Горячие новости

Ілля Кононов ІДЕЯ РЕВОЛЮЦІЇ ЧЕРЕЗ 100 РОКІВ ПІСЛЯ ЖОВТНЯ 1917 Р. (Тези)

Ілля Кононов

 

ІДЕЯ РЕВОЛЮЦІЇ ЧЕРЕЗ 100 РОКІВ ПІСЛЯ ЖОВТНЯ 1917 Р.

(Тези)

1.      За 100 років, що минули від Російської революції 1917 р., з ідеєю революції відбулися суттєві зміни. Вона пережила сутнісну інфляцію. Якщо ще в першій половині ХХ ст.. революція сприймалася як докорінне якісне перетворення інституційної системи суспільства, то в наш час революціями називають поза інституційні зміни влади в межах правлячого класу. Інфляція ідеї революції почалася ще в першій половині ХХ ст. Рубіжним тут є 1922 р., ознаменований т.з. «фашистською революцією» в Італії. В цілому праворадикальні революції першої половини минулого століття розірвали сутнісний зв’язок ідей революції і прогресу. Парадигмальними прикладами сучасних теоретичних змін стали праці Джека Голдстоуна (Jack Goldstone). Сам американський соціолог це подає як перехід до «четвертого покоління теорії революції» (Towards a Fourth Generation of Revolutionary Theory). Цей підхід веде до того, що революцію вбачають в будь-якій зміні влади поза визнаними інституційними нормами з хоча б частковою масовою мобілізацією населення. Джек Голдстоун фактично продовжує напрямок досліджень революцій, заснований ще Пітеримом Сорокіним (праця «Соціологія революції»). Маю на увазі не уявлення про сам механізм революційних змін, а визнання революціями різнорідних подій  в суспільствах різних типів (традиційних, ранньосучасних і сучасних).

2.      Події, які зараз визнаються революціями, розгортаються не як спонтанний рух мас, а як проекти. Спонтанність в сучасних позаінституційних змінах влади є предметом політтехнологій і режисури. Ці технології у більшості випадків спираються на рекомендації Джина Шарпа (Gene Sharp) стосовно ненасильницьких дій. Правда, серед форм ненасильницького спротиву цього теоретика є і такі, які можуть бути кваліфіковані як «несилове насильство» (захоплення державних установ, блокування їх роботи та ін..). Крім того, в таких випадках Джин Шарп рекомендує застосовувати заходи, які можна кваліфікувати як семантичне насильство відносно не лише правлячої групи, але і пасивної більшості населення.

3.      Носієм ідеї революції в наш час стали різні фракції буржуазії, в першу чергу транснаціональної буржуазії. Цю тезу можна загострити наступним чином: представники транснаціональної буржуазії ідею революції в її інфляційному вигляді спрямували проти представників бюрократичної буржуазії. У перетвореній формі ми тут бачимо конфлікт, обумовлений реальною суперечністю сучасного світового розвитку. Мова йде про суперечність між  глобальними світовими ринками і територіальними формами організації політичного життя.

4.      Ідея революції у представників транснаціональної буржуазії набула форму, яку я запропонував називати «буржуазним бланкізмом». Ідеологи, які переводять у теоретичну форму інтереси цієї суспільної верстви, розглядають революцію суто через призму технологій і ціни (прикладом можуть бути праці Валерія Соловья). На їх думку, революції можуть здійснюватися в будь-якій країні, стан справ в якій не влаштовує представників транснаціональної буржуазії. Важливо доречно вибудувати політтехнологічні впливи і вкласти в цю справу достатні кошти.  Політтехнології базуються на ідеях синергетики, яка знайшла реальне застосування саме в політтехнологіях.

5.      Буржуазний бланкізм породив свою протилежність у вигляді сучасного квазідержавництва. Його носіями є різні фракції бюрократичної буржуазії, які включені в мережі неопартимоніалізму. Квазідержавництвом цей рух варто назвати тому, що його представники теж відтворюють і примножують капітал завдяки глобальним мережам. Але джерелом капіталу для них є адміністративна рента. Класичним прикладом може служити путінська група в сучасній Росії. Квазідержавництво як ідеологічна форма продукує різні види повернення до архаїки, прямого мракобісся.

6.      Знаряддям в сучасних рухах, організованих буржуазними бланкістами,стає прекаріат, особливо його молоді представники. Для участі в політичній боротьбі здібні представники прекаріату зорганізовуються за допомогою різноманітних неурядових організацій, які спонсоруються різними фракціями буржуазії. Нестабільність становища представників цієї суспільної агрегації (спеціально підкреслюю стан розпилення, атомізованості) штовхає їх до клієнтельних структур, де вони стають активістами-найманцями. Фігура активіста-найманця є важливою у осмисленні самих форм сучасних політичних змін. Саме її ми бачимо на барикадах і з бруківкою в руках. Але за плечима цієї фігури вимальовується інша постать – постать представника транснаціональної буржуазії.

7.      Ідея революції зараз використовується транснаціональною буржуазією і фракціями правлячих класів різних країн, пов’язаних з транснаціональною буржуазією, для легітимізації політичних змін позаінституційного характеру. В цьому сенсі вона перетворилася на знаряддя маніпулятивного управління атомізованими масами населення.

(Більш детальний виклад моєї концепції: Кононов И. Ф. Мировая гибридная война или буржуазный бланкизм//Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». – Випуск 39. – Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2017. – С. 146 – 153).