Гарячі новини

Война на Донбассе и судьбы демократии в Украине: полемика о публикации социологического журнала

 После публикации в третьем номере за текущий год журнала "Социология: теория, методы, маркетинг" материалов круглого стола «Луганськ: спекотне літо 2014 року» в Украине продолжается дискуссия. Социологическое сообщество в её ходе продемонстрировало свособность к мобилизации для защиты свободы исследований и свободы слова. Его членов особо взволновало то, что министр образования и науки  принял в дисскусии своеобразное  участие, написав письмо Президенту НАН Украини Б. Патону, в котором заявил  о намерении  проверить журнал на соответствие требованиям министерства.

Учитывая общественную значимость дискусии, перепечатываем материалы с сайтов Института социологии НАН Украины и Социологической ассоциации Украины (САУ). 

 

З приводу публікації в журналі

«Соціологія: теорія, методи, маркетинг»

матеріалів круглого столу

Президенту НАН України

Б.Є. Патону

 

Шановний Борисе Євгеновичу!

В науковому журналі «Соціологія: теорія, методи, маркетинг» №3 за 2015 р. в рубриці «Наукове життя» були опубліковані тези виступів учасників круглого столу «Луганськ: спекотне літо 2014 року», який відбувся 9 січня 2015 р. у Луганську. У круглому столі взяли участь як українські вчені, які перебувають у зоні бойових дій, так і науковці, які виїхали з Луганська в інші області України. Оскільки науковці, що знаходяться у зоні бойових дій, могли бути репресовані за участь у ньому, всі учасники столу виступали під псевдонімами. Після друку журналу найбільший резонанс викликали тези виступу О. Лопати «Уроки лютневої революції».

У п’ятницю, 9 жовтня, в 18-48 на приватній сторінці Оксани Онищенко в мережі Facebook була опублікована її особиста думка, де вона дає політичну та правову оцінку деяких позицій одного з одинадцяти виступів на круглому столі, в односторонньому вигляді, на вирваних з контексту положеннях. В усіх інших виступах, про які не говорить О. Онищенко, тези виступу О. Лопати були піддані жорсткій критиці  та спростовані всіма іншими учасниками дискусії. На жаль, про це О. Онищенко на своїй сторінці у Facebook зовсім не згадує. Її виклад матеріалів круглого столу був підхоплений і швидко розповсюджений у мережі інтернет. На нього з’явилося чимало суперечливих відгуків, хоча переважна більшість дискутантів не тільки не читала журналу, а й взагалі не бачила надрукованого в ньому тексту.

Ґрунтуючись не на змісті журнального тексту, а на однобічній інформації приватної сторінки Facebook, міністр освіти і науки України С.Квіт поспішно, уже в неділю 11.10.2015, опублікував на сайті МОН України офіційний лист Президенту НАН України. Дивує, що протягом доби у вихідні дні, за словами міністра, до МОН надійшли численні звернення. Але, враховуючи, що журнал суто науковий і має обмежений тираж, ці заяви міністра викликають сумнів.

Відчуваючи хиткість своїх позицій та нагнітаючи зміст листа, міністр шукає опору в нібито «численних зверненнях» до МОН авторів, які нібито вбачають в діях журналу «не лише образу десятків мільйонів українців, зокрема й тих, які віддали життя, захищаючи свободу й незалежність нашої держави, але й грубе порушення принципів наукової етики». Що стосується наукової етики, то вона вимагає представлення різних точок зору, що існують в суспільстві. Якби в Міністерстві освіти і науки України без поспіху і вдумливо прочитали повний матеріал круглого столу та коментарі до нього провідних соціологів України, то у його політично пильних співробітників не лишилося б сумніву, що це є ніщо інше, як спроба науковців зрозуміти певне ментальне підґрунтя подій на Донбасі, без чого важко сподіватись на їх урегулювання. Крім того, слід звернути увагу, що зневажливе ставлення співробітників МОН до науковців Донбасу, які проживають і в зоні бойових дій, і на територіях, підконтрольних українській владі, ображає їх громадянську гідність й лише сприяє поглибленню розколу в українському суспільстві.

