В соцмережі розгорнулася дискусія соціологів щодо якості соцопитування, проведеного компанією "Нью імідж маркетинг груп" на окупованих територіях

жодна людина не покидає свій дім
якщо дім — це не паща акули
ти біжиш в бік кордону
якщо бачиш ціле місто, що так само біжить
(Warsan Shire)

Мені було 11 років, коли я вперше почав читати Дзеркало тижня - Зеркало Недели. Тоді, в Луганську, мій батько був довіреною особою кандидата в Президенти України Віктора Ющенка і щонеділі купляв цю "товсту" газету. З тих часів це видання було для мене еталоном журналістики.
До виходу сьогоднішнього номеру.

Мені цікаво, яким чином будь хто у здоровому глузді може собі уявити соціологічне опитування на окупованих територіях, де відсутні будь-які інститути захисту прав людини, і будь-хто може опинитися "на підвалі" просто так? Опитування там, де закон це людина з "калашом" на плечі –– дуже дивна забавка.

Це дослідження є зневагою до мільонів громадян України які у нелюдських умовах живуть на тимчасово окупованих територіях, зневагою пам'яті всіх наших рідних, хто помер в окупації, а також всіх внутрішньо перемішених осіб, яких і до сьогодні принижують через прописку та позбавляють конституційних прав. Окрім цього, на мою думку, це є методологічно невірне, неетичне та загалом непрофесійне дослідження і ось чому:

Нема структури вибірки та генеральної сукупності.
Тобто незрозуміло яким чином формувалася вибірка, кого саме опитували і чому розподіл саме такий. Причина цьому, скоріш за все, — відсутність достовірної статистики про структуру населення тимчасово окупованих територій. І це вже достатній привід не проводити подібне дослідження. “Корегування на існуючі демографічні дані та кількість ВПО” (доречі, а скільки в нас ВПО?) виглядає як відмовка.

Як проводилося опитування?
Яким чином на окупованих територіях, особливо у менших містах як Ровеньки (з менш ніж 50 000 тисячами населення), проводилося face-to-face інтерв’ю? Уявіть собі: в місті, де міським головою є автомат ходить група інтерв’юерів та годинами розпитує місцевих жителів про їхні політичні переконання.
Чи це була особиста розмова, чи телефонна. Усе, що ми знаємо про face-to-face — це "пряма комунікація між інтерв'юерами та інтерв'юерами". Вона може бути особиста і телефоном. І це має бути вказано, адже комунікація телефоном суттєво знижує якість та достовірність відповідей респондентів.
(UPD: так, опитування телефоном не може називатися F2F, воно називається САТІ. Але через відсутність деталізації методів та поля є підозра, що особисті опитування не проводилися)
До того ж цікаво спитати, чим саме думали організатори інтерв’ю, ставлячи під загрозу життя як інтерв’юерів, так і місцевих жителів? Виходить, що мета виправдовує засоби і вони ставляться до людини як до засобу, а не мети.

Навіщо це робилося?
Якою була дослідницька гіпотеза цього опитування, і чи вона справді є настільки цікавою, щоб порушувати етичні та моральні норми? Найголовніше незрозумілими лишаються логіка та сенс того, як складалися питання у опитувальну, адже за формою вони виглядають так: ніби немає ніякої війни і загрози життю. Люди просто роблять свій щоденний вибір жити на території без захисту прав, у бідності та без реально працюючих інститутів.

Чому немає “обмежень” дослідження, як от ефекту “спиралі мовчання”?
Будь яке добре дослідження супроводжується секцією “обмеження”, де говориться про те, які чинники могли вплинути на результати опитування. Таким чином знижується тон категоричності результатів, і прибирається можливість стверджувати беззаперечну істинність результатів.
Наприлад, існує теорія “спіралі мовчання", яка говорить про те, що людина не буде висповлювати свою думку правдиво, якщо не впевнена в тому, що вона збігається з поширеними перконаннями у її спільноті. Люди бояться бути “іншими” знаходячись у ситуації відсутністі закону який міг би захистити їх. До того ж у ситуації постійної загрози хтось хоче вдати з себе бунтаря, та говорити крайньо непоплуярні речі. Це все є тими самими “обмеженнями” дослідження, на які необхідно вказувати. Адже за умови відсутність будь-якого про-українського публічного дискурсу та загрози покарання за нього білшість людей буде просто приховувати свої справжні думки.

Переповненість оціночними судженнями.
Як от: “Перед чужими порушувати квартирне питання не дуже зручно. Перед родичами — цілком.” До того ж автори підсилення мову про нахабних та ледачих “понаїхавших”. І це вже є дуже політичним кроком, адже помітним стає поділ на “нас” та “них”. Подібний поділ був притаманний президентській кампанії Володимира Зеленського, і, за визначенням філософа Джейсона Стенлі, є однією ознак фашизму. Враховуючи тон подібних ремарок, а їх у дослідженні десятки, можна говорити про конкретну ангажованість та зацікавленість тих людей, що робили наведене дослідження.
Наприклад питати людей, що живуть за порогом бідності про те, хто має відновлювати економіку зруйновану війною та говорити про можливу покупку супутникової антени заради українських новин. Це виглядає як відверте блюзнірство.
І чому, власне, не було зроблено наголосу на те, що українські медіа та інформаційні портали блокуються на окупованих територіях? Чи автори цього тексту вважають, що прогресивні пенсіонери Донбасу, стоячи в безкінечних чергах на КПВВ мають знати як користатися VPN?

Звевши всі ці питання до купи можна хіба що сказати, що ті, хто розробляв та проводив наведене дослідження навряд справді були на окупованих територіях та мають хоч якесь уявлення про наших співгромадян, що лишилися там та про щоденні умови їхнього життя. І це буде ще одна методологічна помилка — відсутнє або неякісно зроблене “кабінетне дослідження” (попереднє вивчення існуючих матеріалів). Цікаво чи вони, наприклад, взагалі знають про існування десятків звітів Міжнародної організації міграції щодо переселенців, стану їхнього життя та мотивацій повернення?

Це дуже обмежене коло дір яке я, як ангажована людина, можу навести. Тому попросив би своїх знайомих, друзів та колег з більш фаховим бекграундом висловитися про те, що вони думають про наведене дослідження.

Також я хотів би попросити тих, хто зробив його і написав статтю, опублікувати повне дослідження (Ukrainian Institute for the Future, New Image Marketing Group, Инна Ведерникова, Юлія Мостова, Володимир Кравченко та Тетяна Силіна) та зробити публічне обговорення з залучення професійної спільноти, громадських активістів та професіоналів інших сфер які безпосередньо працюють з різними аспектами цієї проблеми, як от:
Tymofii Brik, Oksana Mikheieva, Olga Zhmurko, Victoria Alieva, Danylo Sudyn, Katya Klim, Константин Реуцкий, Yulia Krasilnykova, Alim Aliev, Tamila Ravil Qızı Tasheva, Mikhail Minakov, Nadya Konoshevych, Olga Ivanova, Ganna Dudinska, Taras Bilous, Olga Korablyova, Solomiya Borshosh, Илья Кононов, Boris Davidenko, Ievgeniia Bodnya, Andrii Kruglashov