Кшиштоф Бжешчин. Труна Бандери

Опубликовано: 17.07.2022. 15:38

Як колись сказав Єжи Гедройц, Польщею правлять дві труни: труна Юзефа Пілсудського та труна Романа Дмовського. Звісно, редактор паризької «Культури» розумів свою заяву не буквально, а метафорично. Відомо, будь-яку метафору можна трактувати по-різному. У цій метафорі може йтися не тільки про культ цих двох польських політиків в опозиційних колах ПНР, але й про тези, що озвучуються (напр., хто є більшою загрозою для Польщі: Росія чи Німеччина), а також про щось фундаментальне - про стиль політичне мислення.

Кшиштоф Бжехчин

Трохи про стиль політичного мислення

Взагалі кажучи, стиль політичного мислення – це спосіб дослідження та формулювання тверджень, що становлять ядро ​​політичної програми. Його повне вимір включає описовий компонент, тобто опис соціального становища у цей історичний період, нормативний – що включає бачення бажаного громадського ладу, прагматичний – із зазначенням методів і засобів дій, що дозволяють досягти поставленої мети, і риторичне – містить низку аргументів, щоб переконати у вірності оголошеної програми байдужих і мобілізувати її послідовників. Стиль політичного мислення у такому розумінні може існувати навіть без прямого посилання своїх засновників.

Герой Мельника чи України?

Як запевнив посол України у Німеччині Андрій Мельник у тригодинному інтерв'ю з Тіло Юнгом у програмі «Jung & Naiv», Степан Бандера для нього є беззаперечним національним героєм.

Інтерв'ю, опубліковане на youtub на момент написання цієї колонки, мало 227 тисяч. переглядів та 4,5 тис. коментарів, переважно критичних до висловлювань українського посла.

Бандера – герой не лише для Мельника. В Українській державі кілька десятків міст (переважно Західної України) надали Бандері звання почесного громадянина, ще в десятці міст йому встановлено пам'ятники та створено кілька музеїв, присвячених його діяльності. 2022 Львівська рада оголосила роком Бандери.

Ким був Бандера?

Степан Бандера (1909-1959) був одним із керівників Організації Українських Націоналістів, до якої вступив у 1929 році. Був ініціатором кількох терактів. Після нападу на міністра внутрішніх справ Броніслава Перецького його засудили до довічного ув'язнення. Після агресії Німеччини було звільнено. У 1940 р. стався розкол серед ОУН. Тоді виникла керована ним радикальна фракція та помірна фракція на чолі з Андрієм Мельником (так звані мельниківці). Після агресії Німеччини проти СРСР ОУН (Б) під проводом Бандери проголосила створення Української держави зі столицею у Львові. Це тривало лише 12 днів. Вже 5 липня 1941 року Бандеру заарештували німці, а 11 липня заарештували самопроголошений український уряд. Бандеру спочатку посадили під домашній арешт у Берліні, потім ув'язнили, а потім ув'язнили в концтаборі Заксенгаузен. В Україні ОУН(Б) створила підпільні загони УПА, які 1943 р. винищували мирне польське населення. Вважається, що тоді загинуло близько 100 тис. людей: на Волині було вбито близько 60 тис., у східній Малопольщі – 40 тис., а на території сучасної польської держави – 8 тис. осіб.

Труна Бандери

Можна зустрітися з аргументацією, що сучасні українці, культивуючи пам'ять про Бандеру, не схвалюють волинський геноцид, що стався майже 80 років, а культ лідера ОУН/УПА виконує функції інтеграції українського суспільства.

Погляди Бандери на конкретні питання відіграють у цьому культі незначну роль або взагалі не відіграють жодної ролі. Навіть якщо це правда, необхідно розрізняти докладні заяви та застарілі політичні погляди від стилю політичного мислення, який може зберігатись, незважаючи на фальсифікацію окремих заяв.

Тому варто задуматись про детермінантів політичного мислення тієї частини українського політичного класу, яка обрала Бандеру своїм героєм.

Цими детермінантами є максималізм, радикалізм та прогерманізм.

Максималізм ґрунтується на концепції інтегрального націоналізму Дмитра Донцова. На думку експертів із цієї теми (пор. Віктор Поліщук, Ідеологія українського націоналізму, Краків 2020), специфічною рисою українського націоналізму є посилання на тези соціального дарвінізму. Відповідно до цієї точки зору, найважливішими соціальними групами у соціальному світі є нації, між якими точиться нещадна боротьба за існування. В результаті слабші нації фізично підкоряються сильнішим. У цьому суперництві немає правил чи універсальної етики (наприклад, християнської), і дозволено все, що слугує перемозі нації.