Проведення суспільствознавцями круглого столу в окупованому Луганську і спростування ідеологічних кліше сусідньої держави-агресора, висловлених на круглому столі одним з учасників-юристом, безперечно сміливий та мужній вчинок науковців Донбасу. Не випадково, щоб уникнути переслідування їх окупаційною владою, виступи опубліковані в журналі під псевдонімами. Вдалим став і методичний прийом проведення вченими Донбасу круглого столу: висловився політично заангажований непрофесіонал, і всі учасники дискусії змогли професійно спростувати наведені умовиводи.

Надання широкої публічності цим пропагандистським штампам Міністерством освіти і науки без їх спростування, зроблених іншими учасниками круглого столу, по суті є поширенням цих ганебних ідеологічних гасел агресора.

Публікація матеріалів круглого столу в журналі, як і проведення цього актуального заходу саме на окупованій території, є переконливим свідченням того, що соціологи не бояться і здатні протистояти нав’язливій пропаганді агресора.

Тому засудження Міністерством освіти і науки проведення круглого столу в окупованому Луганську і публікації його матеріалів в професійному журналі, й взагалі заперечення круглого столу як важливої форми обміну науковими ідеями і перевірки їх практичної значимості, є професійно неспроможним і політично хибним, оскільки лист по суті підкреслює нашу безпорадність перед агресивною російською пропагандою і відштовхує окупований Донбас від України.

Замість того, щоб прислухатись до науковців-суспільствознавців, які вивчають реальну картину подій і є очевидцями того, що відбувається на Донбасі, які розкривають внутрішні загрози та ризики українського суспільства, Міністерство освіти і науки по суті наполягає на заміні проросійських пропагандистських стереотипів такими ж заідеологізованими кліше, які дають просте пояснення всьому, що відбувається, в основному зовнішніми чинниками, лишаючи без належної уваги внутрішні проблеми і суперечності в демократичному розвитку країни.

Лист міністра С.Квіта сприймається науковцями як спроба ввести політичну цензуру, обмежити академічні свободи і можливість досліджувати соціологами різні точки зору та доводити до громадськості і влади інформацію про реальний стан суспільних настроїв й різноманіття думок в суспільстві. Журнал «Соціологія: теорія, методи, маркетинг» виходить безперервно з 1998 року і вже давно отримав визнання як в українському, так і в міжнародному науковому співтоваристві, свідченням чого є публікації в ньому статей всесвітньо відомих соціологів і високий рівень цитованості часопису. Періодично (раз на два роки) випускається дайджест журналу англійською мовою та розміщується в міжнародній електронній базі наукових даних GESIS. Анотації всіх статей англійською мовою надсилаються до «Центральноєвропейського журналу соціальних і гуманітарних наук» (CEJSH). Погроза Міністерства освіти і науки направити на журнал високу комісію сприймається соціологічною спільнотою як прояв адміністративно-бюрократичного синдрому, що є цілком неприйнятним в науковому співтоваристві.

Насторожує і те, і це вже стало гіркою традицією, що напередодні різного рівня виборів з’являються упереджені та замовні публікації, метою яких є дискредитація соціології. Так відбувається і зараз.

Враховуючи суспільний резонанс, вважаємо за доцільне розмістити матеріали на сайті НАН України та сайті Інституту соціології НАН України.

Лист обговорено і одноголосно схвалено на засіданні Вченої ради Інституту соціології НАН України від 13.10.2015 р.

За дорученням Вченої ради Інституту соціології НАН України

з повагою,

директор Інституту соціології НАН України,

академік НАН України                                                  В.М. Ворона  

 

В. Бакіров – академік НАН України, Президент Соціологічної асоціації України

Раптом науковий журнал "Соціологія:теорія, методи, маркетинг", який читає не таке вже й широке коло читачів, став одним з найпопулярніших видань в українському інтернет-просторі.

