Горячие новости

Павло ЛИСЯНСЬКИЙ: «День шахтаря — це невід’ємна складова Донбасу»

Професійне свято на підконтрольній території Луганщини відсвяткували майже 10 тисяч людей — така орієнтовна кількість працівників восьми шахт, які входять до складу ДП «Первомайськвугілля» та ПАТ «Лисичанськвугілля», а також члени їхніх сімей.

Щоправда, свято відбулося на тлі тривожної ситуації в галузі: борги із зарплати погасили, але немає впевненості в тому, що завтра шахта працюватиме і залишиться годувальницею. Про ці зміни й про те, чого чекати гірникам у майбутньому, — в інтерв’ю з юристом, засновником і керівником Східної правозахисної групи, колишнім шахтарем Павлом ЛИСЯНСЬКИМ. 

 

Керівник Східної правозахисної групи Павло ЛИСЯНСЬКИЙ
Керівник Східної правозахисної групи Павло ЛИСЯНСЬКИЙ

 

— Пане Павле, чи не є День шахтаря таким, що йде в минуле для старопромислового Донбасу?

— Переконаний, що ні. У нас дуже багато людей працюють на вугільних підприємствах, а ще є Соледар, де соляні шахти — там теж шахтарі, а ще є гірничорятувальники, які також відзначають це свято, а ще виш у Лисичанську, що навчає гірничих інженерів — викладачі також святкують цього дня. Шахти, кар’єри, соляні шахти, а також свято День шахтаря — це невід’ємні складові Донбасу, чого не можна скасувати. Це було, є й буде!

— Ситуація у вугільній галузі регіону зовсім не святкова: насилу, і тільки методом підземних страйків гірникам вдалося отримати заборговану зарплатню. Як ви оцінюєте роль держави і профспілок у цій історії? Чому страйки цього року проходили без участі профспілок, поза їхнім патронатом? 

— Почну з профспілок: продали профспілки робітників, ось і все! Зверніть увагу, у профспілок фактично монополія на захист трудових прав робітників, проте профспілкові лідери не хочуть сваритися з керівниками галузей і підприємств, вони домовляються між собою на взаємовигідних умовах — і все. А інтереси робітників — на другому плані. Робітники приходять до лідерів профспілок, фактично до своїх трудових адвокатів, яким платять гроші у вигляді профспілкових внесків, а вони їх, м’яко кажучи, не чують. Як результат, робітники тепер виходять на протест без профспілок, вони їм просто не вірять, а внески платять, щоб не наживати собі ще одного ворога на підприємстві.

Тобто нині на підприємствах, з одного боку роботодавець, який не платить зарплату, з другого — профспілка, яка обкладає додатковими внесками працівника, і при цьому нічого не робить, щоб він зарплату отримав вчасно.

Вугільній промисловості регіону і трудовим колективам галузі потрібні лобісти в просуванні їхніх прав і розвиток галузі на благо України й регіону.

Я вважаю, потрібен закон «Про енергетичну безпеку України», в якому слід повністю прописати етапи реанімування вугільної галузі України, створення нових робочих місць, переоснащення і переобладнання шахт тощо. Але розглядати це необхідно саме з погляду енергетичної безпеки країни, а не ставити на перше місце отримання прибутку.

— Але поки що експерти говорять швидше про деіндустріалізацію країни і реструктуризацію Донбасу. Що в цій ситуації робити гірникам області?

— Скажу відверто, я проти деіндустріалізації регіону. Особливо в тому її вигляді, в якому її проводять. Адже в країні взялися повністю переформатовувати весь уклад життя населення регіону, нічого не пропонуючи натомість.

У Західній Україні така сама проблема, там теж шахти закривають.

Потрібно переймати досвід Німеччини — як ця країна займалася соціальною адаптацією людей і надавала альтернативну роботу своїм громадянам, будувала цілі соціальні програми.

— Чи моніторять правозахисники ситуацію у вугільній галузі на непідконтрольній частині Луганської області?

— Наша організація проводить такий моніторинг. Ми знаємо, хто, де і як вивозить, краде природні ресурси нашої країни.

