Горячие новости

Проект “Славетні галичани”. Чи сприяють примус і насильство розвитку мови?

У Івано-Франківську першим номінантом проекту "Славетні галичани" став доктор філологічних наук, професор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Микола Лесюк. Він, як повідомляється, - автор понад 260 наукових праць, які спрямовані на «утвердження державного статусу і збереження чистоти української мови".

«Ми започатковуємо нову традицію – проект “Славні галичани”. Ці люди серед нас і я переконана, що ви їх дуже добре знаєте. Пишіть у коментарях або в повідомленнях, кого ви бачите номінантом на цю відзнаку зі всієї Івано-Франківської області», – написала народний депутат від Івано-Франківської області  Оксана Савчук.

Саме вона запровадила новий проект «Славетні галичани».

«Хто вони “Славетні галичани?  - уточнює Оксана Савчук. - Це люди, які щодня своєю працею роблять наш Івано-Франківський край успішним, відомим і квітучим».

Який же досвід пан професор пропонує для України у вирішенні мовного питання?  Само про це розмірковує  професор Луганського національного університету ім.Тараса Шевченка  Ілля Кононов:

«Сьогодні ЗМІ повідомили, що першим номінантом проекту "Славетні галичани" став Микола Лесюк – доктор філологічних наук, професор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, автор понад 260 наукових праць. Перед цим «Франківська газета» опублікувала інтерв’ю з філологом.

Враховуючи поважний вік вченого, який став студентом ще 1961 року, зовсім не хочеться вступати з ним в гостру суперечку. Але ж його форми думки подаються як зразкові, а отже суспільно важливі. Тому варто говорити не про самого пана Миколу Лесюка, а про форми думки і дії, які він репрезентує.

В принципі формою думки є утвердження одномовності в країні, а формою дії – примус, насильство.

Сам Микола Лесюк пишається досвідом Галичини в цих питаннях. В інтерв’ю він говорив: «Фактично всі добрі починання в національному відродженні ініціювалися, починаючи як не у Львові, то в нас. Пам’ятаю, як колись один із депутатів облради першого демократичного скликання звинуватив обласне телебачення, що воно, мовляв, наклало табу на російську пісню. Він один був серед усіх, як паршива вівця в отарі, проти національних ініціатив. Тоді всі загулюкали на нього і він сів. Це був 1990 рік. І добре, що тримали таку лінію. І так і в інших сферах».

А от приклад з «інших сфер»: «Це був початок 90-х років. Педінститут імені В. Стефаника тоді був повністю перейшов на викладання українською мовою. Лише один був затятий, що не хотів, але його помалу витурили з усіх факультетів. А читав він філософію».

«Загулюкали», «витурили» - це дуже креативно і демократично! Реально ж це – форма насильства більшості над меншістю, що є порушенням базових демократичних принципів.

Такий підхід до мовного питання провокує зневагу і підозрілість до тих, хто говорить і думає інакше.

Війна на Донбасі привела до збільшення російськомовних громадян України в Івано-Франківську.

Люди сюди приїхали не з метою руйнувати місцеве культурне середовище, але шановному вченому ситуація бачиться по-іншому: «І маєте рацію в тому, що нині значно частіше можна почути російську мову на вулицях нашого міста. Це ж скільки квартир позакуповували переселенці з того ж Донбасу! І я не впевнений, що всі вони лояльні до України. Просто знайшли затишне, благодатне місце, де не стріляють, де є культура, де поважають людину. Бай Боже, щоб колись вони ще не волали, аби їх прийшли захищати “соотєчєствєннікі”».

Шановний вчений чомусь думає, що всі, хто приїхав з Донбасу, відразу купили квартири. Йому навіть і на думку не спало, що більшість вже шість років винаймають квартири і не мають нормальних умов для самореалізації. Стріляти не стріляють. Але от з повагою до людини не завжди складається.

Пан Микола Лесюк - автор книжки «Мова чи язик?».

Його мрія проста: «Отже, сподіваймося, що таки колись викинемо всяке російське сміття з нашої мови та й з нашого життя!»

Він не розрізняє Росію і Путіна.

От тільки питання: чи стане життя українців багатше без Пушкіна, Гоголя, Толстого, Достоєвського, Булгакова, Пастернака, Ахматової, Цвєтаєвої, Волошина, Шварца, Ціолковського, Вернадського, Богданова, Моісеєва і багатьох інших?

Російська і українська культури розвивалися  в діалозі. Російська культура теж збідніє без Котляревського, Шевченка, Франка, Лесі Українки, Рильського, Майка Йогансена, Куліша, Курбаса.

І навіщо це?"

 

Ostrovok