Сталося це завдяки безхитрісній маніпуляції: із матеріалу "Луганськ: спекотне літо 2014 року" дехто із журналістів висмикнув тези одного з учасників "круглого столу", які більшість інших учасників зовісім не поділяє. Обмежусь лише декільками цитатами: "З усією відповідальністю можу заявити, що це неправда. Маргінали були на Майдані, але значну частину протестувальників становили освічені і достатньо молоді люди. Є дослідження соціологів, які проводили польову роботу прямо під час подій" (стор.186). "...Сепаратисти ставили "Гради" на подвір'ях лікарен, шкіл і здійснювали залпи. При цьому установки "Граду" після пострілу їхали з цього місця. Відповідні удари влучали у мирних жителів. Крім того, самі сепаратисти стріляли по місту, мабуть, щоб викликати паніку і посіяти ненависть до української арміі" ( стор.186). "...Я не уявляю, звідки у мирного населення Донбасу раптом з'явилася "своя" важка військова техніка. проте я вірю своім очам і можу стверджувати, що ця техніка приходить із Росії" ( стор.183).

Уважне прочитання всього тексту не залишає сумнівів, що це є не що інше, як спроба зрозуміти певне ментальне підгрунтя подій на Донбасі, без чого важко сподіватися на їхнє урегулювання. Можливо, не бездоганна спроба, але щира і відверта.

Щодо закликів "вжити заходи", які радісно підхоплюються, в тому числі і деякими із колег, то відзначу наступне:

  1. Журнал "Соціологія: теорія, методи, маркетинг" виходить із 1997 року і є найфаховим і найавторітетнішим вітчизняним виданням у галузі соціологічної науки. Я радив би всім, кого цікавіть аналіз глибинних соціальних процесів, читати цей журнал, який дозволяє краще зрозуміти соціальний світ, в якому ми живемо і діємо.
  2. Соціологічна спільнота Украіни, об'єднана в Соціологічну Асоціацію України, неодноразово під час найкритичніших ситуацій наголошувала на безумовній підтримці демократичних перетворень в країні, боротьби за незалежність і територіальну цілісність і допомогає цій боротьбі професійними дослідженнями і професійною роботою.
  3. Варто нагадати, що 10 грудня 2013 року, коли тодішня влада робила спроби розігнати майдан і хід подій був непередбаченим, саме Соціологічна Асоціація України єдина із професійних співтовариств не побоялася публічно і офіційно виступити із засудженням розгону студентів і з вимогою покарати винних.
  4. Дивує відтворюваність деяких інваріантів масової свідомості, в тому числі готовності завантажувати "філософські пароплави".
  5. Інцидент, про який йдеться, є створений штучно, можливо, завдяки sancta simplicitas і не вартий подальших зусиль для обговорення.

В. Паніотто – доктор філософських наук, член Правління Соціологічної асоціації України, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

З приводу публікації дискусії щодо проблем Донбасу в журналі "Соціологія". Про публікацію не знав (члени редколегії не дивляться всі статті), але зараз подивився. Ось так робляться журналістські сенсації! Журналістка і «УП» взяли одіозні висловлювання одного з дискусантів (О.Лопати) і написали, що академічний журнал мало не є рупором Москви. Ви читали матеріали цього круглого столу, що присвячений ситуації на Донбасі? Далі учасники (наприклад, Костомаров) показують, що твердження цього дискутанта – це маячня, яка не підтверджується матеріалами соціологічних досліджень. Без висловлювань О.Лопати, який негативно ставиться до української влади і до АТО, буде незрозуміло, що кажуть інші учасники дискусії. Якщо вводити цензуру на обговорення проблем Донбасу, то усю дискусію довелося б прибрати. Звичайно ж, Головаха мав би зібрати редколегію з приводу цих матеріалів, але я з ними ознайомився і, гадаю, підтримав би його.

До речі, я щойно спитав його про цю публікацію, і він висловився приблизно таким чином: «Нам усім важливо знати, що думають і про що говорять луганські суспільствознавці, оскільки у них зараз саме таке "наукове життя". Якщо ми хочемо інтегрувати Донбас, фахівці зобов'язані це знати. Думки вони висловлюють різні, але, зрозуміло, що в журналістській подачі були обрані цитати з одного одіозного виступу. Однак і такі думки там є. Якщо цього не розуміти, будь-які зусилля з інтеграції будуть марними». І, гадаю, він правий. Як взагалі ми можемо розробляти якісь методи протидії російській пропаганді, якщо не знаємо, що думають люди, які там живуть (особливо, науковці), і будемо накладати табу на обговорення ситуації.

