Горячие новости

Як у Франківську свою поезію читали молоді поетеси - франківчанка Ліна Петляк та донетчанка Марія Цимбал (ФОТО)

Студентське товариство Прикарпатського університета  ім Василя Стефаника (м.Івано-Франківськ)  на днях організувало поетичні читання, в яких взяли участь дві молоді поетеси - франківчанка Ліна Петляк та   переселенка з Донетчини (м.Краматорськ) Марія Цимбал, передає Ostrovok.

Промені засмаглого неба

Тремтливо й ніжно пливуть нам назустріч

Ти неквапно перебираєш струни-смарагди    тіла

Ніби очікуючи мого невагомого нападу ...

Єдиний подих розтопить усю печаль

Чуєш як пульсує кров ?

Як здіймається буря  ?

Я втрачала тебе й віднаходила

Я –втікачка

Дика пташка

Що так прагне пристанку –

Неба твого …

Тіні наших очей не знають спочинку

Та чи варто їм тліти на перехресті  мрій ?

На відстані одного меридіану?

 

« А чуєш ,птахо

А чуєш, мила

Як би серце не жевріло

Як би не летіло назустріч Світанку

Крильця тріпотіти мусять »

 

2)Останній потяг

Янгол у солоному оксамиті

Закипілі в крові мурахи

Їм надто самотньо

До тебе - серцем подати

Ти й твої химерні подорожі

Червнево- липнева усмішка

Чайка у скроні * -

Супутниця терпкої прохолоди

Потяг

Останнє небо

 

Заходь

Мине менше півроку

І ми -

Жителі чужих сновидінь

 

Серпень 2017

 

3)Чи то не збіг що наші вуста зустрілися на світанку

Чи то не змова  усіх змарнілих хмар і їхніх прохолодних долонь

 

Твоя пшенична душа сонцем до мене промовляє :

Це я

В і з ь м и  мене  у своє зелене зваблене серце

Знаєш

Колись всі люди стануть мурахами і їхні крихітні серця

Розцвітуть восьмигранними гострими кутами

А поки -

Розкуйовджені пальці м о р я

Ласо висмоктують  тепло наших зіниць

 

4)*

Ти промінь

Стрімголовий та босий

Даруєш світу світло

 

Ти хвиля

Б'єш потужно крізь шкіру земну

Тебе не зупинити

 

Ти надія

Янгол у пелюстку джерела

І я зникаю

 

Бо струм твій сповнений Всерішучості

Ніжність твоя Вселюдська

 

5)Шукаєш вогню на шовках її чола

все так натхненно

і це дивне бажання споїти гартованою сталлю паніСвідомість

 

я правду кажу?

 

і де ті іскри розсипались рясно?

в небі

що малює зливою світанків акриловий балет

чи у воді

скипілій й промоклій під чужою зіркою?

 

може

тобі мій далеко любий поете

варто дістати з кишень самовогонь

й нарешті спалахнути квіткою в сяйві молочних вітрів ?

 

6)Вечір джазу

на твоїх промоклих

губах

виблискують поодинокі

галактики

 

кидаєш сміливим поглядом

сиплеш екстазом

пришвидшуєш рух думок

пульсування крові в жилах

 

візьми мою душу

і сплети

своїми гарячими пальцями

струну

 

додай цукрової пудри

в чай

щоб швидше розчинитись

одне в одному

 

змішатись із твоїм

світлом

з тобою

 

7)Пам'ятаю як чекала смерті

Як схрещувала пальці на лівій руці

Та смерть вперто не приходила !

Натомість з'являвся ти

Розгублений і втомлений музами

 

Ти спав

Солодко

Не підозрюючи - розчинявся

Ставав атомом чужого життя

 

На згарищі твого голосу

Я сміялась

Посипала попелом своїх демонів

То була дика фантасмагорія

 

Я заплющую два темні озерця

Схрещую пальці

Вона завжди поруч

 

 

8)

иdиɯоҺ

(спонтанність)

 

Ми зустрілись з дощем

І блукали по місту

 Не для нас розкривались парасолі дерев

Стін немов не було

Ми шукали пристанку

Для оросених слів і дзвінкого вина

 

Вітер вірші читав

Про квітневі серпанки

Про спонтанність подій

Зустріч ранків в раю*

 

Ми повернемось знов

Щоб поринути в щастя

Там де істина в подихах

і в широтах зіниць

 

*рай №55

 

9)*

Любий Стюарт

Я пишу до тебе опівночі

Кактус на моєму підвіконні тліє

Як тліє моя хвора уява

Згадуючи тебе

 

10)місяць

може й два

століття без спотикання вуст у спорожнілому коридорі...

