Спільні мрії дітей з Галичини та Донбасу

Опубликовано: 31.05.2016. 17:46

В останній день травня до Старобільська з Івано-Франківська прибула посилка з очікуваним вантажем. В ній були книжки, дипломи і сертифікати переможців конкурсу творчих робіт та есе із суспільствознавста "Я і суспільство моєї мрії".

Ініціатором і головним організатором цього нового для нашої країни конкурсу став заступник декана філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Максим Дойчик.

Спочатку конкурс замислювався як обласний для Івано-Франківщини, але потім до нього долучилися учасники з Луганщини. В цьому неоціненна заслуга вчителя історії та правознавства зі Старобільщини Сергія Петренка.

Серез переможців конкурсу двоє випускників цього року з Луганщини - Станіслав Андрющенко і Марина Зіньковська.

Книжечка есе школярів, яка була випущена в Івано-Франківську надзвичайно цікава. Вона демонструє спільність уявлень про бажаний суспільний устрій в нашій країні дітей Галичини і Донбасу. Цю книжечку дуже бажано було б прочитати політикам. Можливо це примусило б їх стати більш відповідальними в словах і діях.

Дуже б хотілося, щоб започаткований конкурс став в майбутньому загальнодержавною справою і ним опікувалися Міністерство освіти і науки, обласні управління освіти.

Передруковуємо вступне слово до збірника.

ЕСТАФЕТА НАДІЇ

Соціологи фіксують у свідомості сучасної української молоді дивне поєднання високих патріотичних настроїв і готовності до еміграції. Це – симптом проблемності нашого нинішнього суспільного розвитку.

Справа тут не тільки в тому, що в Україні молодій людині важко знайти достойну роботу.

Справа в проблемності перспективи, яка дозволить миритися з тимчасовими труднощами і вірити в те, що ми все це подолаємо. Отже, справа в обґрунтованій мрії в наше спільне майбутнє.

На мою думку, цю потребу спільної мрії добре відчули мої колеги з філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, започаткувавши конкурс есе старшокласників «Я і суспільство моєї мрії».

Як багато важливих речей в нашому сучасному суспільстві, це – ініціатива ентузіастів. Мотором всієї цієї акції став заступник декана згаданого факультету Максим Вікторович Дойчик. Йому це болить, і він не може цього не робити, хоча його не спонукає до цього держава або ще хтось.

В Україні проводяться й інші конкурси для старшокласників. Але започаткований конкурс есе вирізняється своєю перспективною орієнтацією. На цьому варто зупинитися окремо. Офіційний дискурс в нашій країні набув суттєвої ретроорієнтації, будучи зосередженим на історії, етнографії чи на мові. Івано-франківці пропонують старшокласникам подумати про перспективну мод ельмайбутнього нашої країни. Даний збірничок есе об’єднав старшокласників з крайніх точок України: з її заходу і з її сходу. Його матеріали підтверджують ще одне спостереження соціологів: чим молодші мешканці заходу і сходу нашої країни, тим більше у них спільного.

Нехай думки школярів ще світяться відображеним світлом засвоєного на уроках, але почуття їх щирі. І в цих почуттях неприйняття соціальної несправедливості, яка стала звичайною в нашій країні. Ось Роксоляна Дзвінчук з Івано- Франківська пише: «Щодня я зустрічаюся з двома типами людей: одні хочуть мати гроші, не працюючи, інші готові працювати, не багатіючи.<…> Перші хочуть все і одразу. Вони називають себе бізнесменами і вирощують товстого живота для статусу. Бридкі істоти, які живляться банкнотами і радіють, коли інші працюють». З її словами перегукуються слова, якими починає своє есе Станіслав Андрющенко зі Старобільського району Луганської області: «Я мрію про суспільство, в якому взаємовідносини між різними верствами населення не будуть такими напруженими. На жаль, в Україні багатші люди часто зневажають бідніших, а ті в свою чергу критикують заможніших». Старшокласник тут же зазначає: «Наше суспільство далеке від ідеалу, має безліч недоліків та вад.
Інколи здається, що воно приречене на повний крах. Але тільки ми в змозі змінити його на краще». В останніх словах не лише тривога, але і надія на власні сили.

Збірник есе, який Ви тримаєте в руках, свідчить про те, що наша молодь розчарована в сучасному розвитку України, але вона не має якоїсь чіткої альтернативної моделі для своєї країни. Тому суспільний ідеал змальовується через етичні категорії. Наталія Лазор зі Львівської області висловлює думку багатьох своїх товаришів: «У майбутньому я хочу бачити суспільство, де пануватиме гармонія, любов та затишок, де буде мир і спокій! Бо, на мою думку, саме цього не вистачає суспільству на даному етапі. Люди холодні й жорсткі, вони не справжні, бо бояться…».

Моральне чуття поєднує усі покоління в нашому суспільстві, і саме це вселяє надію. Незважаючи на усі випробування, які випали на долю нашого народу останнім часом, його духовне життя зберігає свою тяглість, яка стосується і суспільного ідеалу соціальної справедливості. Хочеться, щоб ця перша збірочка дістала продовження у наступній серії пошуків молодих авторів тих перспектив, що поєднають усю Україну. Поєднають і в мріях, і в діях!

Доктор соціологічних наук,
професор Ілля Кононов

Повний текст книжки тут.