Я можу зараз таким же чином написати , що «Українська правда» повністю передрукувала статтю антиукраїнського пропагандистського змісту (там є повний скан цієї статті) і (на відміну від журнала «Соціологія») не спростувала твердження цієї статті.

У зв»язку з цим пригадую свій досвід роботи протягом двох семестрів в університеті Джонса Гопкінса разом з президентом (на той час) Американської соціологічної асоціації Мелвіном Коном. Напередодні однієї з конференцій Міжнародної соціологічної асоціації організатори розіслали в усі соціологічні асоціації лист із проханням підписати заяву, що вони проти апартеїду. На мій подив, Мелвін Кон був категорично проти цієї акції організаторів і переконав їх відмовитися від цієї пропозиції. Така реакція Мелвіна мені була зовсім незрозуміла. Він пояснив мені, що не тільки не є прихильником апартеїду, як я міг подумати, але бореться з будь-якими його проявами. Проте одна справа - расизм як політика або пропаганда расизму в масових виданнях, інша справа - науковий форум, де згубні будь-які заборони й обмеження, будь-яка цензура вільної наукової дискусії. У цей час саме йшла війна в Нагорному Карабасі, і я виразив сумніви в тому, що легко розмежувати наукову публікацію й таку, що розпалює національну ворожнечу й може призвести до погромів і війни. Але позиція Мелвіна була твердою – звичайно, є складності, але це не привід для обмежень наукової дискусії.

О. Куценко  – доктор соціологічних наук, віце-президент Соціологічної асоціації України, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Сподіваюсь, що знайдуться ті, хто неупереджено прочитає матеріал і зможе побачити зовсім інші точки зору й критику, яка лунала на самому круглому столі в Луганську. Не можна робити висновки з окремих цитат! Здається, що більшість коментаторів сам номер журналу і матеріали "столу" не прочитали, як і журналістка Оніщенко, яка викинула у мережу окремі цитати зі своїми емоційними коментарями. Науковці в Україні, як і сама Україна, є дуже різними - як за громадянською ідентичністю, цінностями, так і за науковою культурою. Хто дав нам право міряти усіх власними мірками? Хто дав нам право відкидати як "негожих" тих суспільствознавців і громадян, які живуть і працюють на проблемних територіях України (з точки зору її інтегрованості в Україну, домінуючи ціннісні орієнтації )? Є і такі точки зору серед суспільствознавців, які представлені в матеріалах, надрукованих в останньому номері журналу "Соціологія: ТММ" - І про це потрібно знати, а не відводити очі, або кидатись з кулаками на тих, хто думає інакше. В кінці кінців, ці "інші" суспільствознавці подали свій матеріал для друку в УКРАЇНСЬКИЙ журнал, щоб і їх почули. Ми різні. І це потрібно поважати.

Журнал має право друкувати матеріалами, зміст яких не відповідає світоглядним, громадянським позиціям редакції. І це - нормально для демократичного суспільства. Звертаю увагу науковців, до речі, що в цьому ж номері надруковані дуже фахові й цікаві за змістом наукові статтї Юрія Савельєва, Олени Симончук, Олександра Стегнія, Євгена Головахи, Ірини Прибиткової та інші. Чому ж НІХТО з коментаторів не звернув увагу хоча б на ці вельми цікаві й добре обгрунтовані статті?! Чи те, що не скандальне, взагалі НІХТО не читає? Не так просто і швидко суспільство може позбавитись ідеологічних стереотипів, упередженості і поверховості у ставленні до інших людей і думок. Ми - Україна - різні - давайте про це пам'ятати і вчитись брати з цього конструктив, а не утворювати "доноси".

Прочитайте реакцію учасників "кр.столу" на "сепаратистські висловлювання", яка представлена в публікації. Публікація матеріалу розрахована на фахову спільноту, яка, припускаємо, здатна самостійно оцінювати обгрунтованість точок зору та робити аналітичні висновки. Якщо ми, як соціологи, не будемо до таких різних точок зору прислуховуватись, то за "рожевими окулярами" зрозуміти суспільство ми не будемо в змозі.