 

мої зірки

так щиро іскряться від голосу твого

 

Ще зустрінемось?

 

11)*

двоє загублених

в сутінках грудної клітки

навмисне зійшли з маршрутів

повільно поринаючи в симфонію виноградно - янтарних хвиль ...

 

і була тиша

і був світанок зовсім не схожий на інші небесні вистави

і вітер щось малював на їхніх зап'ястях

заповнюючи простір терпкою м'ятністю

 

він пірнав кінчиками пальців у мангові ліси її волосся

а вона  засинала на берегах його пісень ...

тим почуттям було замало кисню

 

вони ще кохають?

 

19.

Червень

 

12)ліхтарі

прохолодою пахне вечір

під покровом ночі ховається світло

 щоби зранку прошептати теплом

 

малювати картини сонцем

цвісти в кожному подиху бузку

бути щирими як діти

кохати як дихати

переливатись кожною молекулою

 

і віднаходити щастя в спонтанності

Ліна Петляк -  студентка медичного університету факультету стоматології, вже випустила свою першу збірку.

Марія Цимбал - два роки тому переїхала до Франківська, навчається на педагогічному факультеті.

Ліна читала свої врші українською, Маша - переважно російською , але обидві - про " кохання".

"Це місто дарує мені  натхнення, і я роблю спробу змінювати світ - через вірші, -  пояснювала Ліна Петляк. - Ми з Машею будемо розказувати про історію своїх почуттів, щоб ви могли побачити, "які  вони на заході та сході".

Маша Цимбал  закохано дивилася на свою партнерку та розповідала, яка вона "щаслива, що може читати свої вірші тут, на заході".

"Поетичний сплекс відбувся в 2014-му, тв Київі на Майдані, де я познайомилась іх своїм хлопцем, коли ми бігли з ним через барикади. А мій поетичний стаж  вже дванадцять років", - пояснювала Маша. - Більшу части своїх творів я пишу  російською, але не сприймайте це як агресію...".

Ніхто і не сприймав...

«Кохання як кава»

Кохання - то присмак чорної кави, 
Воно терпке, гірке, але дуже яскраве. 
Так друг мій казав, він бариста від Бога. 
Кохання – це кава, одна насолода. 

Є присмаки різні, як гамма домІшків: 
То сльози і радість, спокуса усмішків, 
Є туга до серця, бажання – отак 
Всіх їх скуштувати так легко на смак! 

Еспрессо – то ніжний цілунок полюби, 
Легке і не в’язке, зворушує губи; 
А мокко, то пристрасть, яка співпадає - 
Вона вивертає та маски зриває. 

Латте – немов вітер у літню погоду, 
То радість і легкістьз авжди. У негоду 
Зігріє солодким і теплим какао 
Воно шоколад, тільки трошки лукаво. 

Гіркі почуття, то мов мелена кава: 
Спочатку терпка, але потім яскрава. 
Той присмак, яким цінний перший ковток 
Як музика лине, та створює ток.


7/05/16

Мое сердце не рвется на части

Мое сердце не рвется на части,
Словно кардиограммная схема.
И не ясно, обиды ли ради,
Вот такая чудная дилемма.

Это верно, как знак безразличья,
Он штампует меня, как металлы.
Заколдуй, говорят, что б без боли,
Что б душевные зажили раны.

Мне болтают: «забудь о свободе,
Ну зачем тебе вольный, с душою?»
Отвечаю с ехидным коварством,
«Что бы мог оставаться собою.

Не ну́жна мне пустышка и кукла,
Что умеет лишь петь и болтаться.
Да и просто, без боли не знаешь,
Что без счастья не выйдет смеяться».

 

Это словно сто тысяч оттенков,
Одного и единого чувства,
Ведь меня ворожили глазами
Цвета Темного в Мире Искусства.

 

«Я не верю, что мир очень проклятый»


Я не верю, что мир очень проклятый.
Просто, люди забыли, как быть людьми. 
В одночасье себе отключили все 
Души, чувства и даже мозги. 

На засовы закрыли источники, 
Подающие свет в организм, 
И, забегавшись, словно забыли, 
Что сердца - это не механизм. 

Я не верю, что люди озлоблены, 
Вот несчастные очень - вполне. 
Выполняют из дня в день программы, 
Ненавидят за это вдвойне. 

И не хочется верить, что внутренность,
Это каменная борьба. 
Что ведёт не любовь, а страдания, 
Ледяная сухая стезя. 

Посвящают себя нелюбимым, 
Да и любят не сердцем, а так- 
Продаваясь на аукционе, 
Что бы денег дал больше, дурак. 

Это гадство все заполонило, 
Но из мрака есть выход всегда. 
И неверие смыть может с Мира, 
Только Неба хрусталя слеза.