Радикализм.В межвоенный период взгляды Донцова в доступной форме были распространены в «Декалозе украинских националистов», написанном в 1929 году Степаном Ленкавским. В форме Декалога, смягченном в 1930-х годах, он содержал следующие заповеди: «1. Обретешь Украинское Государство, или сгинешь в борьбе за Нее. 2. Не позволишь никому пятна славы, ни чести Твоей Нации. 3. Помни о великих днях наших Освободительной борьбы. 4. Будь горд тем, что Ты являешься наследником борьбы за славу Владимира Тризуба. 5. Отомстить смерть Великих Рыцарей. 6. О деле не говори с тем, с кем можно, а с тем, с кем следует. 7. Не мешаешь выполнить самый опасный чин, если этого потребует добро дела. 8. Ненавистью и безоглядной борьбой будешь принимать врагов Твоей Нации. 9. Ни просьбы, ни грозы, ни пытки, ни смерть не поработят Тебя обнаружить тайны. 10.

Радикалізм. У міжвоєнний період погляди Донцова у доступній формі були поширені у «Декалозі українських націоналістів», написаному 1929 року Степаном Ленкавським. У формі Декалога, пом'якшеному у 1930-х роках, він містив такі заповіді: "Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя;

1. Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за Неї.
2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні чести Твоєї Нації.
3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
5. Пімсти смерть Великих Лицарів.
6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба.
7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе виявити тайни.
10. Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору Української Держави".

Інтегральний націоналізм, який розуміється таким чином, виключав або, безумовно, ускладнював будь-які компроміси, а незначні відмінності в політичних поглядах могли призвести до того, що колишні союзники перетворювалися на ворогів. У міжвоєнний період серед жертв терору ОУН було більше українців (35 осіб), аніж поляків (25 осіб). Головним ворогом українських націоналістів були українці, які йшли на компроміс із польською державою (наприклад, Іван Бабій) та поляки (наприклад, Тадеуш Головко), які підтримували компроміс із українським суспільством. Після розколу ОУН на бандерівців та мельниківців перші боролися з іншими за допомогою створеної Служби безпеки. 1943 року бандерівці силою підкорили Тараса Боровця (Тараса Бульбу) і вбили його дружину, чешку за походженням, яка потрапила в полон.

Прогерманізм. У міжвоєнний період ОУН виходила з того, що український народ був окупований чотирма країнами: Польщею, Радянським Союзом, Чехословаччиною та Румунією, а його природником була німецька держава: спочатку Веймарська республіка, потім Третій Рейх.

Про фальшиве політичне мислення як причину неефективної політики

Таким чином можна було б використати відомий вислів Юзефа Шуйського, видатного представника краківської історичної школи: сучасний культ Бандери виконує не лише інтегруючу функцію, а й підтримується специфічним стилем політичного мислення, який характеризує, як показує випадок Мельника, принаймні частину українського політичного класу.

Мельник, зокрема, заявив, що у міжвоєнний період та Другу світову війну Польща була для українців «таким самим ворогом, як нацистська Німеччина та СРСР», а Волинський злочин — це «взаємна польсько-українська війна». За свої слова (також про Голокост на українських землях) Мельника відкликали із Німеччини на посаду заступника міністра закордонних справ українського уряду.

Немає сумнівів, що у геополітичних інтересах Польщі підтримати Україну у війні з Росією. Залишається питання, проте що далі?

Однак я не мав би ілюзій щодо більш тісної (і партнерської) співпраці між Польщею та Україною після завершення конфлікту з Росією. Я не мав би великої надії у цьому питанні. Хоча вісь Варшава-Київ є привабливим вибором та може збалансувати вісь Париж-Берлін, немає гарантії, що Україна знову не вибере – як це було до лютого 2022 року – Німеччину своїм стратегічним партнером. По-друге, умовою співпраці є мислення – певною мірою спільне – політичними категоріями та вироблення такого погляду на найважливіші події польсько-українського минулого.

Заяви Мельника та несміливе ставлення польського МЗС свідчать про те, що до цього далеко.

 Газета Обивальська  [1]