 А. Горбачик -  декан  факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат фізико-математичний наук 

Шановні колеги,

я журнал ще в руках не тримав, але Євген Іванович [Головаха Евгений Иванович –главный редактор] надіслав на моє прохання текст цього круглого столу і я цей текст прочитав.

- Ніяких підозр стосовно "антиукраїнськості" редакції часопису бути не може. Я б навіть не хотів це обговорювати.

- Представлені тексти - це не наукові академічні тексти, це і не публічна соціологія, це публіцистика дуже різної якості. Тут немає теорії, емпірії (яка підтверджує, спростовує або уточнює теорію), справжньої аргументації та багато чого іншого, що має бути притаманним науковим текстам або виступам. Тут є лише емоції та власна думка (яка спирається на власний досвід та на емоції). Це і не виступи на засіданні круглого столу (коли учасники чують виступ один одного та полемізують). Складається враження, що група науковців просто обмінялися текстами і деякі учасники цього обміну коротко висловили свою думку стосовно прочитаного.

- Перший текст (не знаю хто такий О.Лопата) є емоційним виплеском страху та відчаю людини, що пройшли через жорстоке випробування війною і чиє нормальне повсякденне життя просто було розчавлене страшними подіями останнього року у м. Луганську та у Луганській області. Я не фахівець, але на мій погляд це глибока психологічна травма, про що мене непрямо впевнила дискусія у фейсбуку (там аргументами виступали думки, що той хто не побував під обстрілом у рідному місті, той не не зрозуміє таких думок, і я абсолютно поважаю такий аргумент). У мене взагалі склалося враження (особливо після короткого коментаря Костомарова в кінці тексту), що Лопата це не конкретна людина а деяке уособлення пересічного жителя Луганська на момент проведення цього обміну текстами. В цілому представлене є обміном думок у мережі, що здійснюється під nicknames. Як правило це розглядається як первинні дані для подальшого аналізу (дискурс-аналізу, інтент-аналізу або інших методів змістовного аналізу текстів, або ж контент-аналізу). Тому читач очікує отримати висновки науковців а ми йому пропонуємо дані для аналізу. Просто представити розмаїття думок (стереоскопічний погляд) в очікуванні що читач сам розбереться - це можливо в мережах чи навіть в газеті, але читач вважає що має справу не з думкою журналіста (яка варта без сумніву уваги та поваги, але є саме лише думкою однієї людини) а з результатами наукових досліджень, виконаних за правилами наукових досліджень, апробованих у дискусіях науковців і т.п.

- питання полягає в тому чи потрібно було публікувати таку публіцистику у академічному журналі, де читач сприймає все що прочитав як результат наукового дослідження (результат діяльності, що відповідає певним канонам). Читач очікує науки, а отримує публіцистику. Саме в цьому проблема. Публіцистики про маргінальність Майдану у нас повно. І всі до неї звикли. А от досліджень, здійснених за правилами науки, про тих, хто стояв на Майдані, у нас небагато і вони свідчать не про маргінальність а про зовсім інше. Можна ще наводити приклади. Мені здається що саме оце змішування публіцистики та науки і створює когнітивний дисонанс у пересічного читача , що має місце "підміна жанрів" в якій не розібралися частина фахівців і більшість зацікавлених нефахівців (дякуємо їм за те, що вони зацікавлені в наших дослідженнях). Нам всім треба знайти можливість та прийнятну форму для констатації цього факту, що, на мій погляд, має вичерпати проблему - ще раз підкреслюю. Питання про те хто в редакції "проукраїнський" а хто "не проукраїнський" для мене просто не стоїть. Так само як не стоїть в даному випадку питання про свободу слова, свободу вибору теми дослідження тощо. Згоден із Ольгою Дмитрівною Куценко. Потрібно роз'яснення від редакції журналу на адресу Президента НАНУ та Міністра МОН (+ розмістити його на сайті Інституту)

Готовий долучитися.

Е. Злобина - заведующая отделом социальной психологии Института социологии НАН УКраины, доктор социологических наук, профессор

Я увидела на фейсбуке пост Ильи Кононова и среагировала сначала на его обмен мнениями с Оксаной Онищенко. Никак не думала, что события будут разворачиваться в столь бурном направлении. Но поскольку я уже высказалась, то привожу тут опубликованное мной на фейсбуке.
Сначала мои комментарии к первой увиденной мной публикации.

