрету) до релігійного [pl] та міфологічного живопису.

Айвазовський є автором понад 6 000 різних творів (картин, акварелей, малюнків тощо). Його полотна прикрашають музеї та приватні зібрання по всьому світу. За понад шістдесят років творчої кар'єри Айвазовський брав участь у більш як 120-ти художніх виставках, понад половина з яких були персональними.

Окрім слави художника, Айвазовський відомий також як колекціонер, меценат, живописець Головного морського штабу, академік, професор, почесний член Імператорської академії мистецтв, академій мистецтв в Амстердамі, Римі, Парижі, Флоренції та Штутгарті.

За висловом Івана Крамського, «Айвазовський, хто і що б там не казав, є зірка першої величини, у будь-якому разі, і не тільки у нас, а в історії мистецтва взагалі»Народився в сім'ї вірменського крамаря, родина якого переселилася до Криму з Галичини в 1812 році, куди його предки потрапили із Західної Вірменії, яка належала Османській імперії. Сім'я жила бідно і вже в 10 років Іван працював у міській кав'ярні. Він прекрасно грав на скрипці та співав, але найбільшою радістю для нього було малювати самоварним вугіллям на стінах будинків. Цей «настінний живопис» помітив архітектор Яків Християнович Кох, який подарував Івану перші олівці та папір, а потім показав малюнки градоначальнику Казначеєву Олександру Івановичу. Олександр Іванович, ставши губернатором, забрав підлітка із собою до Сімферополя, поселив у своєму будинку, віддав до гімназії.

Першим його учителем малювання був художник із німецьких колоністів Йоганн Людвиг Гросс[13]. Упродовж 1833—1837 років навчався у Петербурзькій Академії мистецтв (у пейзажному класі Максима Воробйова [ru], у запрошеного з Франції художника морських видів Філіппа Таннера [fr] та у класі батального живопису Олександра Зауервейда [ru]). Вплив на творчість Айвазовського мав також Карл Брюллов [10].

1840 року Іван Айвазовський подорожував за кордоном, працював у Римі, Неаполі, Сорренто, Венеції, Парижі, Лондоні, Амстердамі. 1845 року на запрошення султана Османської імперії побував у Стамбулі. Пізніше відвідував це місто ще вісім разів з 1845 до 1890 року, писав полотна на замовлення султанів. 30 цих робіт виставлено в музеї імперії у стамбульському палаці Долмабахче.

Після свого повернення назавжди оселився у Феодосії, де збудував будинок та майстерню, влаштовував виставки, грошові надходження, виручені від продажу картин, передав місту для проведення у Феодосію питної води, будівництва залізниці та порту, заснував у місті художнє училище, археологічний музей, багато передавав на добродійні цілі, а у 1880 році заснував картинну галерею, яка наразі названа на його честь. З 1844 року — академік Петербурзької академії мистецтв, а з 1887 року — її почесний член. З 1894 року — член Товариства південноросійських художників в Одесі [14].

Мав власний маєток «Шах-мамай», про який ми можемо довідатись з листа А. П. Чехова до своєї сестри: «Вчора їздив у Шах-мамай, маєток Айвазовського, за 25 верст від Феодосії. Сам Айвазовський, бадьорий старий років 75, являє собою дещо середнє між добродушним вірменином і зажерливим архіреєм; повний власної гідності, руки має м'які і подає їх по-генеральські. Недалекий, втім натура складна і гідна уваги. У собі одному він суміщає і генерала, і архірея, і художника, і вірменина, і наївного діда, і Отелло. Одружений на молодій і дуже красивій жінці, яку тримає в їжачках. Знайомий з султанами, шахами і емірами. Писав разом із Глінкою „Руслана і Людмилу“. Товаришував із Пушкіном, але його твори не читав. У своєму житті не прочитав ні однієї книжки. Коли йому пропонують прочитати він говорить „Навіщо мені читати, якщо в мене є власна думка?“ Маєток розкішний, настільки казковий, таке можна побачити в Персії.»[15]

Наприкінці життя передав у дарунок рідному місту будинок і майстерню, картини й скульптурні композиції. Навіть за кілька годин до смерті художник працював над картиною — «Вибух турецького корабля» (1900)

Ілля́ Юхи́мович Рє́пін 24 липня (5 серпня) 1844, слобода Осинівка біля Чугуєва, Харківська губернія, Російська імперія — 29 вересня 1930, Куоккала [ru], Терійокі, Фінляндія) — український[11][12][13] художник[14][15] із козацького роду на прізвисько Ріпа, стар. Рѣпа [11][16][17][18][19][20], що писав у Російській імперії[21] . Син солдата, в юності працював іконописцем. Займався в Малювальній школі під керівництвом Крамського, продовжив навчання в Петербурзькій академії мистецтв.

З 1878 року — член Товариства пересувних художніх виставок. Академік Імператорської академії мистецтв. Професор — керівник майстерні (1894—1907) та ректор (1898—1899) Академії мистецтв, викладач школи-майстерні Тенішевої; серед його учнів — Б. М. Кустодієв, І. Е. Грабар, І. С. Куліков [ru], Ф. А. Малявін, А. П. Остроумова-Лєбєдєва [ru], М. І. Фешин. Безпосередній наставник В. О. Сєрова.

Уже від початку свого творчого шляху, з 1870-х, Рєпін став однією з ключових фігур реалізму в Російській імперії. Художнику вдалось розв'язати завдання відбивання в живописному творі всієї різноманітності навколишнього життя, у своїй творчості він зумів охопити всі боки сучасності, зачепити теми, що турбували громадськість, гостро реагував на злобу доби. Рєпінській художній мові була властива пластичність, він сприймав різні стилістичні напрямки від іспанців і голландців XVII століття до Олександра Іванова та сучасних французьких імпресіоністів.

Розквіт творчості Рєпіна припав на 1880-ті. Він створює галерею портретів сучасників, працює як історичний художник і майстер побутових сцен. У жанрі історичного живопису його приваблювала можливість розкрити емоційну виразність пропонованої ситуації. Стихією художника була сучасність, і, навіть створюючи картини на теми легендарного минулого, він залишався майстром наболілої сучасності, скорочуючи відстань між глядачем і героями своїх творів. Останні 30 років життя Рєпін прожив у Фінляндії, у своїй садибі Пенати в Куоккалі. Він продовжував працювати, хоча вже не так інтенсивно, як колись. В останні роки він перейшов на біблійні сюжети. У Куоккалі Рєпін написав мемуари, низка його нарисів увійшла до книги спогадів «Далеке близьке». Рєпін був близьким другом українського історика Дмитра Яворницького.