Там об’єднали два підприємства «Донбасантрацит» (м. Красний Луч) і «Антрацит» (м. Антрацит). У Красному Лучі працюють три шахти. Видобуте вугілля цих підприємств іде на забезпечення побутового палива соціальної інфраструктури міст та для населення (людям його продають). А ось вугілля з шахт «Комсомольська» та «Партизанська» (Антрацит) вивозять до міста Гуково (РФ), і там його продають як вугілля з Росії. Шахтарям, які працюють на не підконт­рольній Україні території, платять від однієї до трьох тисяч гривень на місяць. Охорони праці немає, соціальних гарантій немає, і залишилося там гірників по 200 чоловік на кожній шахті. А раніше тільки на цих підприємствах працювало понад 10 тисяч працівників.

— Як привітали вас із найважливішою шахтарською нагородою — знаком «Шахтарська слава»?

— Мене завжди з Днем шахтаря вітає мати. Для неї це особливе свято, бо для тата це був ніби другий день народження, та й у родині по батьковій лінії всі мали стосунок до вугільної промисловості. Сам я фактично виріс на вугільних підприємствах, працював там. Мати дуже пишається моєю нагородою, пам’ятає, як тато мріяв, щоб я отримав таку.

Але для мене це день боротьби за права шахтарів.

Я знаю, що повинен стояти на сторожі прав гірників і шахтарів, просто зобов’язаний, це данина моїй шахтарській династії!

Олена ОСОБОВА, 
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Павло ЛИСЯНСЬКИЙ. Народився 1987 року в м. Антрацит Луганської області. У 2010 році закінчив гірничий факультет Донбаського державного технічного університету. Працювати почав на шахті імені Космонавтів ДП «Ровенькиантрацит», де пройшов шлях від учня гірника до заступника головного інженера з виробництва. З травня по листопад 2014 року — заступник директора шахти «Фащівська» ДП «Луганськвугілля». З 2014 по 2016 роки — заступник директора шахти імені Мельникова ПАТ «Лисичанськвугілля».

У 2011 році організував першу незалежну студентську профспілку в Луганській області. З вересня 2013-го його обрано правовим інспектором НПГУ, 2014-го — заступником голови НПГУ. У 2014 році створив Східну правозахисну групу, яка впроваджує практичний захист прав шахтарів східної України.

У 2017 році нагороджений знаком «Шахтарська слава».

ТИМ ЧАСОМ

На Луганщині бачать обнадійливі перспективи

Попри надзвичайно несприятливі обставини, в яких трудяться шахтарі Луганщини, живуть вони не лише днем сьогоднішнім. Приміром, місто Гірське Попаснянського району, що розташоване майже біля лінії розмежування, святкує день народження одночасно з Днем шахтаря, бо тут життя майже кожної другої сім’ї пов’язане з роботою в шахті. Тепер тут буде центр фізичного виховання для всіх. І, за словами генерального директора вугільного підприємства Бориса Перепелиці, «усі тутешні жителі матимуть безкоштовний доступ у спортивний заклад, можливість відновлювати своє здоров’я та тренувати дітей».

ДП «Первомайськвугілля» розташоване майже на лінії розмежування, тож працювати доводиться в складних умовах. Але тут бачать обнадійливі перспективи.

 

Хлопчаки Гірського вважають себе господарями нового спортзалу. Фото автора
Хлопчаки Гірського вважають себе господарями нового спортзалу. Фото автора

«Зараз ми на стадії переоснащення очисних вибоїв: на трьох шахтах лави доопрацьовані, їх поремонтують. Готуємо нові очисні вибої. На шахті «Гірська» є перспективна лава — четверта північна, яку фінансуватимуть за рахунок бюджетних коштів (близько 276 мільйонів гривень). Проект її фінансування перебуває на розгляді в Міністерстві економіки. До кінця року ми повинні її ввести в дію і вийти на нормальну роботу, — ділиться планами генеральний директор ДП «Первомайськвугілля» Борис Перепелиця. — До того ж ми підготували і почали відпрацьовувати лаву на шахті «Карбоніт», закінчуємо підготовку лави на шахті «Тошківська». Отже, за кілька місяців матимемо досить вугілля, аби забезпечити наших шахтарів гідною заробітною платою».

 

Олена Особова, Урядовий кур"єр