Olena Zlobina Зная и Оксану и Илью Федоровича рада, что они нашли точки соприкосновения. Единственное, что удивляет, это апелляция Оксаны как журналиста к членам редколлегии поименно. Не уверена, что в ЗН все члены редколлегии читают абсолютно все материалы номера. Тем более, если идет речь о такой рубрике как научная жизнь. Я вот тоже член этой редколлегии и хотя я этот материал не читала, но я бы его обязательно дала полностью. Речь идет ведь не только о научных исследованиях в нашем журнале. Ученые могут высказывать и собственное мнение, обсуждать между собой разное видение событий, чтобы потом учитывать возможные разные точки зрения при подготовке и проведении научных исследований. Ведь высказанная точка зрения принадлежит эксперту, ее необходимо учитывать, когда речь идет о массовом сознании и его возможных расколах. Я бы обратила внимание все-таки на то, что журнал наш не для массового читателя, а для специалистов. Для них все напечатанное совершенно нормально, это такой же материал для анализа, как и другие статьи.
Оксана Онищенко Елена, спасибо, что ответили. Мы уже много обсуждаем эту статью, и мне кажется важным вот что. Во-первых, если бы такая точка зрения была высказана где-то на политическом ток-шоу или в издании общественно-политическом-это было бы понятно. Но это научная статья. Значит, в ней должны быть факты, доказательства. Разве нет? Эта статья отвечает научным стандартам? Апеллировала я к редколегии, потому что это уважаемые, авторитетные ученые. И мне хотелось бы услышать их точку зрения.Я написала так: "Можливо, вони не бачили матеріалу, розміщеного у цьому номері їхнього журналу? Тоді саме час висловити своє ставлення до таких речей. Так мені здається."
Olena Zlobina Это не научная статья. Это материал в рубрике научная жизнь. Ученые не Круглом столе обмениваются мнениями о происходящем. На Круглых столах не обязательно излагают результаты научных исследований. На них вообще часто не только ученые выступают, а и политики, и управленцы. Поэтому не все, что там сказано отвечает научным стандартам. Ученые в принципе сами разбираются в том, что к чему. Поэтому и нет нужды в редактировании особом таких материалов. Там было сказано то, что сказано. Я думаю скорее неправильно было бы выбрасывать что-то из текста.

Одновременно мне написала сама Оксана, которую я хорошо знаю по совместной работе в экспертном совете МФВ. Это часть нашей переписки по поводу публикации. привожу ее, чтобы упредить всяческие теории заговора против социологов
О.О. Лена, это я пытаюсь дозвониться. И даже звонила сразу как увидела статью. В пятницу.
Е.З. Оксана, я зашла на фейсбук и тогда только увидела и что-то отписала
О.О. Я не думала, что такое поднимется. Честно. Я непопулярный в соцсетях журналист. И я действительно выразила лишь свою точку зрения. То, что началось вокруг, меня повергло в шок. Я написала статью о больных детях и разместила ее рядом. Она никому неинтересна.

Об этом я также добавила комментарий и в группе Мануфактура, где Елена Князева разместила текст статьи в УП
Olena Zlobina   Вообще-то Оксану Онищенко я хорошо знаю, и она мне звонила после выхода журнала. А когда увидела всю оживленную дискуссию сразу откликнулась и пообщалась с Оксаной. Да, этот пост выражает ее мнение. И кстати  жаль, что мы журналистам ничего о нашем журнале не рассказывали. Для нее выступление на Круглом столе и научная статья в принципе одно и то же. И рубрика научная жизнь должна, как она думает, содержать научные данные. Поэтому и пост такой получился. Но вот к последующей шумихе она точно не имеет отношения. Она сама не ожидала столь бурной реакции на свой пост. И в отличие от коллег Оксана как раз наш журнал читает, а те, кто из этого хочет сенсацию сделать, возможно и не слышали о нем.

