У Бахмуті, який перебуває під цілодобовими бомбардуваннями, досі залишаются 89 дітей (ФОТО)

У Бахмуті, який перебуває під цілодобовими бомбардуваннями, досі залишаються 89 дітей, повідомляє Вільне радіо.

Загалом на підконтрольній Україні території Донеччини їх 136 тисяч. Про це під час брифінгу розповів директор департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької ОДА Ігор Бойко.

За його словами, зараз на підконтрольній території Донеччини залишаються пів мільйона людей, з них 136 тисяч — діти.

Так, 89 дітей досі живуть у Бахмуті. Цього лютого з найгарячіших точок області організували додаткову евакуацію, каже посадовець. Це вже допомогло врятувати з-під обстрілів 70 дітей.

“11 лютого розпочалась додаткова евакуація з Бахмута. На сьогодні [28 лютого] вивезли ще близько 200 людей, з них 70 дітей”, — розповідає Ігор Бойко. Загалом за рік з регіону виїхали 1 мільйон 180 тисяч жителів. Серед них — 137 тисяч дітей. “Активна евакуація тривала з лютого по червень 2022 року. Потім людей виїжджало все менше попри загострення ситуації на фронті. 140 тисяч людей повернулись назад у Донецьку область”, — каже Ігор Бойко.

Більшість жителів, які не евакуюються з Донеччини, пояснюють це хвилюванням за житло, необхідністю допомагати літнім родичам тут або фразою: “де народився, там й згодився”.

Наталя Євтушенко двічі намагалась евакуюватись з Бахмута, але кожного разу це закінчувалось для родини трагічно. Спочатку на краматорському вокзалі загинув її син, а іншим разом жінка з чоловіком потрапили у ДТП. Наталя вирішила, що залишатиметься в Бахмуті до останнього та знайшла втіху своїй скорботі у роботі в “пункті незламності”.

Сьогодні місто зруйноване на 80 відсотків.

Детальніше історію важкого шляху Наталі Євтушенко до волонтерства розповідається далі:

родина Євтушенко з початку повномасштабного вторгнення залишається в Бахмуті. Хоча спроби евакуюватись з міста були. Спочатку Наталя Євтушенко втратила сина, який 8 квітня 2022 року евакуювався з Бахмута, але на залізничному вокзалі потрапив під обстріл російської ракети “Точка-У”. “Важко все це згадувати, як довго не могли його знайти, а потім довелось їхати на упізнання. Досі постійно п’ю заспокійливі, але більше допомагає відволікатись робота. Я працюю волонтером в “пункті незламності”, — ділиться Наталя Євтушенко. Це була перша спроба родини Євтушенко евакуюватись з Бахмута. Трагедія зруйнувала ці плани. Тіло Олексія повернули у Бахмут та поховали на Маріупольському кладовищі. Війна не полишила його в спокої й після смерті — поряд з могилою хлопця теж падали снаряди та досі йдуть бої.

Наталя тепер мріє після завершення бойових дій сходити на кладовище та подивитись: чи вцілила могила її сина. У жінки є ще одна дитина, от її змогли евакуювати разом з бабусею та дідусем до безпечного місця. А сама Наталя разом з чоловіком продовжила доглядати свого дідуся, який залишався в місті.

“Він до останнього був з гарним здоров’ям та пам’яттю. Мені було дуже шкода його, тому довелось приховувати смерть сина, щоб не нашкодити прадідусю. Через 2 тижні після смерті сина, в нього повинен був бути день народження й прадідусь прийшов привітати. Нам довелось обманути його, що мій син поїхав кудись з друзями. А ще через 2 тижні син напевно забрав і прадідуся. 9 травня він помер, йому було 86 років”, — розказує Наталя Євтушенко.

Ще одна спроба виїхати з Бахмута була у вересні 2022 року і вона також закінчилась невдало.

“Зібрались з чоловіком на своїй машині з маленькою дитиною та потрапили у Павлограді в аварію. Ми не постраждали, але машина була пошкоджена. Після цього ми повернулись в Бахмут та вирішили, що будемо залишатись тут до останнього. Тепер намагаємось допомагати іншим чим можемо”, — каже бахмутчанка.

Після ДТП у вересні 2022 року, родина Євтушенко займалась облаштуванням свого підвалу для тривалого життя в ньому. Вже на шляху додому знову мучать сумні думки Наталя визнає, що волонтерство їй допомагає морально, але не може назвати нічого, що наразі може викликати в неї посмішку.

“Поки працюєш — це допомагає, серед людей, серед постійного спілкування — це дуже допомагає. Але все закінчується о 15:00, коли ми розходимось по оселях і як то кажуть: “починаються сірі будні”, йдемо у підвали у темряву, вогкість”, — каже Наталя Євтушенко.

Ввечері, коли Наталя повертається додому з пункту, її знову мучать сумні думки про загиблого сина.

“Я не плакала ні разу, в мене це навіть не виходить, якби й хотіла. Намагаюсь не думати про це, але періодично накриває, бо все це продовжує жити всередині мене. Поради лікарів, що треба поплакати та відпустити — це все не правда. З часом, до речі, починаються якісь наслідки, наприклад в мене з пам’яттю стало важче”, — ділиться мама загиблого хлопця.