И я не могла оставить без комментария публикацию на странице факультета социологии. Привожу его также полностью.
Svitlana Khutka Гм, луганський соціолог Костомаров)) Чи правильно я розумію, що Лопата - також псевдонім?))) І коли починати сміятись?))
Olena Zlobina Да, Лопата это псевдоним. Относительно ответа от редколлегии не знаю, но я лично отвечала в тех постах, которые видела. Повторюсь и здесь. Материал опубликован в рубрике Научная жизнь. И это было фактом научной жизни. Отсылаю на страничку Ильи Кононова, который уточнил, что сам Круглый стол проводился подпольно. Вот интересно, на каком основании нужно было выбросить сказанное имярек? Материал адресован тем, кто является читателем журнала, профессионалам, которые вполне в состоянии делать выводы без разъяснений редакции. И что же так смущает в этом тексте профессионалов? ЕГО НЕПРОФЕССИОНАЛИЗМ? Но к сожалению, это то, что там звучало. И очевидно это то, что неплохо знать другим социологам.

В целом это была моментальная реакция, которая совершенно не просчитывалась в расчете на дальнейший резонанс и была направлена как раз на понижение градуса дискуссии. Возможно, если бы я как Андрей Петрович внимательно прочитала все материалы, то мои суждения были бы более взвешенными. Однако я бы сказала, что и сейчас моя позиция ближе к позиции Евгения Ивановича и Владимира Иллича. Я бы поддержала публикацию, возможно с более пространным комментарием от редакции, но в целом, поддержала бы. Потому что это  все-таки попытка воссоздать дискурс, а не просто публикация мнения отдельных людей. 
Что касается дальнейших шагов, то  при подготовке ответа я бы попросила редакцию обратиться к участникам Круглого стола и узнать их мнение о разгоревшейся дискуссии. Нужно будет также разместить ответ на сайте журнала.
 11 жовтня 2015.

П.Кутуєв - завідувач кафедри соціології Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», доктор соціологічних наук, професор

Думки про статус науки та наукового пошуку в сучасній Україні в контексті несподіваної слави журналу Інституту соціології  НАН України «Соціологія: теорія, методи, маркетинг». Приїздив минулого учбового року до Києва видатний соціолог, учень Імануіла Валерстайна, професор соціології та публічної політики філіалу Нью-Йоркського університету в Абу Дабі Георгій Дерлуг’ян (з деякими його публікаціями можна ознайомитися тут).

Георгій - людина енциклопедичної освіченості, з цікавим  життєвим досвідом та займається проблемами, які є вельми актуальними для осмислення траєкторії розвитку постленінських суспільств. Для всіх соціумів, які опинилися в ситуації late developers, dependent development, а  то й development of underdevelopment (розвитку недорозвитку), його роздуми про те, як можливо модернізуватися, враховуючи ієрархію влади та ресурсів в сучасній світ-системі, є кричуще важливим та релевантними  для України. Додам, що проф. Дерлуг’ян ще й блискучий оратор (відео його київських виступів див. тут).

І яким був розголос його візиту та виступів в мас-медіа? Нульовим! Представники одного ТВ каналу, на мою пропозицію висвітлити візит та виступи професора Дерлуг’яна сказали таке: «Ми канал новин, тож про науковця-візитера у нас з’явився би привід повідомити з телеекрану якби  його викрали сепаратисти».

Отже, якою є загальна картина публічного «інтелектуального» життя в Україні? «Оглядачка з науки» «інтелектуального» видання («Дзеркало тижня») публікує свою емоційну реакцію на публікацію в журналі «Соціологія»  в своєму ФБ; «мас-медіа» цей пост механістично відтворюють, відтак, надаючи всій дискусії флеру скандальності; про академічний журнал «Соціологія: теорія, методи, маркетинг» довідалися люди, які, як свідчать їхні коментарі в ФБ, не мають навіть найвіддаленішого уявлення про функціонування науки в Україні.  Наука як непростий пошук неоднозначних  відповідей на суперечності нашого життя перебуває на маргінесі публічної сфери, своєю чергою, «медіа» (навіть ті, які претендують на серйозність) націлені на примітивне / бездумне копіювання повідомлень, мета яких – скандал, а не аналіз.  Щодо заяви МОН України з цього приводу – no comment…  Хіба що дивує політизована активність МОН з цього приводу на тлі не надто вражаючої діяльності цього відомства у сфері своєї безпосередньої відповідальності.